Василь стус (1938-1985)

Народився в с. Рахнівці, що на Вінниччині, у селянській родині, помер поблизу м. Пермі (Російська Федерація).

Поет, дисидент.

Найвідоміші твори: збірки поезій «Веселий цвинтар», «Палімпсести», «Дорога болю», вірші «О, земле втрачена, явися...», «На колимськім морозі калина...», «Сто років, як сконала Січ...», «Як добре те, що смерті не боюсь я...».

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що перед вами, судді не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям. Як син, тобі доземно уклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь. Так хочеться пожити хоч годинку, коли моя розів'ється біда. Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, уже не ремствуй, позирай у глиб, у суще, що розпукнеться в грядуще і ружею заквітне коло шиб.

віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця хлопочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Мосяжний перегуд джмелів, твої пшеничні руки білі над безберегістю полів, де коси чорні на світанні і жаром спечені уста, троянди пуп'янки духмяні і ти — і грішна, і свята, де та западиста долина, той приярок і те кубло, де тріпалася лебединя, туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі. О, земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.

О, земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурово простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи,

473

ІВАН ДРАЧ (народився 1936 р.)

Народився в с. Теліжинцях, що на Київщині. Поет, кіносценарист, належить до шістдесятників. Найвідоміші твори: вірші «Балада про соняшник», «Етюд про хліб», «Крила», поема «Чорнобильська мадонна».

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.

І купався коло млина і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі...

І застиг він на роки і на століття В золотому німому захопленні: — Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму. Дядьку, хіба вам шкода?! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.

ЛІНА КОСТЕНКО

(народилася 1930 р.)

Народилася в м. Ржищеві, що на Київщині, у сім'ї вчителів.

Поетеса, належить до шістдесятників.

Найвідоміші твори: історичні романи у віршах «Маруся Чурай», «Берестечко», поетичні збірки «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Не­повторність».