3. Політичний розвиток України у 1964-середині 80-х рр.

Характерні риси політичного життя:

• поворот від лібералізму до консерватизму в усіх сферах життя;

• поворот до неосталінізму – часткової реанімації сталінської командно-адміністративної системи;

• відмова від критики культу особи Сталіна, мудрий та скромний образ вождя в фільмах і художній літературі;

• підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади;

• зосередження в руках КПРС усієї повноти влади;

• згортання гласності, відновлення боротьби з інакомисленням;

• зміцнення монополії КПРС на владу;

• бюрократизм, формалізм, кар’єризм;

• зростання хабарництва, корупції всевладдя «номенклатури»;

• період брежнєвської політики отримав назву «застій» - політика, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервування існуючого режиму, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу.

Політика першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста (1963-1972 рр.):

Основні заходи політики П.Шелеста:

Позитивні

негативні

підтримка реформ М.Хрущова на початковому етапі; виступав за розширення прав України у внутрішній та зовнішній політиці; був прихильником автономії України, вважав, що з союзного бюджету вона має отримувати кошти на свій розвиток адекватно свого внеску в економіку Радянського Союзу; підтримка поміркованої українізації (переведення вищої школи на українську мову викладання, спроба українізувати управлінський апарат); видання книги «Україна наша радянська» з екскурсом у героїчне минуле України, що стало приводом для відставки П.Шелеста

участь в усуненні М.Хрущова від влади; засудження політики десталінізації; участь у боротьбі з дисидентським рухом; активна підтримка інтервенції радянських військ до Чехословаччини (1968р); авторитарний стиль керівництва

У травні 1972 р. П.Шелест був звільнений зі своєї посади.

Основні заходи політики Першого секретаря ЦК КПУ В.Щербицького (1972-1989рр):

• жорстка централізація, підпорядкованість республіки центру;

• орієнтація економіки України на народне господарство СРСР;

• посилення русифікації;

• усунення від влади прибічників П.Шелеста;

• підбір кадрів за принципом особистої відданості;

• партійна чистка, прихована обміном партійних квитків;

• нещадна боротьба з будь-яким інакомисленням;

• повна підтримка зовнішньої політики СРСР (втручання у внутрішні справи Чехословаччини 1968р., Афганістану1979р. ).

У 1978 р. була прийнята нова Конституція УРСР, яка закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя.

Отже, політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат. Проголошений курс «стабілізації» не тільки не зробив систему стійкішою, а навпаки, - заважаючи назрілим змінам у суспільстві, породжував і стимулював поглиблення кризових явищ.