32. Політико-правові ідеї Української гетьманської держави (17 -18 століття)

Руйнація української державності та територіальне розчленування України істотно вплинуло на стан і зміст політичної свідомості народу. Основними проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в ХVI-ХVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови української державності, прав і свобод членів суспільства. Серед багатьох імен українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли відображення політичні погляди цього періоду, можна назвати І.Вишенського, П.Могилу, професорів Києво-Могилянської академії І.Кононовича-Горбацького, С.Яворського, Ф.Прокоповича, гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепу, П.Орлика та ін. 

Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія. Її засновник П.Могила розвинув ідею верховенства церкви над державою. Майбутнє української держави він пов’язував з національно-визвольною боротьбою українського народу. На чолі цієї держави повинен був стояти сильний православний володар, вірний вірі в Бога, від якого одержав владу, і гуманний в стосунках з підданими.  Національно-визвольна революція середини ХVП ст. і створення козацько-гетьманської держави започаткували нову фазу розвитку української політичної думки (середина ХVII – ХVIII ст.) Цей період її еволюції характерний насамперед посиленою увагою до осмислення проблем міжнародних союзів і міждержавних об’єднань України з Польщею, Росією, Османською імперією, Кримським ханством та іншими суб’єктами тогочасної міжнародної політики. Розв’язання порушених проблем було запропоновано на державному рівні Б.Хмельницьким (1595-1657) у «Березневих статтях» 1654 р. та І.Виговським (?-1658) і Ю.Немиричем (1612-1659) у Гадяцькому трактаті» 1658 р. У першому випадку йшлося про встановлення міждержавного (передусім військового союзу) з Росією, у другому - про створення федералістського об’єднання Польщі, Великого князівства Литовського і України. Обидва політико-правові документи не були повністю реалізовані: у першому випадку через свідоме порушення Росією умов укладеної угоди, у другому - через відсутність соціальної бази.  Помітний внесок в історію політичної думки зробили випускники і викладачі Києво-Могилянської академії Стефан Яворський (1656-1722) та Феофан Прокопович (1681-1736). Магістр філософії та вільних наук, просвітитель і поет С.Яворський відстоював рівноправність світської та духовної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем. 

Ф.Прокопович навчався в Києві і Римі. В Київський академії викладав філософію, богослів’я, риторику та інші предмети, виконував обов’язки ректора. У 1716 р. за наказом Петра 1 прибув у Петербург, де став ідеологом політичних і церковних реформ у Росії. Він вперше в умовах російської держави розробив концепцію освіченого абсолютизму, базуючись на теорії природного права й суспільного договору. Ф.Прокопович висловив думку, що форма держави залежить від розмірів її території. Для великомасштабних держав придатною є лише монархічна форма правління.  Визначною пам’яткою української політичної думки козацько-гетманьскої доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким «Конституція прав і свобод Запорозького Війська» (1710). Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ний передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліктів між загальною Радою та гетьманом. У Конституції йшлося фактично про продовження традицій Запорізької Січі – козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу. 

Найвідомішим політико-правовим документом часів гетьманування П. Орлика є договір між ним та старшиною й запорозькими козаками “Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького”, укладений 16 квітня 1710 р. на козацькій раді в Бендерах. Розроблений групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, цей договір відомий як “Конституція Пилипа Орлика”, або “Бендерська Конституція”.

Конституція складається з двох частин. У вступній частині стисло подана історія козацтва від попередників київського князя Володимира Великого до часів Б. Хмельницького та І. Мазепи, а також обґрунтовується необхідність прийняття конституції для запобігання деспотизму правителів.

Основна частина конституції містить статті, в яких ідеться про

державний устрій України як козацької держави. Зміст цих статей

полягає в наступному:

? в Україні відновлюються права православної церкви, яка повертається під юрисдикцію константинопольського патріарха;

? відновлюються і проголошуються недоторканними давні кордони козацької держави;

? відновлюються давні права Запорозької Січі, їй повертаються землі та маєтності, відібрані царськими указами, а побудовані Росією на її території фортеці мають бути знесені;

? всі поточні державні справи вирішує гетьман спільно з радою генеральної старшини;

? основоположні питання державного життя вирішує генеральна рада, яка складається з гетьмана, генеральної старшини, цивільних полковників та козаків (по одному від кожного полку) і збирається тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову;

? державні службовці повинні обов'язково складати присягу на вірність Батьківщині та гетьману;

? старшина й рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він порушує закони;

? справи про кривду та провини генеральної старшини розглядаються генеральним судом, який не підпорядковується гетьману;

? генеральна старшина звітує перед гетьманом про свою роботу;

? державний скарб відокремлюється від гетьманського й передається в управління генерального підскарбія;

? на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

? полковники, сотники та інші посадові особи обираються вільними голосами і затверджуються гетьманом;

? гетьман має контролювати розумність податків і повинностей, від них звільняються козацькі вдови, сироти та їхні господарства;

? проводиться ревізія державних земель, якими користується старшина, відновлюється законність у користуванні суспільним надбанням і встановлюється рівність у виконанні державних обов’язків.

Конституція П. Орлика не набула чинності, вона залишилася лише проектом політико-правового документа. Тому некоректно “її вважати першою українською конституцією”, “першою у світі демократичною конституцією”, подавати її як попередника прийнятої у 1787 р. Конституції США – першого в історії чинного основного закону держави.

Конституція містить низку демократичних і прогресивних ідей: обмеження влади гетьмана, представницьке управління, поділ державної влади, закріплення прав і свобод особи, справедливість у розподілі суспільних благ, підтримка соціальне незахищених верств населення тощо. Та найбільше значення конституції полягає в тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обґрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави. Починається конституція з урочистої декларації про те, що “Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування”.