УДК 373.5.091.26:821.161.2.09+821.161.2.09](079.1) ББК 74.202.5 У45

Схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах (листМОНУ№ 1.4/18-476 від 29.06.2011р.)

_{УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА}

ХРЕСТОМАТІЯ

для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання

Упорядкування О. М. Авраменка

Рецензенти:

К. В. Тарангк-Ткачук — головний спеціаліст департаменту

загальної середньої та дошкільної освіти

Міністерства освіти і,науки, молоді та спорту України,

кандидат педагогічних наук;

Н. В. Михайлова — викладач ліцею чНаукова зміна* м. Києва,

* учитель-методист.

Упорядкування та передмова О. М. Авраменка

Київ

* Грамота»

2011

Українська література: Хрестоматія для підготовки до У45 зовнішнього незалежного оцінювання (Упор. О. М. Авраменка). — К: Грамота, 2011.-516 с.

І5ВИ 978-966-349-338-1

Хрестоматія містить усі твори, передбачені програмою зовнішнього неза­лежного оцінювання у 2011/2012 навчальному році.

Перед художніми творами подано стислу інформацію про письменника, а також назви його найвідоміших творів.

Видання призначено для якісної підготовки старшокласників до прохо­дження зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури, абіту­рієнтів і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів.

УДК 373.5.091.26:821.161.2.09-1-821.161.2.09](079.1)

ББК 74.202.5

© Авраменко О. М., упорядкування та передмова, 2011 І5ВМ 978-966-349-338-1 © Видавництво «Грамота», 2011

Дорогі старшокласники!

Ця книжка допоможе вам якнайкраще підготуватися до зовнішнього незалежного оцінювання з української літератури. До хрестоматії вві­йшли ВСІ ТВОРИ, що передбачені програмою ЗНО у 2011/2012 навчаль­ному році.

Як свідчить досвід попередніх років, готуючись до ЗНО, важко зорієнтуватися в такій великій кількості художніх творів, а передусім тому, що більшу їх частину ви вивчали в 9 й 10 класах, а усну народну творчість — у 6, 7 і 8. Зрозуміло, що після належного їх опрацювання через роки залишається, як правило, загальне уявлення про твір (головна сюжетна лінія, імена головних героїв), а про ліричні твори (безсюжетні) годі й говорити (здебільшого ви можете пригадати лише ті, які вивчали напам'ять).

У хрестоматії представлено повністю приблизно 70 % художніх текстів. Це — ліричні твори (вірші, сонети, пісні, медитації, елегії), ліро-епічні твори малих форм (думи, балади, невеликі поеми, байки) і малі епічні форми (оповідання, новели). Решту пропонуємо вам перечитати (а комусь, можливо, прочитати вперше) у скороченому вигляді. Це — велика проза (повісті й романи), а також великі за обсягом поеми й драми. Важливим для цілісного сприйняття художнього твору є те, що в цій книжці на місці вилучених частин упорядник подає стислий їх переказ.

Перечитування творів сприятиме зміцненню ваших знань про жанр, композицію, сюжет, героїв твору, тему, головну ідею, проблематику, стиль письменника, мовно-виражальні засоби тощо. Кращому засвоєнню художнього твору допоможуть такі видання: «Українська мова та літе­ратура. ДовідЬик. Завдання в тестовій формі. І частина» (автори О. М. Ав-раменко, М. Б. Блажко) та «Українська мова та література. Збірник завдань у тестовій формі. II частина» (автор О. М. Авраменко) та. У до­віднику коротко й чітко викладено основні відомості про твір: літера­турний рід, жанр, вид лірики й віршовий розмір (якщо твір ліричний), тема, головна ідея, головні герої, короткий переказ сюжету, невелика літературно-критична стаття про твір (0,5-1 с). Радимо спочатку оп­рацювати матеріал довідника про твір, який запланували прочитати, а потім — художній текст. Під час читання художнього твору ви будете «впізнавати» відомості з довідника, а це сприятиме не формальному, а осмисленому засвоєнню художнього матеріалу. Після прочитання твору рекомендуємо ще раз опрацювати відомості про нього в до­віднику й виконати подані після теоретичного блоку тестові завдання.

Читаючи великий епічний, ліро-епічний і драматичний твір, радимо звертати увагу на:

• портретні характеристики героїв (як свідчить досвід попередніх років, у тесті ЗНО пропонується багато завдань саме на впізнавання героя за його прикметною зовнішньою чи внутрішньою характерис­тикою);

• рядки, якими починається й закінчується художній твір;

• кульмінацію твору;

• епіграф, присвяту.

Ліричний твір радимо перечитати щонайменше тричі:

• перший раз — для цілісного сприйняття художнього тексту (варто за тлумачним словником з'ясувати лексичне значення невідо­мих вам слів, інакше зміст поезії ви не зможете осягнути повною мірою);

• другий раз — щоб звернути увагу на будову твору (кількість строф, їх розміщення), художні засоби (яскраві тропи й стилістичні фігури), визначити віршовий розмір і тип римування;

• утретє прочитайте вірш виразно, бажано вголос, щоб відчути ритмомелодику й сприйняти його повноцінно.

Під час читання художніх текстів використовуйте олівець (маркер) для позначення характеристик героїв, яскравих художніх засобів тощо. Раціонально розподіліть час, який залишився до проходження ЗНО.

Сподіваємося, що ваша систематична підготовка буде добре оціне­на на зовнішньому незалежному оцінюванні. Хай вам щастить!

Упорядник

З

Ой кувала зозуленька,

Сівши на лелії,

Співай, співай, товаришко,

Минає неділя.

Ой кувала зозуленька,

Сівши на барвінок,

Співай, співай, товаришко,

Минув понеділок.

Ой кувала зозуленька

Та й кувала сорок,

6-9 класи УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Календарно-обрядові пісні НОВА РАДІСТЬ СТАЛА

Нова радість стала, яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік пеленами убого повився.

Ангели співають, славу й честь звіщають, На небесі і на землі мир проповідають.

Давид виграває, в гуслі ударяє,

Чудно, дивно і предивно Бога вихваляє.

І ми теж співаймо, Христа прославляймо, Із Марії рожденного смиренно благаймо:

— Просим тебе, Царю, небесний Владарю, Даруй літа щасливії сего дому господарю.

Даруй господарю, даруй господині, Даруй літа щасливії нашій славній Україні.

ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА - ДНЕМ КРАСНА

— Ой весна, весна — днем красна, Що ти, весно красна,

Що ж ти, весно, принесла?

— Принесла я вам літечко, Ще й рожевую квіточку, Хай вродиться житечко, Ще й озимая пшениця,

І усякая пашниця.

— Ой весна, весна, ти красна,

нам принесла? — Принесла я вам літечко, Ще й запашненьке зіллячко, Ще й зеленую травицю, І холодную водицю. Принесла я вам ягнятко, Ще й маленькеє телятко.

ОЙ КУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА

Співай, співай, товаришко,

Минає вівторок.

Ой кувала зозуленька,

Сіла на віконце,

Співай, співай, товаришко,

Бо заходить сонце.

Співай, співай, товаришко,

Бо вже не будемо,

Та не знаєм, товаришко,

Чи на рік діждемо.

У РЖІ НА МЕЖІ

У ржі на межі, на кривій березі

Там сиділа русалка.

Просила русалка у дівочок сорочки:

— Ви, дівочки-подружки,

Да дайте мні сорочки,

Хоча худенькую, да аби біленькую,

Хоч не біленькую, да тоненькую!

ЗАПЛЕТУ ВІНОЧОК

Заплету віночок. Заплету шовковий, На щастя, на долю, На чорні брови.

ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА

Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка.

Стала собі щебетати, Господаря викликати:

— Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару.

Там овечки покотились, А баранці народились.

А ягнички — клаповушкі, Скачуть собі кругом грушки.

А баранці — круторіжки, Скачуть собі край доріжки.

Ой пущу віночок На биструю воду. На щастя, на долю, На милого вроду.

Ой поплинь, віночку, Прудко за водою, На щастя, на долю Милому зо мною.

6

МАЯЛО ЖИТЕЧКО, МАЯЛО

ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА

Українські історичні пісні

ОЙ МОРОЗЕ, МОРОЗЕНКУ

Ой Морозе, Морозенку, Бились наші козаченьки

Ти славний козаче, До ночі глухої, —

За тобою, Морозенку, Полягло наших чимало,

Вся Вкраїна плаче! А татар — утроє*.

Маяло житечко, маяло¹,

Як у полі стояло,

А тепер не буде маяти,

А буде в стодолі² лежати.

До межі, женчики³, до межі,

Бо мої пиріжечки у діжі.

До краю, женчики, до краю,

То я вам пиріжечка покраю.

Котився віночок по полю,

Просився у женчиків додому:

— Возьміте мене, женчики, з собою

Та занесіть мене до господаря в стодолу,

Бо я вже в чистім полі набувся,

Буйного вітречку начувся,

Од ясного сонечка нагрівся,

А дрібного дощику напився;

Нехай же я у стодолі одпочину,

Поки вивезуть знову на ниву.

Суспільно-побутові пісні ОЙ НА ГОРІ ТА ЖЕНЩ ЖНУТЬ

Ой у полі криниченька, З неї вода протікає. (2) Гей, там чумак сірі воли пасе Та з криниці напуває.

Воли ревуть, води не п'ють, Бо в Крим доріженьку чують. (2) Ой Бог знає, та Бог і відає, Де чумаченьки ночують.

Ой ночують чумаченьки В чистім степу при долині, (2) Розпустили сірі воли пасти При зеленій муравині¹.

Умер, умер чумаченько Та в неділеньку вранці, (2) Поховали того чумаченька У зеленому байраці².

Ой прилетіла сива зозуленька, Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)

• Ой подай, чумаче, та подай, голубе, Та хоч правую руку!

• Ой рад би я, моя мила, Хоч обидві подати: (2) Насипано та сирої землі, Що не можу підняти.

Ой на горі та женці жнуть,

А попід горою,

Попід зеленою,

Козаки йдуть.

А попереду Дорошенко

Веде своє Військо,

Веде Запорозьке

Хорошенько!

Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький

Сильне-дужий!

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн та люльку,

Необачний!

«Гей, вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку,

Оддай мою люльку,

Необачний!» —

«Мені з жінкою не возиться;

А тютюн та люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!

Гей, хто в лісі, озовися!

Та викрешем огню,

Та потягнем люльки,

Не журися!»

Не так тая Україна, Як та стара мати, Заплакала Морозиха, Та стоячи біля хати.

Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає, Попереду Морозенко Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила, — То татар велика сила Козаченьків обступила.

Не вернувся Морозенко, Голова завзята, — Замучили молодого Татари прокляті!

Вони його не стріляли І на часті не рубали, Тільки з його, молодого, Живцем серце відірвали.

Поставили Морозенка На Савур-могилу³: «Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!»

¹ Маяти — коливатися від вітру.

² Стодола — будівля для зберігання снопів, сіна тощо.

³ Женчик — жнець.

¹ Муравина, мурава, моріг — густа молода трава.

² Байрак — ліс у долині; яр, порослий чагарником, лісом,

³ Савур-могила — назва, яка багато разів трапляється в історичних піснях, легендах, переказах ХУІІ-ХУШ ст. Відома Савур-мопіла на Луганщині.

8

ЧИ НЕ ТОЙ ТО ХМІЛЬ

(Пісня про Богдана Хмельницького)

Балади ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси, Чия то дівчина розпустила коси? Коси розпустила, гулять не ходила, Молодого хлопця навік полюбила. Проводжала мати сина у солдати, Молоду невістку — в поле жито жати. Жала вона, жала, жала — не дожала

¹ Золотий Брід, Золота Вода — народна пісенна назва урочища Жовті Води.

Вся ти єси, Україно, Славою покрита, Тяжким горем та сльозами Та кров'ю полита!

Чи не той то хміль,

Що коло тичин в'ється?

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б'ється.

Чи не той то хміль,

Що по пиві грає?..

Ой той то Хмельницький,

Що ляхів рубає.

Чи не той то хміль,

Що у пиві кисне?

Ой той то Хмельницький,

Що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький

К Золотому Броду¹, —.

Гей, не один лях лежить

Головою в воду.

«Не пий, Хмельницький, дуже

Золотої Води¹, —

їде ляхів сорок тисяч

Хорошої вроди». —

«А я ляхів не боюся

І гадки не маю —

За собою великую

Потуґу я знаю,

І поки над білим світом Світить сонце буде, — Твої думи, твої пісні Не забудуть люди.

Іще й орду татарськую

За собою веду, —

А все того, вражі ляхи,

На вашу біду».

Ой втікали вражі ляхи —

Погубили шуби...

Гей, не один лях лежить,

Вищіривши зуби!

Становили собі ляхи

Дубовії хати, —

Ой прийдеться вже ляшенькам

В Польщу утікати.

Утікали вражі ляхи;

Де якії повки, —

їли ляхів собаки

І сірії вовки.

Гей, там поле,

А на полі цвіти —

Не по однім ляшку

Заплакали діти.

Гей, там річка,

Через річку глиця —

Не по однім ляшку

Зосталась вдовиця...

І до сходу сонця тополею стала...

Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!

Де ж моя дружина, що не йде стрічати?

• Не питайся, сину, про свою дружину, Бери топір в руки — рубай тополину. — Як ударив вперше — вона й похилилась, Як ударив вдруге — вона й попросилась:

• Не рубай, коханий, бо я — твоя мила, На моєму листі спить твоя дитина. — Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси? Не спішіть, дівчата, розпускати коси.

БОНДАРІВНА

У містечку Богуславку Каньовського пана, Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.

Ой в містечку Богуславку сидить дівок купка, Межи ними Бондарівна, як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв, Обійняв він Бондарівну та й поцілував.

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати, Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!»

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!»

Ой тікала Бондарівна з високого мосту, Сама вона хорошая, хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна помежи горами, А за нею два жовніри з голими шаблями.

А на тій [на] Бондарівні червонії стрічки, — Куди вели Бондарівну, скрізь криваві річки.

А на тії Бондарівні червона спідниця — Де стояла Бондарівна, — кривава криниця.

Ой повели Бондарівну, помежи крамниці, — Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:

«Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити, А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?»

10

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам'яная.

Що у тій-то темниці пробувало

сімсот козаків, Бідних невільників. То вони тридцять літ у неволі

пробувають, Божого світу, сонця праведного

у вічі собі не видають. То до їх дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Приходжає, Словами промовляє:

«Гей, козаки, Ви, біднії невільники!

«Ой волю я, пан Каньовський, в сирій землі гнити, Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!»

Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала,

Ой вистрелив пан Каньовський — Бондарівна впала...

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати: Нехай іде свою дочку на смерть наряжати!»

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри: «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!

Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!»

Ой ударився старий Бондар в стіну головою: «Дочко ж моя, Бондарівно, пропав я з тобою!»

Ой поклали Бондарівну на тисову лавку, Поки сказав пан Каньовський викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки сказав пан Каньовський зробить домовину.

Ой ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

Думи МАРУСЯ БОГУ СЛАВКА

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?» Що тоді бідні невільники

зачували, Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку, По річах познавали, Словами промовляли: «Гей, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко! Почім ми можем знати, Що в нашій землі християнській

за день тепера? Що тридцять літ у неволі

пробуваєм, Божого світу, сонця праведного

у вічі собі не видаєм, То ми не можемо знати, Що в нашій землі християнській

за день тепера», Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачуває,

До козаків словами промовляє: «Ой, козаки, Ви, біднії невільники! Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота, А завтра святий празник, роковий день Великдень». То тоді ті козаки теє зачували, Білим лицем до сирої землі

припадали, Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали: «Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя й долі собі не мала, Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!» То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачувала, Словами промовляла: «Ой, козаки, Ви, біднії невільники! Та не лайте мене,

не проклинайте, Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, То буде мені, дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати; То буду я до темниці приходжати, Темницю відмикати, Вас всіх, бідних невільників,

на волю випускати». То на святий празник, роковий

день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від'їжджати, Став дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати. Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Добре дбає, — До темниці приходжає, Темницю відмикає, Всіх козаків, Бідних невільників, На волю випускає І словами промовляє: «Ой, козаки, Ви, біднії невільники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте, Тільки, прошу я вас, одного города

Богуслава не минайте, Моєму батьку й матері знати

давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Ґрунтів, великих маєтків нехай

не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, З неволі не викупає, Бо вже я потурчилась,

побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!» Ой визволи, Боже, нас всіх,

бідних

невільників, З тяжкої неволі, З віри бусурменської, На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений! Вислухай, Боже, у просьбах щирих, У нещасних молитвах Нас, бідних невільників!

11

12

Пісні Марусі Чурай ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ

Віють вітри, віють буйні, Єсть же люди, що і моїй

Аж дерева гнуться; Завидують долі;

Ой, як болить моє серце, Чи ж щаслива ж та билинка,

А сльози не ллються. Що росте у полі?

Трачу літа в лютім горі Що у полі, на пісочку,

І кінця не бачу, Без роси, на сонці...

Тільки мені легше стане, Тяжко жити без милого

Як трошки поплачу! На чужій сторонці!

Не поможуть сльози щастю, Без милого долі нема,

Серцю легше буде, Стане світ тюрмою,

Хто щаслив був хоч з часочок, Без милого щастя нема,

Повік не забуде. Нема і спокою.

Де ти, милий, чорнобривий, Де ти? Озовися! Як без тебе я горюю, Прийди подивися!

Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе З горя висихаю.

До кого ж я пригорнуся, І хто приголубить, Коли тепер нема того, Який мене любить?..

Стоїть місяць над горою, Та сонця немає, Мати сина в доріженьку Слізно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку, Та не забувайся,

Через чотири неділеньки Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько, Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь, У яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку, Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусенько, Бо все в Божій волі, Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу у полі!

— Яка ж би то, мій синочку, Година настала,

Щоб чужая дитиночка За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі...

ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися, А за свого миленького Богу помолися.

13

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА