30. Вчення про державу і право в Росії в перід укрілення абсолютизму. Симеон Полоцький.

Среди пороков русской жизни Симеон критикует лень, праздность и особенно пьянство. Тема обязательности труда постоянно присутствует во всех произведениях мыслителя.

Главной проблемой творчества Симеона было разрешение вопросов, связанных с верховной властью, формой ее организации и деятельности. Он одним из первых в истории отечественной политико-правовой мысли дал теоретическое обоснование необходимости установления просвещенной монархии.

Симеон настаивает на различии между царем и тираном. «Кто есть царь и кто тиран хощеши знати, Аристотеля книги потщись почитати. Он разньствие сие полагает. Царь подданным прибытков желает. Тиран паче прижитий хощет себе. О гражданстей ни мало печали потреТермин «правда» Симеон традиционно употребляет в значении «закон». Он просит царя «хранить правду» и утверждать ее во всем царстве и совершать суд «в образ правды».

Мыслитель обращал также внимание на недопустимость жестоких санкций. Суд обязан восстанавливать правду, а не совершать месть, ибо отмщение бесчеловечно и, более того, противопоказано правде, так как оно бывает «от лютого правды ненавидения». Симеон мечтает о равном для всех суде, который будеВ определении внешнеполитического курса русского государства Симеон придерживался традиционной для русской политической мысли ориентации на мирное разрешение всех внешнеполитических конфликтов. Он советует царю жить В истории политических и правовых учений Симеон Полоцкий выступил одним из первых серьезных идеологов просвещенного абсолютизма в России. Его идеи были распространены в XVII и XVIII вв. в мире со всеми государствами т «равно судити мала и велика».

31.Погляди на державу і право ф. Прокоповича . Йог ідея філософа на троні.

Основою теоретичних побудов про державу і право, на думку мислителя, слід визнати здоровий природний розум. Держава існувала не завжди, до неї люди жили в природному стані, що характеризувався ним як епоха війни і кровопролить. До природних законів мислитель відносив ті, що випливали з інстинктивного прагнення до взаємного збереження життя, продовження людського роду. Серед джерел природного права, до яких він зараховував інстинкти, на перше місце мислитель ставив людський розум і волю. Людський розум підказав людям, як уникнути постійних війн, і спонукав їх до укладення договору про утворення держави. На думку Прокоповича, сама державна влада, закони необхідні для того, щоб не порушувався природний закон, щоб охороняти людське співжиття. Мислитель був упевнений, що становлення верховної влади пов'язано з договором, через який народ, відрікшись від своєї волі, передав її одній особі - монархові, але тут же підкреслив, що зробив цс народ не без допомоги Бога. А оскільки волю народу було визначено згідно з божественними приписами, вона є непорушною і не підлягає переглядові. Народ не може чим-небудь обмежити владу монарха або розірвати з ним договір навіть тоді коли він порушуе його. Отже Народ у державно-правовій теорії мислителя виступав лише як суб'єкт обов'язків і підкорення. Суверенітетом він не володів.

Утворюючи державу, народ, вважав Прокопович, мав право обирати собі будь-яку форму правління: монархію, аристократію, демократію або змішаний склад (змішану форму). При цьому всі симпатії мислителя були на боці монархії, бо в аристократіях своєкорислива боротьба партій розорює країну, а в демократіях часто виникають заворушення. До того ж республіки придатні лише для малого за чисельністю народу, який живе на невеликій території. Значне місце у працях Прокоповича посідало обґрунтування необмеженої влади самодержавця та розкриття її змісту. Обстоюючи законність у всіх сферах державного життя, мислитель, усе ж таки, вважав, що влада самодержавця не зв'язана ніякими законами, навіть виданими ним самим. Самодержавець видає веління, які підлягають беззаперечному виконанню. У державі немає і не може бути ніякої іншої влади, яка могла б зупинити чи скасувати веління монарха. Він же є і вищим суддею.