44 Теорія насильства Гумпановича

Теорія зовнішнього насильства пояснює виникнення держави як результат воєн, насильницького підпорядкування одного племені іншому. Усі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виникають з голого насильства: державні органи і закони створюються для придушення поневолених народів. Насильство є підставою виникнення приватної власності. Панування племені згодом перетворюється на панування класу. При цьому виявляється, що в державі зацікавлені більш слабкі племена, ніж сильні, оскільки вона служить захистом завойованих племен від можливих зазіхань з боку інших сильних племен. Держава зображується як захисниця інтересів усіх класів суспільства, здатна забезпечити загальне благо як сильних, так і слабких. Вона визначає обсяг вимог, пропонованих до завойованих племен, і дає їм можливість улаштувати життя в межах цих вимог і збережених за ними прав. Переможцям надається можливість спокійно користуватися вигодами свого становища. Теорія внутрішнього насильства пояснює виникнення власності, класів і держави в результаті насильства однієї частини суспільства над іншою, причому йдеться про насильство (панування) більшості над меншістю.

45 Вчення р. Ієрінга

німецький юрист Рудольф фон Ієрінг (1818-1892). Політико-правову творчу діяльність Ієрінга поділяють на два періоди. І. До середини 50-х років XIX ст. У цей період він дотримувався установок "юриспруденції понять", що вважала головною своєю справою виведення (дедукцію) конкретних правоположень із загальних понять, вбачаючи в поняттях основне джерело знання. Прихильники даного напрямку в науці права вважали, що "поняття продуктивні, вони комбінуються і виводять на світ нові поняття". Від такого напрямку у правознавстві Ієрінг відходить. II. Із середини 50-х років XIX ст. відбувається період революції у поглядах Ієрінга. Він приступає до розробки "юриспруденції інтересів", натхнений думкою, що культ логічного для юриста-теоретика недоречний, оскільки правознавство не математика, і в ньому пріоритет повинен належати не логіці. Ієрінг вважав, що не можна обмежуватися формальним визначенням права як сукупності чинних у державі примусових норм. Він наголошував на необхідності розкрити зміст права. Звідси його визначення: "право - є система соціальних цілей, гарантованих примусом", "право - є сукупність життєвих умов суспільства у широкому сенсі, забезпечуваних зовнішнім примусом, тобто державною владою". У роботі "Боротьба за право" Ієрінг доводив, що право не завжди виражало інтереси суспільства. З цього приводу він критикував представників історичної школи права, зокрема тези Фрідріха-Карла фон Савіньї і Георга Фрідріха Пухти, що право розвивається мирно, стихійно і безболісно, подібно до мови і культури.

Право, на думку Ієрінга, розвивалося в кривавій боротьбі класів і станів, що домагалися закріплення в праві через законодавство власних інтересів. Але ця боротьба стала змінювати свій характер після втілення в праві рівності всіх перед законом, свободи власності, промислів, совісті (тобто, по суті справи, принципів громадянського суспільства).