4.Міждисциплінарна інтеграція:

Дисципліни	Знати	Вміти
І.Забезпечуючі:
1Анатомія з топографічною анатомією голови та шиї.	Функціональну анатомію та фізіологію жувального апарату.Онтогенез первинного та вторинного жувальних апаратів.	Порівнювати особливості анатомічної будови жувального апарату пацієнтів різних вікових груп. Аналізувати особливості еволюційних та інволюційних процесів жувального апарату.
2.Охорона праці в галузі.	Правила техніки безпеки при роботі з стоматологічним обладнанням та інструментарієм..	Використовувати засоби індивідуального та колективного захисту під час проведення стоматологічного прийому..
3.Стоматологічне матеріалознавство,інструменти та обладнання	Сучасне стоматологічне обладнання та апаратуру,інструменти і матеріали.	Користуватися сучасним стоматологічним обладнанням,інструментами та матеріалами.
ІІ.Забезпечувані:
Внутрішньопредметна інтеграція з наступними темами.	- поняття про норму і патологію в ортопедичній стоматології; -статистичні дані потреб населення в протезуванні; -методи обстеження стоматологічних пацієнтів ортопедичного профілю: анамнез, зовнішній огляд обличчя, обстеження ротової порожнини, скронево-нижньощелепного суглоба, жувальних та мімічних м’язів, слинних залоз тощо; -історію хвороби як науково-медичний та юридичний документ; -значення психологічної підготовки пацієнта перед та під час ортопедичного лікування. -терапевтичну,хірургічну та ортодонтичну підготовку ротової порожнини  пацієнтів до протезування. -методи знеболювання в ортопедичній стоматології. -особливості невідкладної допомоги в умовах ортопедичного кабінету.	-орієнтуватися в приміщеннях ортопедичного відділення; -визначати ортопедичні інструменти, фрези, карборундові головки, сепараційні диски; -проводити психологічну підготовку пацієнта перед та під час ортопедичного лікування; -проводити обстеження пацієнта: збирати анамнез, огляд обличчя, порожнини рота, обстеження зубів, стану пародонта, слизової оболонки, співвідношення зубних рядів і щелеп, скронево-нижньощелепного суглоба, жувальних та мімічних м’язів, надання характеристики рухам нижньої щелепи; -оформляти картки (історії хвороби) ортопедичного пацієнта; -проводити первинну рентгенологічну діагностику зубів, зубних рядів та щелеп; -брати участі у складанні плану лікування; -виписувати наряд для виготовлення зубного протеза. -проведити первинну діагностику та визначення конструкції зубного протеза при огляді порожнини рота; -визначати конструктивні особливості незнімних протезів: вкладок, напівкоронок, трьохчетвертних та екваторних коронок, штифтових зубів, коронок і мостоподібних протезів; -підбирати відбиткові ложки; -знімати відбитки та виготовляти моделі з гіпсу; -фіксувати незнімні конструкції протезів цементом у порожнині рота; -надавати рекомендації пацієнтам щодо догляду за незнімними протезами і порожниною рота. -визначати показання та протипоказання до виготовлення протезів знімних конструкцій (часткових, повних, бюгельних); -визначати клініко-лабораторні етапи виготовлення знімних конструкцій зубних протезів; -проводити припасування готового знімного протеза на щелепах; -надавати рекомендації пацієнтам щодо догляду за знімними протезами і порожниною рота.

5.План та організаційна структура лекції:

№ п/п	Основні етапи лекції та їх зміст	Цілі в рівнях абстракції	Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення.	Розподіл часу
1. 2. 3.	Підготовчий етап Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: : 1. Види конструкцій зубних протезів. Огляд клініко-лабораторних етапів виготовлення. 2.Поняття про норму і патологію в ортопедичній стоматології. Статистичні дані потреб населення в протезуванні. 3. Методи обстеження стоматологічних пацієнтів ортопедичного профілю: анамнез, зовнішній огляд обличчя, обстеження ротової порожнини, скронево-нижньощелепного суглоба, жувальних та мімічних м’язів, слинних залоз тощо. 4.Історія хвороби як науково-медичний та юридичний документ. 5.Значення психологічної підготовки пацієнта перед та під час ортопедичного лікування. Терапевтична, хірургічна та ортодонтична підготовка ротової порожнини  пацієнтів до протезування. 6. Методи знеболювання в ортопедичній стоматології. 7.Особливості невідкладної допомоги в умовах ортопедичного кабінету. Заключний етап Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для само- підготовки студентів.		Див. п.1 і 2 Тематична лекція. Питання, проблемні ситуації, задачі. Навчальна література. Питання. Завдання.	3хв. 80хв 7хв.

6.Зміст лекційного матеріалу:

Гінгівоектомія. Суть цієї операції полягає у висіканні слизової оболонки, яка перекриває корінь зуба, та звільнення і від неї між'ясенних сосочків. Після рубцювання рани зовнішня частина кореня звільняється, що дозволяє викори­стовувати його у разі застосування ортопедичних конструкцій. Цей метод підго­товки дозволяє використовувати корені зубів навіть у тих випадках, коли межа відлому або руйнування коронкової частини знаходиться під яснами.

ПОКАЗАННЯ ДО ВИДАЛЕННЯ ЗУБІВ У РАЗ! ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА

Видалення зубів спричинює серйозні порушення функції мовлення, жу­вання, діяльності скронево-нижньощелепного суглоба, жувальних м'язів, при­зводить до зниження міжкоміркової висоти. Ці порушення стають особливо вираженими у разі видалення останньої пари зубів-антагоністів. До видалення кожного окремо взятого зуба необхідно підходити індивідуально і диферен­ційовано, адже жувальний тиск, який припадає на зуб, є джерелом імпульсів, що надходять до коміркового відростка і підтримують його нормальну життє­здатність. Не можна не враховувати і того, що кожний зуб у зубній дузі посідає відповідне місце у плані ортопедичного лікування і не-обдумане видалення його призведе до зміни раніше наміченого плану.

На нашу думку, всі зуби з рухомістю II ступеня підлягають видаленню. Винятком можуть бути ті випадки, коли атрофія комірки спостерігається у пришийковій ділянці, а патологічна рухомість зуба зумовлена загостренням захворювань тканин пародонта або травмою.

Після ліквідації причини зуб може укріпитися, і питання щодо його вида­лення необхідно вирішувати повторно.

Зберігають зуби з атрофією комірки у межах середньої третини та з рухо­містю І і II ступеня. Якщо атрофія досягла меж верхівкової третини комірки, збереження зуба можливе за умови його рухомості І ступеня, коли запальний процес виражений незначно. Другою умовою збереження зуба з І ступенем ура­ження тканин пародонта є його розміщення у зубному ряду. Одиночні зуби звичайно не мають функціональної цінності і підлягають видаленню. Підляга­ють видаленню також зуби з рухомістю II та НІ ступеня з наявними навколо-верхівковими хронічними зонами запалення. Таким чином, вирішувати про видалення зуба з хворобою тканин пародонта можна лише грунтуючись на да­них детального аналізу клінічної картини та даних рентгенограм.

У разі генералізованої форми пародонта доводиться видаляти одномомент-но кілька зубів, що призводить до функціонального перевантаження тих зубів, на яких фіксується висота прикусу. Ситуація укладнюється ще й тим, що між видаленням зубів та початком протезування проходить значний проміжок часу.

Досить часто доводиться додатково видаляти зуби, на яких фіксувалася висо­та прикусу, що призводить до зміни плану лікування і може зумовити серйозні проблеми.

Для запобігання таким ускладненням звичайно роблять так. Пари зубів-антагоністів, які залишилися у ротовій порожнині, шинують одним із способів залежно від клінічної картини. Проведене шинування запобігає функціональ­ному перевантаженню зубів, які залишилися, під час комплексного лікування захворювань тканин пародонта.

СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

Спеціальна підготовка ротової порожнини до протезування складається із терапевтичних, хірургічних, ортопедичних та ортодонтичних заходів. На пер­шому етапі вона включає терапевтичне лікування зубів, а саме їх депульпуван-ня за суворо визначеними показаннями. Необхідно зазначити, що витрата ліка-рем-терапевтом часу на депульпування зуба набагато перевищує таку витрату на обережне, поступове, малотравматичне препарування зуба за умови хоро­шого знеболення. Приймаючи рішення про депульпування зубів, необхідно враховувати вік хворого, його загальний стан, стан тканин пародонта та твер­дих тканин зуба.

Існує думка, що депульпування є крайнім заходом і його необхідно прово­дити за наявності таких показань: у разі необхідності значного препарування твердих тканин зуба під пластмасові, металокерамічні, комбіновані коронки, за наявності на рентгенограмі широкої пульпової камери зуба; у разі необхід­ності значного вкорочення коронкової частини зуба, коли вона порушує ок-люзійні співвідношення, а інші методи використати немає можливості; перед шинуванням фронтальної групи зубів у разі захворювань тканин пародонта, коли виникає необхідність значного вкорочення коронок; коли лікування по­в'язане з патологічною стертістю зубів і наявна втрата 2/3 коронкової частини зуба; внаслідок допущених помилок після препарування зуба, коли стійко збе­рігається гіперестезія.

Показане депульпування зубів, які значно нахилені в бік дефекту і повині бути опорами у мостоподібних протезах. Депульпування необхідне звичайно у зубах із значним ступенем оголення коренів. Водночас із показаннями до де­пульпування зубів існують абсолютні протипоказання до цієї маніпуляції. Це гіпертонічна хвороба III ступеня, інфаркт міокарда (протягом 6—12 міс після його виникнення), тризм щелеп різного генезу, мікростомії різного походжен­ня, епілептичні статуси, порушення психіки.

Спеціальна підготовка ротової порожнини перед протезуванням включає хірургічну підготовку. Власне хірургічна підготовка складається з великої кількості операцій, які \¥а$$тіта (1931) ділить на такі:

1) поглиблення присінка ротової порожнини;

2. перенесення місця прикріплення м'язів убік від розміщення меж протеза;

3. відновлення коміркового відростка;

4. поглиблення піднебінного склепіння;

5. видалення основи виличного відростка верхньої щелепи.

За Виіззоп та Зоїаз (1958) усі операції поділяються на підготувальні та ко­ригувальні.

Кожна операція має свої завдання і технічні особливості проведення. З цієї точки зору необхідно виділити такі операції:

1. видалення одиночних збережених зубів;

2. виправлення форми коміркових відростка та частини;

3. пластика коміркових відростка та частини;

4. створення штучної комірки;

5. підсадка металевого піднадкісткового або іншого імплантата;

6. підготовка твердого піднебіння;

7. ліквідація тяжів та рубців на слизовій оболонці протезного ложа;

8. поглиблення присінка та дна ротової порожнини.

Питання щодо видалення одиноких збережених зубів на верхній та нижній щелепах описано в попередньому підрозділі.

ВИДАЛЕННЯ ЕКЗОСТОЗІВ

Екзостозами називають кісткові утворення у вигляді виступів, горбків, шипів, гострокінцевих або тупокінцевих гребенів. Клінічна картина у разі ек­зостозів бідна на симптоми і лікар дізнається про їх наявність під час обсте­ження ротової порожнини перед знімним протезуванням.

Сама форма екзостозів і їх розміри бувають різними. З клінічної точки зору найбільше незручностей вони створюють у разі розташування на нижній ще­лепі. Найчастіше екзостози є наслідком видалення зубів та помилок лікаря, до­пущених на цьому етапі лікування, а саме — не проведено згладжування гос­трих країв комірок після екстракції зуба. Рідше екзостози спостерігають у виг­ляді кісткових утворень, розміщених на внутрішній поверхні нижньої щелепи.

Звичайно екзостози видаляють хірургічним шляхом. Видалення екзосто­за проводять через трапецієподібний розріз, за допомогою якого утворюють клапоть з широкою основою на дні ротової порожнини. У такому разі клапоть має добре кровопостачання.

Необхідно зазначити, що хворі нерідко відмовляються від подібних опе­рацій з різних причин.

Резекція частини коміркового відростка проводиться досить рідко. Вона показана тоді, коли він у дистальному відділі настільки збільшений, що всту­пає у контакт з комірковою частиною нижньої щелепи. Перед операцією необ­хідно зняти відбитки і визначити обсяг оперативного втручання на моделях. Необхідно також провести рентгенологічне дослідження для виключення но­воутворень. Після заживання рани розпочинають ортопедичне лікування.

ПЛАСТИКА КОМІРКОВОГО ВІДРОСТКА І КОМІРКОВОЇ ЧАСТИНИ

Операція пластики коміркової частини вперше була проведена на без­зубій нижній щелепі, де за повної атрофії коміркової частини умови для фіксації повного знімного протеза вкрай незадовільні. А.Е.Верлоцький був першим, хто запропонував у 1941 р. таку операцію. У 1950 р. Г.Б.Брахман модифікував її, використовуючи для штучної коміркової частини свіжий труп­ний хрящ. Операції не набули поширення через багато причин та малоефек-тивності на практиці.

Не призвели до позитивних результатів і спроби використання металевих піднадкісткових імплантатів, які через деякий час доводилося видаляти через утворення грануляційної тканини та виникнення некрозу тканин. За даними літератури, найкращим видом імпантата є ендоосальний, але й до його викори­стання необхідно підходити диференційовано і дуже обережно.

Видалення піднебінного торуса хірургічним шляхом проводиться дуже рідко. У разі надмірно вираженого торуса на моделі його ізолюють фольгою для запобігання травматичному ушкодженню даної ділянки, а за умови проте­зування бюгельним протезом його можна обійти бюгелем спереду або ж ззаду на твердому піднебінні.

У період підготовки ротової порожнини до протезування часто доводить­ся ліквідовувати рубці та тяжі слизової оболонки. На слизовій оболонці рото­вої порожнини виділяють два види тяжів. До першого відносять вуздечку язи­ка, губ та тяжі слизової оболонки. Останні обмежують розмах рухів язика, щік і губ, вони є серйозною перешкодою для проведення знімного протезування. У разі повного знімного протезування такі тяжі заважають створенню замикаль­ного клапана, що призводить до погіршення фіксації протезів. До другого виду тяжів на слизовій оболонці ротової порожнини відносять рубці, які є наслідком перенесених операцій, опіків, поранень, системних захворювань. Оперативне лікування тяжів та рубців не є простим завданням і не завжди приносить бажа­ний успіх.

Є.І.Гаврилов (1960) запропонував метод висічення рубців по перехідній складці. Суть методу полягає у тому, що до оперативного втручання на щеле­пах знімають відбитки, проводять відливання моделей і на гіпсових моделях видаляють гіпс, який відображає тяжі, та проводять моделювання склепіння перехідної складки. За підготовленою моделлю виготовляють протез і після того проводять операцію. Епітелізація проходить під дією протеза, який вико­нує формувальну роль.

Нерідко доводиться висікати рухому слизову оболонку коміркового відро­стка. За формою вона нагадує гребінь півня з різним ступенем рухомості. У разі незначної гіпертрофії слизової оболонки можна розпочинати ортопедичне лікування без оперативного втручання. Якщо такий гребінь різко виражений, тоді проводять клиноподібне висічення зайвої тканини.

ПОГЛИБЛЕННЯ ПРИСІНКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

Нині існує багато методик поглиблення присінка ротової порожнини. Най­більшого поширення набули методики за Казанджяном, Вассмундом, Боро-ванським, Флором, Шеделом та ін. їх суть можна зрозуміти, ознайомившись з методикою Казанджяна. Операція проводиться під провідниковим знеболю­ванням. Роблять розріз слизової оболонки на відстані 1,5 см від коміркової ча­стини і паралельно до нього. Клапті слизової оболонки відсепаровують у бік коміркової частини до її вершини і в бік нижньої губи до її червоної окрайки. Потім тупим шляхом відшаровують м'язи від кістки до краю підборіддя. Кла­поть із слизової оболонки коміркової частини укладають на кістку, покриту окістям, а клапоть з нижньої губи відтягують якомога нижче, у глибину ство­реного склепіння присінка.

ПОГЛИБЛЕННЯ ДНА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

У1952 р. Тгашіег запропонував операцію поглиблення дна ротової порож­нини в ретромолярній ділянці. Суть операції зводиться до такого. Попередньо готують формувальний протез з подовженими краями в ретромолярній ділянці. Розріз слизової оболонки проводять з боку язика безпосередньо біля основи коміркової частини. Слизову оболонку відшаровують тупим шляхом, а части­ну зрізають, у такому разі оголюється щелепно-під'язиковий м'яз, який тут пе­рерізають. Звільнений край м'яза та слизової оболонки зшивають і підгинають до нижнього краю нижньої щелепи, де проводять фіксацію швами. Потім фіксу­ють безпосередньо протез, який залишають до повного загоювання рани, по­стійний протез фіксують через 2 міс.

У 1956 р. цю операцію удосконалили Кемені та \¥аг§а. Вони також запро­понували для поліпшення фіксації повних знімних зубних протезів на нижній щелепі застосовувати пелоти.

СПЕЦІАЛЬНА ОРТОПЕДИЧНА ТА ОРТОДОНТИЧНА ПІДГОТОВКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ

Часткова втрата зубів призводить не тільки до порушення цілісності зуб­них рядів, але й до порушення оклюзійних взаємовідношень, що перешкоджає ефективно проводити ортопедичне лікування. У разі значних порушень оклю­зійних взаємовідношень між зубними рядами протезування без попередньої спеціальної підготовки стає неможливим. Виправити оклюзійну поверхню мож­на за рахунок підвищення прикусу, вкорочення зубів, які вийшли із зубного ряду, дії на коміркові відросток і частину ортодонтичної апаратури, видалення зубів, які порушують оклюзійні співвідношення. Вибір одного із цих методів залежить від віку і загального стану хворого, стану та положення зубів у зубній дузі, а також від наміченого плану лікування.

Підтема: 1. Класифікація порожнин при дефектах коронок /Блек/. Види протезів для їх заміщення. Вкладки, їх виготовлення. Штучні мет. коронки, їх виготовлення.

П Л А Н.

Класифікація дефектів коронок зубів і зубних рядів.

Методи їх заміщення. Використання знеболення і особливості невідкладної допомоги в умовах ортопедичного кабінету. Клініко-лабораторні етапи виготовлення металевої коронки і мостовидного протеза.

1. Класифікація порожнин по Блеку.

2. Основні принципи формування порожнин.

3. Методи виготовлення вкладок:

а) прямий

б) обернений

в) комбінований

4. Класифікація коронок.

5. Покази і протипокази до виготовлення коронок.

6. Недоліки і вимоги до коронок.

7. Клініко-лабораторні етапи виготовлення металевих штампованих коронок.

Дефекти коронок молочних і постійних зубів найбільш рання і розповсюджена форма пошкодження зубів. Причиною їх появи служать карієс, гіпоплазія емалі, патологічна стертість твердих тканин зубів, клиновидні дефекти, гостра і хронічна травма. Порушення коронки зуба каріозним процесом проходить декілька стадій, внаслідок чого змінюються методи протезування і конструкція протезів. При збереженні більшої частини коронки протезування проводиться вкладками. При значному руйнуванні коронки зуба укріплення вкладки стає неможливим і для відновлення її анатомічної форми приходиться виготовляти штучні коронки. Коли коронка зуба зруйнована повністю, її відновлюють з допомогою спеціальних протезів, штифтовими зубами.

Класифікація порожнин.

Існує декілька класифікацій порожнин в зубах для вкладок, але найбільш розповсюдженою являється класифікація Блека. Враховуючи типову локалізацію карієсу і закономірності її розповсюдження на поверхні зубів, він виділив 5 класів порожнин.

1-й клас, об”єднує всі порожнини, які виникають у фісурах і природних заглибинах. Для них характерна збереженість всіх стінок порожнини.

2-й клас, сюди входять порожнини, розміщені на контактних поверхнях молярів і пре молярів. До цього класу відносяться порожнини, що виникають на вказаних поверхнях цих зубів, але в подальшому розповсюджуються на жувальну поверхню. При такому розміщенні дефектів порушується міжзубний контакт, що може привести до пошкодження крайового пародонту.

3-й клас – каріозні порожнини, розміщені на контактних поверхнях фронтальних зубів. Для порожнин цього класу характерно збереження надійного ріжучого краю і його кутів.

До 4-го класу відносяться порожнини, що виникають на передніх зубах, при яких частково або повністю зруйнований ріжучий край. При цьому типі порожнин рідко вдається відновити форму зуба звичайною пломбою.

5-й клас об’єднує каріозні порожнини, розміщені біля шийки зуба ( пришийкові порожнини ).

Основні принципи формування порожнин для вкладок.

1. Порожнина повинна мати ящикоподібну форму, з якої воскова модель вкладки повинна вільно вийматися тільки в одному напрямку.

2. Для попередження рецидиву карієсу слід провести профілактичне розширення порожнини.

3. Дно порожнини і стінки її повинні добре протистояти жувальному тиску, а їх взаємовідношення повинні сприяти стійкості вкладки.

4. Обов’язкове створення ретенційних пунктів, утримуючих вкладку від зміщення в різних напрямках.

5. Слід забезпечити точне прилягання вкладки до емалі шляхом утворення скоса (фальц).

6. Не можна розміщувати порожнину лише в межах шару емалі. Вона обов’язково повинна занурюватися і в дентин.

Препарування зубних тканин при підготовці порожнини для вкладки, а також при протезуванні іншими видами незнімних протезів проводять борами, сепараційними дисками, карборундовими і алмазними кругами і головками різних фасонів і розмірів.

Вкладками називають протези, з допомогою яких відновлюють анатомічну форму коронки зуба, порушену в результаті карієсу або інших причин. Відновлення форми зуба вкладкою одночасно з попередженням подальшого розвитку карієсу дозволяє відновити і функцію зуба. Вкладки також можуть бути використані для кріплення моста видних протезів при протезуванні включених дефектів зубного ряду. При патологічній стирає мості зубів вкладки на жувальній поверхні зубів і їх антагоністів попереджують подальше стирання їх твердих тканин. Вкладки можуть використовуватися на депульповані зуби, та на зуби, в яких збережена пульпа. Необхідною умовою використання вкладок на зуби, в яких збережена пульпа, являється відсутність змін верхівкового періодонту.

Матеріалами для вкладок служать сплави золота 916-проби, платини, сплави на срібно-паладієвий основі, фарфор, пластмаса. Перевагу слід віддати металам, по скільки пластмаси недостатньо кольоростійкі і легко піддаються стиранню. За естетичними якостями пластмаси і кераміка вигідні при протезуванні дефектів передніх зубів.

Протезування вкладками включає наступні етапи:

1. Підготовка порожнини в коронці зуба.

2. Моделювання.

3. Виготовлення.

4. Фіксація.

Одержання воскової моделі вкладки.

Після сформування порожнини, її очищають від дентин них залишків і приступають до виготовлення воскової моделі вкладки. Існує 3 методи виготовлення воскової моделі вкладки: прямий, обернений і комбінований.

Прямий метод.

Виготовлення воскової моделі вкладки заключається в наступному : зуб обкладають ватними валиками, а дно і стінки порожнини зволожують водою; потім, беруть паличку моделювального воску” Лавакс” і розігрівають її кінець над полум’ям пальника до пластичного стану; утворюють восковий конус і вдавлюють в порожнину; моделювання вкладки проводять з врахуванням анатомічної форми даного зуба. При моделюванні ріжучого краю і горбів слід звернути увагу на анатомічну форму симетрично розміщеного зуба. Це допоможе уникнути грубих помилок, яки є причиною порушення естетичного вигляду.

Коли воскова модель буде готова її виймають з порожнини. Для цього беруть металевий дріт, товщиною 0,8-1 мм і роблять неї штифти. Якщо вкладка невелика вводять один штифт, якщо велика – два. Дріт занурюють у віск наступним чином. Один кінець дроту беруть пінцетом і нагрівають. Після цього її занурюють у воскову репродукцію. Після застигання воску штифт служить ручкою, з допомогою якої вкладку без розхитування виводять з порожнини. Після цього її переводять у метал або пластмасу. Обробляють, шліфують і полірують. Фіксація вкладки.

Обернений метод виготовлення вкладки.

Обернений метод одержання воскової моделі вкладки заключається в тому, що воскова модель вкладки моделюється не в порожнині рота, а на попередньо виготовленій моделі. Для цього беруть готове мідне кільце, по розміру відповідно до зуба. Кільце припасовують до зуба з таким розрахунком, щоб краї його по щічній і оральній поверхні доходили лише до екватора зуба. Кільце заповнюють термопластичною масою і притискають до зуба. Після застигання відбиткової маси кільце знімають з зуба. Добрий відбиток повинен давати точний відбиток, жувальної або ріжучої поверхні зуба. Потім відбиток заповнюють мідною амальгамою або цементом. Мідна амальгама вводиться з надлишком з якої формують основу у вигляді піраміди. Робиться це для того, щоб при моделюванні вкладки зручніше було тримати модель зуба в руках. Після моделювання вкладки з воску її відливають з металу. Такий метод одержання відбитку зручний для тих зубів, які не мають антагоністів. Для зубів які мають антагоністи знімають ще крім кільця і загальний відбиток щелепи (зубів). Далі етапи такі ж самі. Моделювання вкладки воском, здача в литво. Обробка, шліфовка, поліровка, фіксація вкладки.

Комбінований метод одержання вкладки.

Комбінований метод одержання воскової моделі вкладки складається з прямого і оберненого методів. Підготовлену в зубі порожнину заповнюють воском і отримують на воску відбиток зубів – антагоністів. Потім беруть кусок дроту, згинають один його кінець, а другий підігрівають і вводять в товщу воскового відбитку. Дальше знімають гіпсовий відбиток разом з восковим відбитком, причому загнутий кінець дроту входить в гіпс і утримується в ньому. Восковий відбиток переходить на гіпсову модель. Моделюють зовнішні контури вкладки, а потім, знявши її з моделі відливають з металу. Далі етапи ті ж самі. Порожнини для пластмасових вкладок формують за тими ж правилами, що і длч вкладок з металу. Після моделювання вкладки (білим воском) покривають шаром цементу, так що в нього занурюється вся вкладка, за виключенням однієї поверхні. Потім її загіпсовують в кювету і віск замінюють на пластмасу.

Протезування дефектів коронки зуба штучними коронками.

При великому руйнуванні коронки зуба, коли відновити її форму пломбуванням або вкладкою не вдається використовують різні види повних штучних коронок. Крім коронок що відновлюють анатомічну форму зуба і попереджують його подальше руйнування, виготовляють коронки для кріплення мостовидного протеза на опорних зубах. Інколи коронками виправляють неестетичну форму інтактних зубів ( шиповидні зуби ).

Класифікація коронок.

1. По матеріалу виготовлення.

   1. Металеві

   2. Пластмасові

   3. Фарфорові

   4. Комбіновані

2. По методу виготовлення.

   1. Штамповані

   2. Литі

   3. Паяні

   4. Шовні

3. По призначенню.

   1. Відновлюючі

   2. Захисні

   3. Опорні

   4. Ортодонтичні

4. По конструкції.

   1. Повні

   2. Напівкоронки

   3. Екваторні

   4. Телескопічні

   5. Жакетні

   6. З штифтом

Покази до виготовлення штучних коронок.

1. При дефектах коронки зуба, що виникають внаслідок карієсу, травми, клиновидних дефектів, при яких відновити форму зуба пломбою або вкладкою не вдається.

2. При аномаліях форми зуба (шиповидні зуби, мікродентії, що утворюють естетичний недолік, змінюють колір зуба при омертвінні пульпи зуба, флюорозі, гіпоплазії).

3. При патологічній стертості зуба, коли зуби покриваються коронками для попередження подальшого стирання емалі і дентину, а інколи і одночасно і для підвищення прикусу.

4. При протезуванні мостовидними протезами ( опорні зуби також покриваються фіксуючими коронками ).

5. Для фіксації різних лікувальних апаратів, що використовуються лише на час лікування (вправлення положення зуба, розширення зубної дуги).

6. При фіксації знімного протеза кламерами, якщо опорний зуб має незадовільну форму, оголену шийку, каріозну порожнину, розміщену на щічній поверхні; при необхідності створюють на жувальній поверхні місце для накладання опорно-утримуючого кламера.

7. При необхідності значної за шліфовки коронки зуба, зуба який повернувся або нахилився в сторону дефекту зубного ряду.

Протипокази до виготовлення штучних коронок.

Біля верхівкове вогнище хронічного запалення при не запломбованому каналі, або поганому його пломбуванні.

Недоліки металевих штампованих коронок.

1. Препаровка зубів

2. Перенавантаження опорних зубів

3. Неестетичність

4. Утрудненість в знятті

Вимоги до коронок.

1. Відповідати естетичним і функціональним нормам (мати анатомічну форму).

2. Повинна мати контакт з антагоністами (не завищувати і не занижувати прикус).

3. Щільно охоплювати шийку зуба і заходити під ясна на 0,3 мм.

4. Мати добре виражений екватор.

5. Мати контактні пункти з сусідніми зубами.

6. Не перешкоджати змиканню зубних рядів у будь-яких фазах оклюзій них рухів н/щелепи.

Етапи виготовлення металевої штампованої коронки.

1. Огляд порожнини рота і вибір конструкції.

2. Препаровка зубів.

3. Зняття відбитків.

4. Відливання моделей.

5. Моделювання.

6. Вирізання гіпсових зубів-стовпчиків.

7. Одержання металевих зубів-стовпчиків.

8. Підбір і калібровка гільз.

9. Попередня і кінцева штамповка коронок.

10. Перевірка в клініці.

11. Обробка, шліфовка, поліровка.

12. Фіксація коронок.

Тема: Етапи виготовлення штифтових зубів, пластмасових і комбінованих коронок.

ПЛАН

1. Штифтові зуби, їх різновидності, етапи виготовлення:

1.Покази і проти покази до виготовлення штифтового зуба.

2.Вимоги до кореня і штифта.

3.Переваги і недоліки штифтових зубів.

4.Помилки і ускладнення, які виникають при виготовленні штифтового зуба.

2. Пластмасові коронки, етапи їх виготовлення:

1.Покази і протипокази для виготовлення пластмасових коронок.

2.Переваги і недоліки пластмасових коронок.

3.Методи виготовлення пластмасових коронок.

3. Комбіновані коронки, етапи виготовлення:

1.Покази і проти покази до виготовлення.

2.Переваги і недоліки комбінованих коронок.

Штифтовий зуб – незнімний протез, який використовується при повному розвалі коронки зуба і здоровому корені. Якщо дефект неможливо усунути з допомогою вкладки чи штучної коронки, в такому випадку виготовляють штифтовий зуб. Виготовляють їх на фронтальну групу зубів і перші пре моляри.

Повний розвал коронкової частини зуба виникає внаслідок карієсу, травми, патологічної стертості, поломки зуба під час лікування. При правильному виборі конструкції штифтового зуба, якісному його виготовленні, такі зуби дають змогу зберегти корінь від подальшого руйнування, відновлює функцію зубного ряду. З точки зору відновлення втраченої анатомічної форми і функції штифтові зуби дуже цінні.

Штифтовий зуб складається з штифта, надкореневої захисної пластинки(ковпачка, вкладки) і коронки.

По конструктивним особливостям штифтові зуби є:

По Річмонду – штифт, штампований над кореневий ковпачок, який спаюється з штифтом і лита коронкова частина у вигляді фасетки, облицьована з вестибулярної поверхні пластмасою.

По Ільїній-Маркосян – кубічної форми вкладка в корені, продовженням якої являється проволочений штифт і коронкова частина з вестибулярного боку облицьована пластмасою.

По Ахмедову – металева коронка з облицьовкою з пластмаси і спаяна з штифтом.

По Логану – стандартна монолітна фарфорова коронка, яка з’єднується із стандартним штифтом.

Є також Ш.З. по Катцу, Копейкіну, Шаргородському, Паршину, Федорову.

По функції розрізняють:

- відновлюючі;

- опорні;

- тимчасові;

Етапи виготовлення штифтового зуба по Річмонду:

1. Огляд порожнини рота і вибір конструкції.

2. Підготовка поверхні кореня (препаровка).

3. Зняття відбитку.

4. Відливання моделі.

5. Моделювання.

6. Виготовлення ковпачка (етапи виготовлення металевої штмпованої коронки).

7. Примірка ковпачка в порожнині рота і припасовка штифта.

8. Зняття відбитку.

9. Виготовлення моделі.

10. Пайка штифта з ковпачком.

11. Примірка порожнині рота.

12. Зняття оклюзійного відбитку.

13. Відливання моделей в оклюдаторі.

14. Моделювання коронкової частини.

15. Відливання її з металу.

16. Спаювання з ковпачком і штифтом, обробка, шліфовка, поліровка.

17. Перевірка в порожнині рота.

18. Моделювання вестибулярної поверхні.

19. Заміна воску на пластмасу.

20. Полімеризація.

21. Обробка, шліфовка, поліровка.

22. Фіксація в порожнині рота.

Покази до виготовлення.

1. Повна відсутність коронок передніх верхніх зубів і перших молярів.

2. Коронкова частина виступає над рівнем ясен на 1,5 – 2 мм, або знаходиться на рівні з ними.

3. Немає змін в періодонті.

4. Корінь добре запломбований до верхівки.

Протипокази.

1. Зігнутий корінь.

2. Неякісне пломбування кореня.

3. Невелика довжина кореня.

4. Корінь знаходиться під яснами.

5. Глибокий прикус, або глибоке перекриття.

6. Тонкі стінки кореня.

7. Наявність нориць після пломбування.

8. Корінь пошкоджений каріозним процесом.

Вимоги до кореня.

1. Без патологічних змін в періодонті.

2. Рівний і добре прохідний канал.

3. Стінки кореня тверді і товсті (по всій довжині не менше 2 мм).

4. Довжина кореня повинна бути довшою за довжину коронки в 1,5-2 рази.

5. Стінки кореня не пошкоджені каріозним процесом.

6. По всій довжині корінь прямий і рівний (щоб не було перфорацій і дентиклів).

7. Верхівка кореня запломбована.

8. Виступати над рівнем ясен на 1,5-2 мм.

Вимоги до штифта.

1. Трикутна, або овальна форма з насічками і загострений кінець.

2. Довший коронки в 1,5-2 рази.

3. Рівномірно прилягати до стінок кореня.

4. Виготовлені штифти із сплавів золота або срібла, і нержавіюча сталь.

5. Краще штифт індивідуально литий по відбитку кореневого каналу.

Переваги штифтових зубів:

• прості у виготовленні, естетичні;

• штифт зменшує тиск на стінки кореня;

• застосування вкладки або ковпачка надає штифтовому зубові стійкості, покращує фіксацію, запобігає повертанню штифтового зуба, запобігає роз цементуванню;

• при допомозі вкладки або ковпачка тиск розподіляється на весь корінь;

• відновлює цілісність зубного ряду.

Недоліки.

1. Неможливість досягти щільного контакту з поверхнею кореня.

2. Можливий розвиток вторинного карієсу.

3. Слабка фіксація.

4. Можливе розсмоктування цементу.

Основна помилка при виготовленні штифтових зубів, це коли є протипокази, а ми виготовляємо штифтові зуби:

• нестійкий корінь;

• тонкі стінки кореня;

• розм’якшений дентин;

• зігнутий або короткий корінь;

• важкопрохідний канал кореня;

• корінь зруйнований нище рівня ясен;

• глибокий прикус або глибоке перекриття

Причини, які призводять до тріщини кореня:

• тонкі стінки кореня;

• зігнутий корінь;

• розм’якшений дентин;

• важкопрохідний канал;

• патологічне стирання зубів;

• використання тупих інструментів;

• під час препарування кореня неправильно спрямований напрям бора.

Причини які призводять до виникнення періодонтиту:

• травмування верхівкового періодонті під час препарування кореневого каналу;

• проштовхування за верхівку пломбу вального матеріалу;

• тріщини стінок кореня;

• якщо корінь знаходиться нище рівня ясен, то штифтовий зуб подразнює тканини періодонту і розвивається маргінальний періодонтит;

• при перенавантаженні кореня;

• штифтовий зуб як опора в мостовидному протезі.

Ускладнення після фіксації:

• недостатньо висушений кореневий канал;

• розведення густого, або дуже рідкого цементу;

• залишення повітряних пор в каналі;

• введення штифта в кореневий канал не до кінця;

• повернення зуба по вертикальній осі;

• завишення прикусу.

При даних причинах протез може розцементуватися, можливий розвиток вторинного карієсу і періодонтит.

Пластмасові коронки – вид незнімного протезу, за допомогою якого відновлюють анатомічну форму зуба та естетичний вигляд.

Етапи виготовлення пластмасових коронок:

Клінічні:

1. Препаровка зуба.

2. Зняття відбитку.

3. Примірка.

4. Фіксація.

Лабораторні:

1. Відливання моделей.

2. Моделювання коронкових частин.

3. Вирізання фрагменту.

4. Загіпсовка в кювету.

5. Заміна воску на пластмасу.

6. Полімеризація.

7. Обробка, шліфовка, поліровка.

Покази і протипокази до застосування пластмасових коронок.

1. Усунення дефекту коронки зуба.

2. Естетичний вигляд.

3. відновлення функції зуба, зубного ряду.

Протипокази.

1. Не виготовляються на другі пре моляри і перші моляри.

2. При пародонтозі.

3. Глибокий прикус, або глибоке перекриття.

4. При низьких і тонких коронках, особливо на нижні різці і ікла.

5. Алергія на пластмасу.

Переваги пластмасових коронок.

1. Естетичність.

2. прості у виготовленні.

3. Дешеві.

Недоліки.

1. Значна препаровка зубів.

2. Можливий опік пульпи.

3. Недостатньо міцна.

4. Змінює колір.

Коронки, виготовленні з пластмаси майже не відрізняються від природніх зубів.

Є 2 види препаровки зубів під пластмасові коронки:

1-ий вид – краї коронки заходять під ясна.

2– ий вид – краї коронки доходять до ясен.

При препаруванні зуба лікар робить уступ шириною 0,5 мм, щоб краї коронки були в стик з цим уступом.

Під пластмасову коронку знімаємо на 0,5-0,7 мм і більше твердих тканин зуба. Знімають обов’язково комбінований відбиток і виготовляють модель із цементу або комбіновану. Можна робити пластмасову коронку 2-ох кольорів. Спочатку основний колір, проводимо паковку і пресовку пластмаси, потім на ріжучому краї або в пришийковій ділянці знімаємо шпателем тонкий шар пластмаси і на його місці добавляємо іншого кольору пластмасу. Знову пресуємо і проводимо полімеризацію.

Методи виготовлення пластмасових коронок.

1. За допомогою целулоїдного ковпачка.

2. По відбитку, знятого з зубного ряду.

3. По відбитку знятому кільцем з препарованого зуба.

1-ий метод – підбираємо стандартний целулоїдний ковпачок і підгонимо на культю зуба по прикусу, відновлюємо контакні пункти. Потім крвпачок наповнюємо швидко твердючою пластмасою і накладаємо на зуб.

Коли пластмаса затвердіє, ковпачок розрізаємо і знімаємо. Забираємо залишки пластмаси і поліруємо, якщо це необхідно.

2- ий метод – коронку зуба препаруємо. Знімаємо відбиток, відливаємо модель, гравіруємо шийку і моделюємо коронкову частину з воску. Вирізаємо фрагмент, гіпсуємо в кювету, витравлюємо віск і замінюємо на пластмасу. Проводимо полімеризацію не менше 30 хв. Проводять вивільнення з кювети, шліфовку і полірування.

3- ий метод – відбиток знімаємо за допомогою мідного кільця і термопластичної маси з окремого препарованого зуба. Виготовляють цементну модель, моделюють, гіпсують у кювету, замінюють віск на пластмасу і проводять полімеризацію. Потім звільняють коронку з кювети і проводять обробку, шліфовку і поліровку коронки. Стійка модель з цементу дає точність у виготовленні пластмасової коронки.

Комбінована коронка – це коронка яка виготовляється з металу або сплаву, облицьована пластмасою з вестибулярної поверхні.

Етапи виготовлення:

Клінічні:

1. Препаровка зуба.

2. Зняття відбитку.

3. Примірка коронки.

4. Допрепаровка зуба з вестибулярної, контактних, жувальних поверхонь і ріжучого краю.

5. Робимо отвір в коронці з вестибулярного боку, заливаємо віск і одягаємо на куксу зуба.

6. Знімаємо відбиток.

7. Примірка в порожнині рота.

8. Фіксація.

Лабораторні:

1. Виготовлення моделі.

2. Моделювання і далі всі етапи виготовлення металевої штампованої коронки. Відбілювання.

3. Відливаємо модель, обробка, шліфовка, поліровка.

4. Вирізаємо «вікно» з вестибулярної поверхні за винятком пришийкової полоски (0,5-1мм) на апроксимальних поверхнях і ріжучому краї роблять насічки.

5. Культю зуба покриваємо ізоляційним лаком.

6. Наносимо покривний лак на насічки.

7. Моделювання вестибулярної поверхні.

8. Вирізаємо фрагмент і гіпсуємо в кювету.

9. Заміна воску на пластмасу, полімеризація.

10. Обробка, шліфовка, полірування.

Покази:

• виготовляються на фронтальні зуби і перші пре моляри;

• естетична;

• опора під мостовидний протез.

Протипокази:

• глибокий прикус, або глибоке перекриття;

• невисока коронка;

• пародонтоз;

• алергія на пластмасу.

Переваги:

• менша препаровка зуба ніж під пластмасову, або керамічну;

• естетична, проста в виготовленні.

Недоліки:

• можлива травма зуба (опік пульпи);

• синюшність ясен в пришийковій ділянці;

• сколювання пластмаси;

• зміна кольору пластмаси.

Підтема 3. Виготовлення фарфорових і металокерамічних коронок.

ПЛАН: 1. Виготовлення фарфорових коронок.

1. Покази до виготовлення фарфорових коронок.

2. Протипокази до виготовлення фарфорових коронок.

3. Особливості препарування зубів.

4. Виготовлення робочої моделі.

5. Виготовлення коронки, послідовність нанесення формовочної маси.

2. Виготовлення металокерамічної коронки.

1) Покази та протипокази.

2) Сплави, що використовуються для металокерамічних робіт вимоги до них.

3) Послідовність виготовлення металокерамічних коронок.

4) Особливості препарування зубів і методика отримання відбитків.

5) Виготовлення розбірної моделі.

6) Припасовка і шліфовка каркасу, знежирювання і термічна обробка.

7) Нанесення фарфору на каркас і облік покриття.

3. Помилки і ускладнення при застосуванні фарфорових і металокерамічних конструкцій.

Ще в доісторичні часи, люди обпікаючи глину, помітили, що після цього вона не змінює свою форму під дією води. Зроблено такі речі, які покриті глазур’ю і до цього часу не втратили своєї цінності.

Наступним етапом вдосконалення кераміки є виготовлення китайцями фарфору.

В Європі перший фарфор отримав в 1709 році німецький алхімік. Прозорість фарфору наштовхувала на думку дослідників використати його в протезуванні.

Першим фарфор для виготовлення зубних протезів використав Фошар. В 1782 році він пробував виготовити зубні протези шляхом емалювання металу. Не дивлячись на те, що ці спроби були невдалими, саме його рахують родоначальником стоматологічного фарфору.

В 1808 році в італійського зубного лікаря Дюшато , який працював у Парижі, виникла ідея виготовити фарфорові зуби з крампонами. Він виготовив штучні зуби 26 кольорів.

В 1884 році придумав конструкцію фарфорового мостовидного протеза, на якому на платиново-ірідієвий сплав було нанесено фарфорову масу. Але ця ідея могла бути використана лише тоді, коли створили спеціальну піч для обпікання фарфору.

В 1896 році К.Фонці розробив метод виготовлення коронок, яким користуються до цього часу, тільки з невеликими модифікаціями. Саме К.Фонці вважається «автором» фарфорових коронок.

В Росії в другий половині XVI століття існували фарфорові мануфактури (Ломоносовська, Кузнецовська) які випускали декоративний фарфор для царського двору, але виробництво фарфорових зубів не було налагоджене і їх ввозили з закордону.

В кінці XIX століття приватно практикуючі лікарі Росії з фарфорових кусочків випилювали вкладки і цементували їх в попередньо підготовлених каріозних порожнинах.

В 1927-1930 роках в бувшому СРСР було налагоджене виробництво фарфорових зубів на Держ. Керамічному заводі в Ленінграді. В кінці 30-років вдосконалення фарфору в світовій стоматології було призупинене. Причиною цього була поява пластмаси. Простота виготовлення, низька вартість і високі естетичні якості зубів з пластмаси заставили відмовитись від фарфору. Але з допомогою пластмаси вирішують тільки гостру потребу задовольнити велику потребу в протезуванні, оскільки, пластмаса має ряд недоліків…

В 60-х роках було розпочате дослідження по створенню фарфорових мас для одиночних коронок. Створення маси «Гамма» на Ленінградському заводі мед.полімерів.

ПОКАЗИ ДО ВИГОТОВЛЕННЯ ФАРФОРОВИХ КОРОНОК

Природній колір зубів визначається комбінацією відбитого світла від поверхні емалі і дентину. Найбільша прозорість емалі визначається біля ріжучого краю зубів. В пришийковій частині емаль різко стоншується, що вагомо відбивається на зміні кольору зуба в цій ділянці. Дослідження показують , що пришийкова ділянка зуба має багато відтінків від жовто-оранжевого до коричневого. Інтенсивність того чи іншого кольору залежить від кальцифікації пришийкового дентину. Останнім часом завдяки високим естетичним властивостям фарфорові коронки стали широко застосовувати для відновлення фронтальної групи зубів.

ПОКАЗИ:

1. Неможливість відновити зруйновану коронку зуба пломбувальним матеріалом.

2. Вагомий косметичний дефект (зміна кольору зуба, втрата блиску), порушення форми.

3. Наявність штучних коронок з металу, пластмаси, або їх комбінації що не відповідають косметичним вимогам.

4. Враження твердих тканин зуба не каріозного походження, флюороз, патологічне стирання, клиновидний дефект.

5. Деякі аномалії форми та розміщення зуба.

Поряд з показами існує ряд проти показів в основі яких лежить необхідність значного препарування твердих тканин зуба. В дослідженнях по морфології твердих тканин зуба, Відмічається що з віком об’єм пульпової камери зменшується за рахунок відкладання вторинного дентину.

Клінічний досвід показав, що лише в 23-25 років товщину дентину є достатньою для того, щоб створити необхідні умови для виготовлення фарфорової коронки при дотриманні відповідних технологічних процесів.

В більшості людей коронки нижніх різців мають малий об’єм дентину, товщина якого не дозволяє сформувати необхідний уступ. У зв’язку з цим, фарфорові коронки на нижні різці рекомендують виготовляти лише в деяких випадках.

Глибокий прикус, глибоке різцеве перекриття також являються проти показами для виготовлення фарфорових коронок. В таких випадках необхідне ортопедичне лінування, яке нормалізує висоту прикусу.

При патологічному стиранні проводять ортодонтичне лікування також.

Висота стертих коронок жувальних зубів компенсується литими або шматованими коронками з литою жувальною поверхнею. Нерідко у хворих продовжується процес зниження прикусу за рахунок стирання вже металічних коронок. При цьому посилюється жувальний тиск на передні зуби, покриті фарфоровими коронками, котрі не стираються, а тріскають…

Абсолютним проти показом для виготовлення фарфорових коронок є послаблення пародонту опорних зубів і антагоністів.

ОСОБЛИВОСТІ ПРЕПАРУВАННЯ ЗУБІВ

Препарування зубів є найбільш відповідальною маніпуляцією. При цьому об’єм препарованих тканин зуба повинен відповідати безпечному стану пульпи і пародонту, а також необхідним технологічним параметрам, які і забезпечують високу міцність і естетичні властивості штучних коронок.

Важливою умовою препаровки є створення колового уступу, розміщеного під прями кутом до осі зуба, з рівномірною зішліфовкою всіх поверхонь зуба.

Для препарування використовують турбінні бормашини, алмазні і твердосплавні бори. Препаровку від фарфорову коронку, як правило, закінчують створенням уступа, ширина якого залежить від розміру зуба, може бути від 0.6мм до 1.5мм. З допомогою твердого бора, уступ формують дещо нижче рівня вільного краю ясен, виключаючи при цьому травму десни. При роботі з торцевидним бором обов’язково використовують малі обороти бормашини, так як при великих оборотах можна пошкодити пародонт.

Препаровка інтактних зубів проводиться під анестезією.

Для отримання відбитка зуба при виготовленні фарфорових коронок використовують мідні кільця і термопластичні маси. Краї мідного кільця повинні бути гладкими і повторювати контури крайового пародонту і щільно прилягати до шийки зуба. Термопластичну масу розігрівають до температури 60 градусів за Цельсієм, поміщають в кільце і просовують вздовж осі зуба під десну на глибину не більше 0.5мм.

Для попередження больової чутливості і з метою профілактики можливих ускладнень з боку пульпи, оброблені під фарфорові коронки зуби слід покрити фторлаком, а потім накривати тимчасовими коронками.

ЕТАПИ ПРЕПАРУВАННЯ:

1. Сепарація.

2. Вкорочення зуба на ¼ його довжини при допомозі алмазного круга.

3. Створення уступу з апроксимального боку алмазним бором /обернений конус/.

4. Створення уступу з вестибулярного боку при допомозі алмазного бора /об.конус.кутов.након/.

5. Зішліфовка твердих тканин від уступа до ріжучого краю з вестибулярного боку /фісурний бор/.

6. Створення уступу на піднебінному боці /алмазний бор, оберн.конус/.

7. Створення піднебінної кривизни – зішліфовка тканин на піднебінній поверхні від ріжучого краю до піднебінного горба.

8. Вирівнювання поверхні препарованого зуба з допомогою циліндричного алмазного бора.

9. Шліфовка уступа торцевим бором.

МЕТОДИ ВИГОТОВЛЕННЯ ТИМЧАСОВИХ КОРОНОК.

Зуб, з якого знято емаль буде давати різко виражену реакцію на термічні і хімічні подразники. Крім цього відкриті дек тинні канали можуть бути вхідними воротами інфекції. Слід пам’ятати, що в «післяопераційному періоді» в оголеному дентині буде прискорена природна реакція з утворенням замісного дентину. Накладанням коронки, або ковпачка добиваються захисту від термічних і хім.. подразників, що полегшує перебудову рецепторного апарату зуба, забезпечує санацію оголеного дентину, попереджує можливе інфікування в процесі підготовки пульпи до протезування. Слід поряд з накладанням тимчасової коронки, культю відпрепарованого зуба покрити гідроокисом кальцію, або цинкєвгеноловою масою.

Тимчасова коронка може бути виготовлена 2-ма шляхами:

1. лабораторний,

2. клінічний.

Лабораторний: З обох зубних рядів отримують відбитки, з котрих відливають моделі. Зуби, які мають покриватися, сепарують на моделі і роблять відповідну препаровку необхідну для виготовлення пластмасової коронки. Далі моделюють в оклюдаторі і роблять заміну воску на пластмасу. Готову коронку з пластмаси уточнюють розведеною самотвердіючою пластмасою в порожнині рота по культі після його препаровки під фарфорову коронку.

Клінічний: До препаровки зуба отримують відбиток з зубного ряду альгінантною або силіконовою масою. Щоб не було деформації відб. його занурюють в воду. Приступаємо до препаровки зубів. Після препаровки в ложе відбитка накладають самотвердіючу пластмасу, підібрану по кольору, і відбиток з м’якою пластмасою вводять в рот і встановлюють на зубний ряд. По мірі полімеризації пластмасовий відбиток неодноразово знімають з зубів і знов встановлюють на зуби коли відбиток знято пацієнт полоще рот розчином гідрокарбонату натрію, щоб не було опіку слизової альвеолярного відростку мономером. Після полімеризації з відбитка виймають коронку, забирають залишки пластмаси, полірують і накладають на зуб заповнивши коронку антисептичними медикаментами.

ВИГОТОВЛЕННЯ РОБОЧОЇ МОДЕЛІ.

Відбиток з препарованого зуба повинен точно відбивати коронкову частину зуба і глибину зубоясенної кишені. Такий відбиток отримують одним з двох шляхів.

1) Відбитковою масою при допомозі мідного кільця, яке служить як відбиткова ложка.

2) Відбитковою ложкою з масою, але в два етапи – метод отримання уточненого відбитку (Дентафлекс).

Спеціальним пристроєм вимірюють об’єм шийки зуба, відповідно до якого заготовляють або підбирають стандартне кільце з міді і підганяють його по зубу.

Підігнане і щільно обхопивши шийку зуба кільце заповнюють термопластичною масою і занурюють його на 2 – 3 хв. В гарячу воду темп.60-65 гр. до повного розм’якшення відбиткової маси.

Підготовлене таким чином кільце вдягають на зуб. При цьому термопластична маса витісняється з кільця. Тоді пальцем руки прижимають масу в кільце. Край кільця просовують в зубоясенну кишеню на глибину не більше як 0.5мм. Якщо більше просунути, то можна травмувати кругову зв’язку зуба. Потім отримують відбиток зубного ряду. Дальше приступають до виготовлення моделі відпрепарованого мідною або срібною амальгамою заповнюють відбитки в кільці. Заповнивши в рівень з пришийковим краєм кільця, з амальгами основу моделі зуба. Поки амальгама не застигла в неї вставляють металічний штифт. Після затвердіння амальгами робочу модель зуба встановлюють в загальний відбиток і відливають загальну модель зубного ряду.

На основі моделі відкривають вихід металічного штифта. Для цього утворюють лунку. Відкривши штифт потискують на нього і виводять амальгамовий зуб з моделі.

ВИГОТОВЛЕННЯ КОРОНКИ З ФАРФОРОВОЇ МАСИ.

Виготовлення комбіновану модель з амальгамовими зубами приступають до виготовлення бази для фарфорової маси. Базою буде служити платиновий або золотий ковпачок. На ньому формують фарфорову коронку і спікають її в електропечі.

ВИГОТОВЛЕННЯ КОВПАЧКА: Для цього приміняють фольгу товщиною 0.20 – 0.25мм. Олов’яною фольгою отримують основний розмір найбільш широкої частини культі зуба і подвійний розмір висоти культі. Для цього вирізають пластинку трикутної, прямокутної форм. Потім по цій фользі вирізають золоту або платинову фольгу.

Вирізану пластинку прижимають до губної поверхні і роблять 2 надрізи відповідно кутам ріжучого краю зуба.

Середній відрізок перегинають через ріжучий край і прижимають до оральної поверхні зуба. Після чого обжимають бокові поверхні і стягують обидва кінці фольги на піднебінній поверхні. Фольгою потрібно покрити частину основи моделі зуба. Залишки фольги зрізають так, щоб один кінець був довший другого. Потім захвачують два кінці фольги пінцетом, ще раз стягують фольгу і двічі завертають її кінці так, щоб більш довгий кінець походив на короткий. Якщо зазор між культьою і зубом – антагоністом малий, то шов роблять на апроксимальній поверхні. На ковпачку не повинно бути складок і виступів, так як це знизить міцність фарфорової коронки. Тому потрібно старанно розгладити шов і контури уступу. Можна додатково обтиснути фольгу в апараті для зовнішньої штамповки. Виготовивши ковпачок, його кип’ятять в 10% розчині азотної кислоти і прокалюють над газом. віщим знімають внутрішню напругу в фользі. Підготовлений ковпачок встановлюють на культю. Гіпс прилягаючий до культі, покривають лаком. Це виключає можливість втягування гіпсом вологи, що забезпечує кращі умови для ущільнення фарфорової маси.

ПОСЛІДОВНІСТЬ НАНЕСЕННЯ ФАРФОРОВОЇ МАСИ НА КОВПАЧОК.

Для фарфорових коронок використовують низькотемпературні фарфорової маси, які мають темп. спікання в межах 940 градусів. Коронку виготовляють з трьох мас. 1 – основна, призначена для створення остова майбутньої коронки. Ця маса має вміст, який підвищує міцність фарфорової коронки. 2 – дентинова маса, для формування корпуса коронки. 3 – скломаса, служить для створення різного кольору відтінків в фарфорі.

Наносять фарфорову масу після проколення ковпачка. Прокалений і охолоджений ковпачок надівають на амальгамову модель, не торкаючись моделі пальцями. Після цього підбирають необхідного кольору формовочну масу і моделюють коронку.

Спочатку наносять рівномірний шар основної формовочної маси потрібного кольору. Порошок фарфору розводять дистильованою водою, або моделювальною рідиною і невеликими порціями наносять на ковпачок. Потім масу ущільнюють вібрацією при допомозі рифленого інструменту, або для конденсації маси модель зуба виготовляють на вібраторі. Залишок вологи забирають фільтрувальним папером.

Основний шар наносять товщиною 0.3мм. Після нанесення основної маси заготовку з ковпачком знімають з моделі і ставлять на керамічний конус, просушують, а потім спікають в вакуумі 760мм.рт.ст. При 600 – 900 градусах загружають і спікають до того часу, коли температура буде до 120 градусів. При цій температурі вакуумний пристрій відключаємо і столик для спікання виходить із муфеля. Коронку переносять пінцетом на керамічну підставку, де вона охолоджується при кімнатній температурі.

Після того як фарфор охолоне, коронку ставлять на культю зуба і оглядають. Якщо є тріщини в результаті усадки, їх заповнюють основною формовочної масою. Після чого дальше моделюють коронку. Замішують дентинову масу на моделювальній рідині до консистенції тіста і наносять її моделювальним інструментом або кісточкою. Дентином заповнюють всі заглибини в основній масі. На ковпачку ущільнюють дентинову масу, забирають вологу фільтрувальним папером. Потім на ріжучий край наносять емалеву масу, якщо необхідно надати їй колірний відтінок, після чого наносять скломасу та ефект-масу. (Другий колір роблять мак само як і в пластмасовій коронці).

Змодельовану коронку знімають з загальної моделі і домодельовують апроксимальні боки для збільшення об’єму з розрахунком на усадку.

Дальше коронку просушують біля вхідного отвору печі не менше 5хв. і потім 2хв. на столику для стікання. Потім при вакуумі 620мм.рт.ст. і темпер. 750 градусів столик загружають в муфель печі і при температурі 940 градусів піч автоматично відключається.

Готову коронку накладають на робочу модель. Якщо коронка не відповідає формі даного зуба, її домодельовують і спікають при температурі 920 градусів.

Якщо необхідно підігнати по оклюзії уточнити контактні пункти, це роблять при допомозі алмазних головок і каменів. В молярів жувальна поверхня повинна бути слабо виражена, в протилежному випадку коронка буде тріскати.

Після підготовки коронку шліфують дрібнозернистими карборундовими головками, промивають водою і сушать біля входу в піч. Дальше ставлять на столик для спікання і при температурі 960 градусів вводять в муфель печі. Останній раз спікають в атмосферному середовищі і температуру доводять до 940 градусів, витримують 3 – 5 хв. для отримання глянцевої поверхні – глазурі. Далі іде цементування.

Послідовність конструювання і моделювання

воскової композиції ортопедичного протеза або ортодонтичного апарата. Перевірка конструкції в клініці.

План:

1. Перевірка знімної конструкції в клініці.

2. Кінцеве моделювання.

3. Загіпсовка воскової композиції в кювету:

а/ прямий метод

б/ обернений метод

в/ комбінований метод.

4. Нанесення на модель ізоляційного матеріалу.

5. Формування пластмаси.

6. Обробка протезів.

Після загіпсовки моделі в оклюдатор, видаляють прикусні валики і приступають до постановки зубів. При протезуванні знімними протезами необхідно вирішити проблему про фіксацію та стабілізацію протеза. Під фіксацією розуміють укріпленні протеза на щелепі в спокої, а під стабілізацією стійкість протеза під час функції ( мова, жування). Одним із найбільш розповсюджених методів укріплення знімного протеза на щелепі при наявності зубів являється використання кламерів. Кламер- частина знімного протеза, яка охоплює зуб на 2/3 його поверхні, і таким чином утримує протез на щелепі. При фіксації повних знімних протезів використовують клапанну зону. Після цього приступають до постановки штучних зубів. Детальніше ці етапи розглядають в темі « Виготовлення знімних протезів ».

Слідуючим етапом у виготовленні знімних протезів є перевірка знімної конструкції в клініці. Це роблять для того, щоб проконтролювати виконання всіх попередніх процедур і правильне визначення висоти прикусу і центральної оклюзії, вибір кольору, форми і розміру зубів, співвідношення їх при центральній і боковій оклюзії, правильність розміщення зубів по відношенню до альвеолярного відростка, серединної лінії обличчя.

Перевірка конструкції протеза складається з :

1/ огляду моделей щелеп;

2/ перевірка постановки зубів в оклюдатор або артикулятор;

3/ перевірка воскового шаблона з зубами в порожнині рота.

Після огляду моделей слід детально перевірити постановку зубів в оклюдаторі або артикуляторі до того, як воскові шаблони з зубами будуть введені в порожнину рота. Звертають увагу на колір, розмір і форму зубів, величину різцевого перекриття. Дальше слід перевірити всі оклюзійні контакти бокових зубів, як з вестибулярної так і з піднебінної сторони. Для перевірки конструкції протеза восковий базис і зуби протирають спиртом, вводять в порожнину рота і контролюють правильність визначення висоти прикусу і центральної оклюзії. Висоту прикусу контролюють анатомо-фізіологічним методом з використанням розмовної проби. Якщо були допущені помилки їх ліквідовують. Після перевірки правильності визначення висоти прикусу і центральної оклюзії контролюють щільність контактів штучних зубів. При перевірці конструкції протеза не слід забувати про естетику. Перевірка конструкції протеза закінчується виточенням меж протезного ложа на моделі. Піднебінний торус, кісткові виступи на альвеолярних відростках підлягають ізоляції. Якщо на цих етапах не було допущено помилок, або вони були ліквідовані, приступають до слідуючого лабораторного етапу, де кінцеве моделювання базисів перед загіпсовкою в кювету впливає на подальший хід роботи. При правильному моделюванні одержують добрий і красивої форми протез. Рівномірність товщини базису, довжина його, оформлення меж базису - всі ці моменти полегшуються при виготовленні протезів. Моделювання проводять тільки в основному довкола зубів, з губної, щічної і жувальної поверхонь. При неакуратній роботі, коли віск на зубах залишився непоміченим, після витравлення воску і послідуючої формовки пластмаси, зуби можуть забарвлюватися базисними матеріалами. Детальне моделювання полегшує обробку протеза після полімеризації. Крім того при такому моделюванні, зуби міцніше сидять в гніздах при загіпсовці і при формуванні пластмаси. Крім моделювання пришийкової поверхні зубів і очищення всіх поверхонь зубів від напливів, необхідно відмоделювати базис, зробити його рівномірної товщини на всьому протязі. Базис протеза на н/щ моделюють товстішим від верхнього, щоб уникнути його поломки, так як нижній протез вужчий верхнього. В останню чергу обережно проводять весь базис над полум’ям пальника, і впевнившись, що протези абсолютно чисті і гладкі переходять до загіпсовки в кювету і заміни воску на пластмасу.

Існує 3 методи загіпсовки моделей в кювету:

1/прямий

2/обернений

3/комбінований.

При прямому методі поступають слідуючим чином. Відділивши модель від оклюдатора, готують її так, щоб вона вільно поміщалась в кюветі (її основі). Зовнішні поверхні кювети повинні бути дещо вищі рівня зубів. Дальше замішують гіпс і заповнюють ним половину кювети (її основи), потім беруть модель і занурюють в центр основи кювети. Витисненим гіпсом формують валики довкола зубів. Закривають гіпсом вестибулярну поверхню, ріжучий край і жувальну поверхню зубів. Таким чином отримуємо гіпсовий валик, який покриває всі зуби. Вільними залишаються тільки піднебінні поверхні зубів. Край кювети очищають від гіпсу! Верхня частина кювети повинна легко насаджуватися і щільно прилягати по всьому краю основи кювети. Щоб новий шар гіпсу не зєднався, кювету занурюють на 10 хв у воду, потім накладають верхню частину кювети, з якої попередньо знімають верхню кришку і заливають контрформу.

Обернений метод.

Модель занурюють на декілька хвилин у воду. Замішують гіпс і заповнюють ним верхню частину кювети, в яку занурюють модель до шийки зубів. Занурюється тільки модель, а ясна, зуби і піднебінна поверхня залишаються вільними від гіпсу. Контркювету занурюють у воду на 10 хв і гіпсують основу кювети. Після застигання гіпсу, кювету відкривають і виплавляють віск. У верхній частині кювети залишається модель, а в основі штучні зуби, кламери. При цьому штучні зуби будуть обернені своїми ріжучими і жувальними поверхнями до дна основи кювети, а шийками вверх.

Комбінований метод.

Цей метод використовують у випадку, коли передні зуби поставлені на приточці, або корінні зуби знаходяться близько до гребня альвеолярного відростка. При цьому зуби на приточці покривають валиком, корінні зуби і ясна залишаються вільними. Гіпсовку проводять в основу кювети. Після полімеризації базисів і їх вивільнення з кювети їх обробка затруднена, а інколи і повністю неможлива. Найкращим способом попередження прилипання гіпсу до пластмасового базису є нанесення тонкого шару рідкого ізоляційного матеріалу( ізоколу або олії) на поверхню моделі. Ізоляційний матеріал наносять до формовки пластмаси 2 рази: перший після витравлення воску; другий - після повного охолодження кювети. Рідину на модель наносять з допомогою щіточки. Слідуючим лабораторним етапом після нанесення ізоляційного лаку є паковка пластмаси та її пресування. Для цього беруть скляну або фарфорову посуду і приступають до приготування пластмасового тіста. Насипають спочатку полімер (порошок) ( 1 гр. порошка на 1 штучний зуб: для базиса знімного протеза слід взяти 14гр. порошку), а потім по краплинах добавляють мономер до повного насичення порошка. Пластмаса при достиганні проходить слідуючі етапи:

1/ пісочна

2/ набухання

3/ стадія ниток

4/ тістоподібна

5/ губоподібна.

Посуду накривають кришкою і періодично помішують шпателем. Паковку пластмаси слід проводити в тістоподібній стадії, коли маса не тягнеться за шпателем і при розтягуванні щоб не утворювалось довгих ниток, що тягнуться. Пластмасу вложують на місце витравленого воску і зверху накривають целофановою плівкою, попередньо змоченою водою. Обидві частини кювети з’єднують в руках і поміщають під прес. Ущільнення пластмаси під пресом слід проводити обережно і поступово.

Пресування проводиться в два етапи. В перший поступовим пресуванням частини кювети не доводять до повного змикання ( залишають зазор 1,5 мм), і після невеликої паузи кювету розкривають для контролю. Після цього приступають до кінцевої пресовки, доводячи частини кювети до повного зєднання. Потім кювети фіксують у бюгель і поміщають у полімеризатор. Полімеризацію проводять у спеціальних полімеризаторах ( шляхом кип’ятіння води) або в електричних печах з регулюємою температурою до 150 градусів. Після проведення полімеризації і вивільнення протезів з кювети приступають до їх обробки. Для обробки протезів використовують спеціальні інструменти: шабери трьохгранні, штихелі напівкруглі, прямі і гострі напильники з різними насічками. Спочатку карборундовими камінцями, а потім напильниками знімають залишки пластмаси на границі протеза і обробляють краї протеза до намічених границь. Борами або фрезою оформляють границі протеза біля шийок зубів. Штіхелем знімають всі залишки і нерівності з поверхні протеза, роблячи рівномірну товщину і гладку поверхню.

Поверхню протеза, обернену до слизової оболонки, не обробляють , щоб не порушити архітектоніку і границі, а лише очищають, або звільняють від гіпсу.

Прямим і гострим штихелями знімають лишню пластмасу біля шийок зубів, а також між зубами, надаючи їм натуральний вигляд. Шліфовку протезів проводять з допомогою наждачного паперу. Полірування проводять войлочними і фетровими фільцями різної форми. Спочатку полірують між зубами і самі зуби, весь час змочуючи при цьому поверхню протеза кашецеподібною масою з пемзи. Потім полірують жорсткими щітками до одержання гладкої, блискучої поверхні. Закінчують полірування мягкою щіткою з крейдою до дзеркального блиску.

ВИРІВНЮВАННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ ШЛЯХОМ ПІДВИЩЕННЯ ПРИКУСУ. ВКОРОЧЕННЯ ЗУБІВ

Ці методи є доступними для кожного лікаря і широко використовуються у клініці ортопедичної стоматології. Підвищення прикусу показано у разі незнач­ного вертикального переміщення зубів. Для цього достатньо незначно підви­щити прикус, щоб усунути блокувальні моменти і поліпшити умови для проте­зування.

Прикус підвищують на одиночних коронках, мостоподібних протезах або шинувальних апаратах. Щоб уникнути помилок, необхідно знати, що одномо-ментно підвищувати прикус можна не більше ніж на 2 мм. За необхідності при­кус можна підвищити і більше ніж на 2 мм. Цю процедуру треба проводити у два етапи, щоб запобігти виникненню небажаних реакцій з боку жувальних м'язів та скронево-нижньощелепного суглоба.

Необхідно пам'ятати, що зуби, які утримують висоту прикусу, повинні бути з'єднані в один блок, а само підвищення прикусу не повинно порушувати мно­жинний контакт між зубами.

Укорочення зубів застосовується дуже часто, коли виправлення їх поло­ження неможливо провести ортодонтичним методом. Виправлення деформацій оклюзійної поверхні шляхом укорочення зубів без їх депульпування показано у разі незначного переміщення як у вертикальному, так і в медіо-дистальному напрямках. За наявності значно виражених форм деформацій виникає не­обхідність у депульпуванні зубів. У такому разі необхідно враховувати функціональну цінність зуба, який треба депульпувати, а також виконувати всі вимоги щодо терапевтичного лікування зубів.

ОРТОДОНТИЧНИЙ МЕТОД ВИПРАВЛЕННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ

-

Цей метод дає хороші результати, але має суворо визначені показання до застосування. Метод вимагає подовжених термінів лікування, що не завжди є можливим, а також спричиняє труднощі, з якими стикаються хворі, особливо похилого віку.

На час виправлення оклюзійної поверхні впливають багато чинників: ступінь переміщення зуба, його положення у зубній дузі, стан тканин пародон-та, вік хворого і його загальний стан.

В осіб старшого і похилого віку перебудова здійснюється помалу і прино­сить лише частковий успіх. У людей віком понад 45-50 років необхідно відда­вати перевагу радикальнішим методам, які описані вище.

Апаратурно-хірургічний метод виправлення оклюзійної поверхні зубних рядів не знайшов широкого застосування через складнощі оперативних втру­чань і не завжди позитивний ефект від лікування, особливо у хворих старшого віку із супутніми соматичними захворюваннями.