Як зароджувалися і розвивалися права людини

* як зароджувалися і розвивалися права людини? * що таке загальна декларація прав людини? * що означають поняття “право людини” і “свобода людини”? * які права людини закріплені в міжнародних документах? *

“Свобода дає право робити те, що не шкодить іншим”

М.Клаудіус

“Свобода людей, що знаходяться під владою уряду, полягає в тому, щоб мати постійне правило для життя, загальне для всіх в цьому суспільстві і встановлене законодавчою владою, створеною в ньому; це – свобода слідувати своєму власному бажанню у всіх випадках, коли цього не заперечує закон, і не бути залежним від постійної, невизначеної, невідомої, самовладної волі іншої людини”

Дж.Локк

“Для громадянина політична свобода є душевним спокоєм, заснованим на переконанні у своїй безпеці”.

Ш.Монтеск”є

Після цього уроку ви зможете:

 пояснювати що таке права людини, наскільки вони важливі для існування людини;

 визначати етапи формування прав людини та розрізняти види прав;

 висловлювати своє ставлення до необхідності міжнародних документів про права людини

1. Як зароджувалися і розвивалися права людини?

Демократичне суспільство, демократична держава нерозривно пов’язані з поняттям “права і свободи людини”. Кожен чи кожна з вас у повсякденному житті, напевно, вимовляли слова “я маю право “, “це моє право“ , “права людини“, і т. д.

Виконайте та обміркуйте

Працюючи в парах, придумайте і напишіть 1-2 речення зі словами “права людини»

Закінчить словосполучення: “Я вважаю, що права людини - це …»

Назвіть 1 - 3 причини, які, на ваш погляд, переконають іншу людину у необхідності вивчення прав людини

Шлях людства до сучасного розуміння прав людини був довгим. Спочатку права людини існували у вигляді моральних норм, наприклад, право на повагу, на власну точку зору. Такі права існують і сьогодні. Вони важливі для людини, але не мають відношення до правових норм, до законів.

Закони, що з’явилися з появою держави, зробили права людини поняттям юридичним. Права людини (на життя, безпеку, власність, працю тощо) або охоронялися законом, або держава не забезпечувала їх дотримання. Інколи бувало, що права були зафіксовані в законах держави, але не виконувалися в реальному житті.

У перших державах, відомих історії, права людини були дуже обмеженими, вузькими. Наприклад, у державах Давнього Сходу закон відрізнявся достатньо жорстким ставленням до людини, нерідко був кастовим. Про які права міг мріяти раб? Навіть права на життя йому не було забезпечено. Про такі права, як право на працю, освіту, соціальне забезпечення, ніхто навіть не замислювався. Для численного прошарку тодішнього суспільства – рабів - існувало одне «право» - бути річчю, “твариною”, що говорить.

В античні часи й у Середньовіччя, незважаючи на можливість деяким верствам суспільства користуватися окремими правами, про права людини (в сучасному розумінні терміну) говорити не можна. Насамперед тому, що людина в рабовласницьких державах і абсолютних монархіях не розглядалася як вільна особистість. Люди були нерівні за становими, майновими, релігійними, національними та іншими ознаками. Така нерівність людей унеможливлювала реалізацію прав і свобод людини.

Першою з подій, що наблизили торжество прав людини, було прийняття англійської Маgna Сharta Libertatum - Великої хартії вільностей (1215 р.). Вона проголосила деякі привілеї лицарству, верхівці вільного селянства, містам. У ній, зокрема, було сказано: “Ні єдина людина не буде заарештована і ув’язнена, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана... інакше як по законному вироку рівних їй і за законом країни...”. Це була зірниця свободи особи (нехай і дуже обмеженої) у задушливій атмосфері Середньовіччя. За Великою хартією вільностей у європейських державах був прийнятий ряд документів, що розширювали права вищих прошарків населення (Золота булла імператора Карла IV (1356), англійський Білль про права та ін.)

Але дійсний відлік історії прав людини в їх теперішньому виді починається від Великої Французької революції.

За три дні до взяття Бастилії “герой Старого і Нового світу” маркіз Лафайет, що нещодавно повернувся зі Сполучених Штатів, пред’явив Національним зборам проект Декларації прав людини і громадянина, сказавши при цьому: “Щоб нація стала вільною, їй достатньо цього захотіти”. Історія показала, що потрібно ще, щоб цього захотіла держава, щоб вона була готова поділитися своєю владою з пресою, громадською думкою... Незабаром після 14 липня 1789 р. Національні збори Франції проголосували за XI статтю Декларації: “Вільний обмін думками і думками є одним із найцінніших прав людини...”.

Проте нова республіка, що засудила монархію, незабаром стала практикувати жорстокий терор, перетворилася в диктатуру. Французам потрібно було ще 100 років для того, щоб у їхній країні зміцнилась демократія і були створені умови для реалізації прав людини.

У Сполучених Штатах, що перемогли у війні за незалежність, боротьба за права людини йшла більш успішно. Творці американської Конституції (1789 р.) оголосили народ суверенним. Під час її затвердження найбільшу стурбованість у представників штатів викликала відсутність в ній положень, які б захищали як штати, так і їхніх громадян з боку центрального уряду. З уваги на це в 1791 році штати прийняли перші десять поправок до Конституції Сполучених штатів, відомі тепер як Білль про права. Зрозуміло, і в США пройшли довгі десятиліття, відзначені боротьбою з рабством у південних штатах, громадянською війною, ганьбою “підкорення” західних і центральних індіанських територій, перед тим, як стало можливим говорити про відповідність Білля про права реальному життю країни.