56. Теорія еліт г. Моска

Концепція правлячого класу як суб’єкта суспільно-політичного процесу була сформульована Г. Москою у книзі «Основи політичної науки», що вийшла у 1896 р. й одержала широку популярність Але особливо зросла популярність Моски після перекладу його книги англійською мовою під назвою «Правлячий клас» ("The Ruling Class”) ця книга — класика елітології.

Вихідний пункт концепції Моски — розподіл суспільства на пануючу меншість й політично залежну більшість (масу). «У всіх суспільствах завжди виникають два класи людей — клас, що править, і клас, яким правлять. Перший  клас, завжди менш чисельний, виконує всі політичні функції, монополізує владу, у той час як інший, більш чисельний клас, управляється і контролюється першим, причому в такий спосіб, який забезпечує функціонування політичного організму... У реальному житті ми всі визнаємо існування цього правлячого (або політичного) класу». Цю цитату наводить більшість дослідників елітаризму як «класичне» формулювання основ теорії політичної еліти. Але оскільки керування суспільними справами завжди «перебуває в руках меншості впливових людей», з якими свідомо або несвідомо рахується більшість, Моска ставить під сумнів сам термін «демократія»

Влада меншості над більшістю в тій або іншій мірі легітимізується, тобто здійснюється за згодою більшості. Насамперед, це пов’язано з тим, що правляча меншість завжди є організованою меншістю — у будь-якому разі, у порівнянні з неорганізованою масою Представники правлячої меншості незмінно володіють якостями, реальними або уявними, які глибоко шануються у суспільстві, в якому вони живуть». «Домінуючою рисою правлячого класу стало більшою мірою багатство, ніж військова доблесть; правлячі скоріше багаті, ніж хоробрі». І далі: «У суспільстві, що досягло певної стадії зрілості, владці, як правило, багатші, а бути багатим — значить бути могутнім. За Москою, зв’язок тут двосторонній: багатство створює політичну владу, так само, як політична влада створює багатство. Стверджував, що фундаментом суспільного розвитку служить не економіка, а політика. Правлячий або політичний клас концентрує керівництво політичним життям у своїх руках, тому що поєднує індивідів, що володіють «політичною свідомістю» і впливом. Моска розрізняє автократичний і ліберальний принципи організованої меншості залежно від характеру політичної ситуації й критикує концепції народного суверенітету й представницького правління.

Втім, Моска справедливо відзначає тенденцію переходу від більше закритих правлячих класів до менш закритих, від спадкоємних привілейованих каст, де еліта або, як воліє писати Моска, правлячий клас явно обмежений числом сімейств, і народження є єдиним критерієм приналежності до нього, — до більш відкритого суспільства, де, зокрема, освіта відкриває шлях до урядових постів. Однак і тут панівний клас виявляє тенденцію монополізувати навчання (здається, що було б точніше звузити це положення до монополізації саме елітного навчання), й «тим самим аж ніяк не усувається та особлива перевага для певних індивідів, яку французи називали перевагою роisitions deja  вже зайнятого становища». «Певний приплив в еліту нових людей —  гарантія здоров’я суспільства. за умови переваги стабілізуючої суспільство консервативної тенденції, збереження наступності й відновлення еліт за рахунок кращих вихідців з мас. Таким чином, Москі явно ближче концепція трансформації, а не зміни еліт.