Тема 5. Наукова і технічна творчість як соціально значуща сфера людської діяльності Наукова і технічна творчість як соціально значуща сфера людської діяльності

У процесі свого існування й еволюції людство постійно породжує дещо принципово нове, тобто, таке, якого досі ще не було.

Творчість - це вид діяльності, властивий лише людині. В узагальненій формі під творчістю ми розуміємо процес створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей. Однак це не просто відтворення або тиражування тих чи інших здобутків людства. Саме елементи новизни є тим, що відрізняє творчість від ремесла.

Творчість виявляється в найрізноманітніших сферах людської діяльності: науковій, виробничій, технічній, мистецькій, політичній, економічній тощо.

Творчість розглядається в кількох аспектах.

Філософія - творчості вивчає її сутність, звертаючи основну увагу на єдність і суперечливість свідомого та несвідомого компонентів розумової діяльності людини, об’єктивний характер безперервного народження нового, співвідношення природної необхідності й розумної діяльності тощо.

У психології творчості аналізується як сам психологічний процес створення нового і способи його активізації, так і сукупність психологічних якостей, характерних для творчої особистості.

Наукова творчість - це процес пізнання закономірностей навколишнього світу і Всесвіту, спрямований на формування фундаментальних наук. Результатом наукової творчості є відкриття.

Науково-технічна творчість полягає в дослідженні й використанні закономірностей матеріального світу з метою їх упровадження на практиці. Результатом такого виду творчості є винаходи, новітні технології, нові галузі техніки тощо.

Технічна творчість може розглядатися як одна з форм діяльності спеціаліста або інженера, спрямована на розробку нових технічних рішень, товарів та послуг, інформаційних і програмних стандартів тощо.

Отже, творчість - це особлива форма людської діяльності, яка визначає прогрес у матеріальній і духовній сферах розвитку суспільства. У процесі історичного розвитку творчості й інтелекту людини склалася і продовжує формуватися система знань про дійсність і Всесвіт, що являє собою розгалужену мережу понять, категорій, законів - тобто те, що ми називаємо наукою. Наукова діяльність має всі ознаки інтелектуального різновиду творчої праці, спрямованого на одержання і впровадження нових знань. Науково-дослідний підхід є обов’язковим при запровадженні творчої діяльності в будь-якому напрямку незалежно від того, свідомо чи несвідомо він вживається.

Творчість являє собою явище, яке відноситься перш за все до конкретних суб'єктів і пов'язана з особливостями людської психіки, закономірностями вищої нервової діяльності, розумової праці.

Одні вчені вважають, що мислення починається там, де створилася проблемна ситуація, яка передбачає пошук рішення в умовах невизначеності, дефіциту інформації. Інші стверджують, що визначальним механізмом творчості є не логіка, а інтуїція. “За допомогою логіки доказують, за допомогою інтуїції здійснюють винаходи”, – говорив А.Пуанкаре.

Специфічні акти творчості – раптове просвітління (інсайт), яке полягає в усвідомленні чогось, що виплило з глибини підсвідомості, в схопленні елементів ситуації в тих зв'язках і відношеннях, котрі гарантують розв'язок задач. Пошук розв'язку творчої задачі у зацікавленого і кваліфікованого вченого завжди продовжується у підсвідомості, в результаті чого можуть бути вирішені самі складні задачі, причому сам процес обробки інформації при цьому не усвідомлюється. Тому досліднику іноді здається, що на нього зійшло просвітління, що вдала дужа прийшла невідомо звідки.

Однією з проблем творчості є його мотиваційна структура.

Мотивація (спонукання) пов'язані з потребами, які поділяють на три групи.

Біологічні потреби (наприклад, принцип економії сил) лежать в основі життєвої винахідливості і вдосконалення навиків.

Соціальні потреби – потяг до матеріальної винагороди, до поваги і пошани в суспільстві.

Ідеальні потреби – складають потребу в пізнанні в самому широкому понятті. Вони ведуть своє походження від потреби в інформації.

Найбільш важливим для творчості є уява. Творчій уяві, фантазії належить вирішальна роль в створенні нового і розвитку суспільства. Ця здатність повинна постійно розвиватися, стимулюватися і тестуватися.

Розрізняють три типи уяви: логічна (виводить майбутнє із сучасного шляхом логічних перетворень); критична (шукає, що саме в сучасній системі недосконале, і потребує зміни); творча (породжує принципово нові ідеї і представлення, які спираються на елементи дійсності, але не мають, поки що, праобразів в реальному світі).

Активізація творчого мислення передбачає знання факторів, які негативно впливають на нього. До числа таких факторів відносяться: відсутність гнучкості мислення; сила звички; вузькопрактичний підхід; надмірна спеціалізація; вплив авторитетів; боязнь критики; страх перед невдачею; занадто висока самокритичність; лінощі.

Протилежністю творчій уяві є психологічна інерція мислення, пов'язана з прагненням діяти у відповідності з минулим досвідом і знаннями, з використанням стандартних методів і т.п. У зв'язку з цим необхідно формулювати технічні завдання таким чином, щоб виключити можливість психологічної інерції, намагатися всемірно розвивати творчу уяву.

Виходячи з наведених міркувань, можна з упевненістю стверджувати, що основи наукових досліджень і технічної творчості становлять єдину навчальну дисципліну. Тільки поєднання сучасних наукових методів і наукової системи знань з методами пошуку творчих рішень дає змогу найшвидше та найефективніше добиватися підвищення рівня і якості створюваних продуктів, товарів, послуг і технологій. Цю внутрішню єдність і суперечливість між наукою і відтворенням її результатів афористично описав нобелевський лауреат П.Л. Капиця: “Наука – це те, чого не може бути, а те, що може бути – це технологія”.

Однак, зважаючи на домінуючий і зростаючий внесок наукових знань у процеси творчої діяльності, не слід думати, що “виробництвом” знань займається виключно наука. Якщо б це було тільки так, то з творчої сфери ми мали б виключити людей, які не мають наукових ступенів і вчених звань. На щастя, це далеко не так. Людство почало свою творчу діяльність із моменту свого виникнення, а наука з‘явилася і стала розвиватися значно пізніше (десь за часів рабовласництва). Взагалі можна виділити три способи пізнання світу: життєвий досвід, художнє пізнання засобами мистецтва і науку. Усі вони суттєво відрізняються, але діалектично пов‘язані між собою і є складовими єдиної духовної культури. Бурхливий розвиток науки призвів до помилкового твердження, нібито вона є єдиним джерелом знань. Насправді ж, без шанобливого, ставлення до життєвого, практичного досвіду та мистецтва не може існувати сама наука.

Інша справа - усвідомлювати те, що бурхливий розвиток наукових знань впливає й на всі джерела знань. До того ж наука перетворилась на безпосередню продуктивну силу суспільства. Звідси - спеціальна державна політика у сфері науки, фінансування наукових досліджень і розробок з метою задоволення соціальних, економічних, культурних тощо потреб. Ця політика враховує, що існують дві форми матеріалізації знань: не тільки у знаряддях праці, техніці, технології, послугах, товарах, а й у самій людині через її освіту. Щодо України, то в нашій державі наукова й освітня діяльність регламентується Законами “Про наукову та науково-технічну діяльність” і “Про вищу освіту”.