Соціально-економічні відносини та політичний лад Галицько-Волинської держави

Галицько-волинська держава була становою, феодальною країною. Купці, бояри і селяни не були однорідними між собою.

Частина селян володіла земельними угіддями, була особисто вільною. З них князь формував опору своїх збройних сил — важкоозброєну піхоту. Кіннота складалася з боярських дружин. Князі щедро роздавали землі боярам і воєводам, але й самі до кінця існування Галицько-волинської держави залишалися найбільшими землевласниками.

У Галицько-волинській державі влада належала князю. Його взаємини з великими боярами не були однаковими. З одного боку, він опирався на них, шикуючи в похід дружину, а з другого — непримиренно боровся як із винуватцями внутрішніх чвар. Бояри намагалися обмежити самодержавство князя. Ця обставина привела до зародження в Галицько-Волинській державі західноєвропейського права. В Московії, яка була від початку і до кінця самодержавною, абсолютною монархією, такого не спостерігалося.

У Галицько-Волинській державі використовували таку символіку: герб, печатка, жезл (булава), прапор та ін. Літописець згадує про прапор галицько-волинського князя та його полків

Князь у своїх руках об'єднував законодавчу, судову і виконавчу владу. У джерелах йдеться про віча, але їх місце у державі було незначним, Важливішу роль у державних справах відігравала «боярська дума

Керівників волостей призначав князь. За службу вони отримували земельні володіння.

У Галицько-волинській державі були власні гроші — «гривні кун», тобто злитки срібла певної ваги й форми. У грамотах Андрія Юрійовича та Юрія П згадуються такі назви грошей: монети, гроші, динарії. Очевидно, це були срібні розмінні частини гривні.

Галицько-волинська держава мала дисципліноване, добре організоване військо. Дружина складалася з бояр, народне ополчення, складалося із селян та дрібних бояр — основної ударної сили в бою

Як бачимо, Галицько-Волинська держава була спадкоємницею Київської Русі-України, її історія, що тривала понад 200 років, свідчить про високий рівень політичного та економічного життя нашого народу в XII—XIV ст

Висновки:

Таким чином, у 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович об’єднав Галицьку та Волинську землі в єдину державу. Після захоплення Київа монголо-татарами у 1240 р. центр політичного життя переміщується з Подніпров’я на захід України. Утворення такого міцного політичного об’єднання в умовах феодальної роздробленості, що панувала тоді на Русі та в Європі, дозволило

йому з успіхом вести боротьбу з половцями, угорськими та польськими феодалами, зі своїм непокорним боярством, сприяло піднесенню західно-українських міст, ремесла, торговлі.

Син Романа Мстиславовича – Данило Галицький (1228-1265) – став першим українським королем, він отримав корону від папи Римського у 1253 р. Після смерті Данила починається занепад Галицько-Волинського князівства, у 1340 р. Волинь підпадає під владу Литви, а з 1349 р. Польща оволоділа Галичиною.

Роль Галицько-Волинського князівства:

• було спадкоємницею Київської Русі;

• боролося за об’єднання та консолідацію земель;

• сприяло розвитку господарства, міст, ремесла, торгівлі, культури;

• сприяло захисту населення південно-західних земель від фізичного знищення монголо-татарами;

• зміцнювало авторитет українських земель на міжнародній арені, особливо в умовах феодальної роздробленості;

• після занепаду Києва продовжило на ціле століття існування державного утворення на слов’янських землях і стало головним політичним центром майбутньої України;