Тема 6. Спеціальні евристичні методи наукового дослідження

Поняття про евристику й методи активізації творчості.

Принципи, види і методи активізації творчої діяльності.

Інтелект, його різновиди, можливості підвищення його ефективності.

Поняття про евристику й методи активізації творчості

Відомо, що ті задачі, в основі яких лежать математичні моделі або закони у вигляді математичних співвідношень, розв‘язуються за допомогою формальних алгоритмізованих методів і мають точні розв‘язки. Але в більшості випадків творчі рішення досягаються не за допомогою математики, а шляхом у принципі випадкового, неспрямованого перебору можливих альтернатив. Уже з давніх-давен людство почало замислюватись над тим, як підвищити продуктивність творчого процесу і скоротити час вирішення поставленого завдання, відсікаючи можливі неперспективні варіанти. Тобто постала проблема встановити загальні закономірності творчого мислення і знайти науковий підхід до організації цього процесу.

Так виникла евристика (від грецького – “відшукую”, “відкриваю”) як наука про продуктивне творче мислення та методи творчості. Саме слово “евристика” вперше зустрічається у працях грецького математика Паппа Александрійського (ІІІ ст. н. е.), він розшифровував його як “науку про те, як робити відкриття і винаходи”.

Евристика пройшла досить тривалий шлях у своєму розвитку: від початкових ідей античних учених (Сократ, Архімед, Геракліт, Аполлон Пергамський) через середньовічні пошуки універсального методу пізнання і творчості (Р.Бекон, Р. Луллій, Ф. Бекон, Г. Лейбніц, Р. Декарт) до 20-х років ХХ століття, коли вона сформувалась остаточно як методика, яка стала ледве не обов‘язковою умовою прогресу науки і техніки.

Сучасна евристика є синтетичною наукою, що базується на досягненнях багатьох наукових напрямів. Методологія евристики використовує як раціональні форми творчості (системний підхід, морфологічний аналіз, алгоритми вирішення винахідницьких завдань, функціонально-вартісний аналіз тощо), так і ірраціональні методи активізації мислення і генерування ідей, які мають на меті використання інтелектуальних здібностей людини, її інтуїції, фантазії, здатності до аналогій.

Ефективність творчого процесу залежить від певних суб‘єктивних факторів: внутрішніх, що характеризують творчу особистість, і зовнішніх, які визначають творчий клімат. Творчі здібності тієї чи іншої особистості можна поділити на чотири групи: інтереси і схильності, розумові здібності, темперамент, рівень освіти і спеціальної підготовки. Оскільки науково-технічна творчість стала сферою колективної діяльності і в цілому підтримується на державному рівні, важливу роль відіграє морально-психологічна атмосфера (клімат) навколо творчої особистості за умови, що емоційна компонента відносин є другорядною порівняно з діловою.

Принципи, види і методи активізації творчої діяльності

Евристика (від грец. Εύρίσκω — знаходжу) є наукою, що вивчає творчу діяльність. Саме в її межах сформульовані основні евристичні принципи, якими слід користуватися в науковому дослідженні.

• Принцип свободи мислення. Відкриті наукою закони виступають у двох функціях: з одного боку, вони визначають певні можливості у розвитку досліджуваних явищ, з іншого — певні неможливості (у формі заборон). Свобода мислення вченого дає йому право переглядати зміст існуючих законів і систему існуючих заборон, виходячи з системи критеріїв істини.

• Принцип цілеспрямованості. Мається на увазі, що все, з чим зустрічається дослідник, повинно розглядатися під кутом зору досліджувальної проблеми. Як стверджував французький вчений Ж. Адамар, даремно сподіватися, що мавпа, постукуючи по клавішах друкарської машинки, видрукує текст американської Декларації про незалежність. Дослідник відрізняється від цієї мавпи тим, що він цілеспрямовано створює науковий текст. Тільки цілеспрямоване напруження і контроль розуму дають такі рішення, які вражають широтою поля вченого, глибиною аналізу, оригінальністю аналогій і висновків.

• Принцип протиріччя. Відомий учений Н. Бор писав: «До одного роду істини відносяться такі прості та ясні твердження, що протилежні до них, очевидно, не мають сенсу. Але існує інший рід істин, так званих глибинних, які мають протилежні значення і теж виражають глибоку істину». Протиріччя можна брати на озброєння як принцип організації і ведення дослідження. З теорії діалектики відомо, що необхідний шлях до вирішення проблеми полягав у тому, щоб уявити об’єкт як єдність протилежностей.

• Принцип заперечення. Ідеї та способи мислення з часом застарівають і трансформуються. Тому у науковому дослідженні треба бути завжди готовим до відмови від звичних, сталих ідей на користь інших, як би вони не здавались нам «нелогічними», «божевільними».

• Принцип «Дерево». У процесі будь-якого наукового дослі- дження виникає багато можливостей вирішення проблеми, а також отримання відповідей на часткові питання проблеми, й часто виникають запитання, чи слід продовжувати дослідження. Щоб цього не було, використовують метод «відрубування гілок», які є безперспективними, і зосередження уваги на перспективних. Інструментом здійснення такого методу є так звана логіка переваги, яка, крім раціональних аргументів, враховує ще емоційні та інтуїтивні моменти. Вперше цей метод був запропонований середньовічним філософом І. Оккама і згодом отримав назву «бритви Оккама».

• Принцип комплексності, або системності зумовлюється об’єктивними закономірностями інтеграції досить диференційованих наукових знань.

• Принцип «Перегнати не наздоганяючи». Цей принцип покликаний до життя нерівномірністю розвитку науки в різних країнах і наукових колективах (школах).

Алгоритм реалізації цього принципу такий: 1) вивчається передній край науки (найновіші досягнення); 2) засвоюється проблемне знання; 3) вибирається актуальна проблема для розв’язання або формується нова; 4) використовуються дані переднього краю науки для розв’язання; 5) з наявного попереднього знання вивчається лише те, що має відношення до досліджуваної проблеми.