3.2. Підготовка та порядок проведення перевірки, оформлення результатів

Перевірки додержання оперативними підрозділами вимог законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності можуть бути загальними та перевірками конкретних скарг громадян або повідомлень у межах відомостей, які в них містяться.

У ході підготовки до здійснення перевірки доцільно ознайомитися з довідками попередніх перевірок, документами реагування, які внесені за їх результатами та результатами їх розгляду.

Вивчення цих документів дозволить з'ясувати, які порушення можуть бути допущені оперативними підрозділами під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, чи вживаються керівниками правоохоронних органів відповідні заходи щодо усунення порушень закону тощо.

Проведенню перевірок має передувати вивчення основних статистичних, облікових даних про рух оперативно-розшукових справ, проведення оперативно-розшукових заходів, а саме:

- залишок оперативно-розшукових справ на початок звітного періоду і кількість заведених у звітному періоді, зупинені або закриті оперативно-розшукові справи, підстави прийняття таких рішень. Відповідні статистичні дані щодо органів внутрішніх справ пропонується отримувати в управліннях інформаційно-аналітичного забезпечення УМВС України в області;

- звернення з клопотанням до суду за дозволом на проведення заходів, які тимчасово обмежують права і свободи людини, та про надання або відмову в такому дозволі;

- повідомлення оперативно-розшукових підрозділів про проведення невідкладних заходів, які тимчасово обмежують права і свободи людини, без дозволу суду;

- надання прокурором вказівок в оперативно-розшукових справах, скасовані незаконні постанови оперативно-розшукових підрозділів;

- постанови суду, прокурорів, слідчих та інших уповноважених службових осіб про застосування заходів безпеки;

- запити відповідних міжнародних правоохоронних організацій та правоохоронних органів інших держав.

На кожну перевірку видається припис на виконання завдання. У приписі вказується працівник прокуратури, який буде здійснювати перевірку, та мета перевірки. Припис може бути видано лише працівнику прокуратури, який уповноважений здійснювати нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, відповідним наказом.

Уповноваженим прокурором припис на виконання завдання надається керівнику правоохоронного органу або його заступнику. Крім того, цим службовим особам уповноважений прокурор надає службове посвідчення та довідку про наявність допуску до відомостей, які є державною таємницею.

Керівники правоохоронних органів після перевірки наданих прокурором документів на підтвердження повноважень зобов’язані забезпечити умови для роботи з таємними документами: визначити приміщення, де буде здійснюватись перевірка, надання відповідних документів, а також присутність конкретного працівника підрозділу при проведенні перевірки.

На кожну перевірку уповноважений прокурор повинен мати при собі робочий зошит, у який він робить необхідні записи щодо вивчених оперативно-розшукових справ, інших документів та виявлених порушень. Робочий зошит зберігається за правилами таємного діловодства та може бути зареєстрований як у прокуратурі перед перевіркою, так і в оперативному підрозділі, який перевіряється безпосередньо під час її проведення.

Перевірка здійснюється з додержанням режиму таємності, за її наслідками складається письмова довідка (з висновками і пропозиціями). Довідка зберігається в режимно-секретній частині прокуратури.

За наявності підстав за результатами перевірки вживаються заходи прокурорського реагування на усунення порушень законності, причин та умов, що їм сприяють, скасовуються незаконні постанови про заведення або закриття оперативно-розшукової справи, зупинення або поновлення оперативно-розшукової діяльності чи про інші рішення, що суперечать закону.

Повноваження прокурора на цьому напрямі наглядової роботи визначені статтею 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Заходи реагування вживаються відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» - шляхом внесення подання, однак із дотриманням вимог таємного діловодства та встановлених обмежень щодо відображення в документах певної інформації. Крім того, п. 4 ч. 3 ст. 14 Закону передбачено право прокурора надавати письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів з метою попередження та виявлення злочинів, про розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно відсутні. При виявленні порушень законності доцільно використовувати передбачені ст. 30 Закону України «Про прокуратуру» та п. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» повноваження щодо надання доручень керівництву оперативного підрозділу про проведення в підпорядкованих їм підрозділах відповідних перевірок та вжиття заходів щодо усунення порушень.

У разі необхідності наслідки перевірок обговорювати на оперативних нарадах керівників органу, що перевірявся, за участю уповноважених працівників прокуратури.

Слід зазначити, що наказом МВС України від 05.01.2005 №3/дск затверджено Інструкцію з організації розшуку обвинувачених, підсудних, осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісно зниклих осіб та встановлення невпізнаних трупів (зміни від 26.11.2012), якою, зокрема, регламентовано порядок заведення оперативно-розшукових справ за фактами безвісного зникнення неповнолітніх.

З набранням чинності КПК вступили в силу зміни до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, зокрема до ст. 6, якою визначено підстави для заведення ОРС, які фактично можна звести до таких чотирьох основних. Це наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку: 1) про злочини, що готуються; 2) про осіб, які готують вчинення злочину; 3) про осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; 4) про безвісно відсутніх осіб.

З числа підстав виключена інформація про вже вчинені злочини або осіб, які їх вчинили. Ця діяльність здійснюється в порядку, визначеному главою 21 КПК шляхом негласних слідчих (розшукових) дій.

Генеральним прокурором України та керівниками правоохоронних органів 16.11.2012 затверджена спільна Інструкція «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні».

Суб’єктами, уповноваженими на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, є слідчі органів досудового розслідування, а також уповноважені оперативні підрозділи правоохоронних органів, які проводять негласні слідчі (розшукові) дії за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Згідно з положеннями КПК негласні слідчі (розшукові) дії проводяться щодо підозрюваного чи іншої особи, якщо лише в результаті їх проведення є можливість отримати відомості про злочин і особу, яка його вчинила, чи обставини, що мають значення для досудового розслідування (про події, речі і документи, які мають істотне значення для досудового розслідування, ст. ст. 246, 253, 261 КПК України). Негласні слідчі (розшукові) дії, зазначені у ч. 2 ст. 246 КПК, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів.

Процесуальні документи про проведення таких дій складаються за правилами таємного діловодства. Відповідно прокурор, який здійснює процесуальне керівництво в такому кримінальному провадженні, повинен мати допуск до державної таємниці. Особа, конституційні права якої були тимчасово обмежені, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження (ст. 253 КПК).

Заходи, які вживаються прокурором щодо захисту інформації, отриманої внаслідок негласних слідчих (розшукових) дій, та порядок використання отриманої інформації у кримінальному провадженні регламентовані ст. ст. 255, 256, 257 КПК.

Відмінність таких дій від оперативно-розшукової діяльності передусім у тому, що оперативно-розшукові справи для проведення негласних слідчих (розшукових) дій не заводяться. Рішення про проведення таких дій та вид негласної дії, яку необхідно провести, приймає слідчий та прокурор, а не працівник оперативного підрозділу.

Розділ ІV. Участь прокурора у суді в кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх

Згідно зі ст. 121 Конституції України та п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» однією з функцій, які покладено на прокурора, визначено підтримання державного обвинувачення. Одночасно ця функція є однією із засад судочинства.

Статтею 37 КПК України вперше передбачено призначення прокурора в конкретному кримінальному провадженні з початку досудового розслідування, що забезпечить повне знання обставин кримінального правопорушення і матеріалів кримінального провадження і, як наслідок, успішного виконання завдань кримінального провадження. У судовому провадженні в першій інстанції беруть участь прокурор, група прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво в цьому кримінальному провадженні (п.14.1 наказу Генерального прокурора України №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» від 19.12.2012).

Однією з особливостей кримінального провадження стосовно неповнолітніх є здійснення правосуддя суддями, які мають відповідний досвід роботи та кваліфікацію. Кримінальне провадження в суді щодо неповнолітньої особи, у тому числі, якщо провадження здійснюється щодо кількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється спеціально уповноваженим суддею (суддями), який має найбільшу професійну кваліфікацію та життєвий досвід (ч. 10 ст. 31 КПК).

Прокурор користується рівними правами зі стороною захисту на подання до суду доказів та на реалізацію інших процесуальних прав.

При цьому слід додержуватись забезпечення інтересів неповнолітнього, конфіденційності, а також порядку судового провадження, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор, з одного боку, сприяє всебічному, повному та об’єктивному розгляду справи і постановленню законного та справедливого вироку, а з іншого – покликаний реагувати на незаконні і необґрунтовані судові рішення.

Відповідно до статті 36 КПК до повноважень прокурора в судовому провадженні належить підтримання державного обвинувачення, відмова від підтримання державного обвинувачення, зміна його або висунення додаткового обвинувачення, оскарження судових рішень у порядку, встановленому вказаним Кодексом.