7

2012/2013н.р.

Тема: Україна в умовах лібералізації суспільства (1953-1964рр) та в період загострення кризи радянської системи (1964- середина 80-хрр)

1. Десталінізація суспільно-політичного життя України.

2. Спроби проведення економічних реформ.

3. Політичний розвиток України у 1964-середині 80-х рр.

4. Наростання кризових явищ в соціально-економічній сфері

Рекомендована література :

1. Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей – К., 1998, с. 337-349

2. Лановик Б.Д. Історія України. – К.,1999, с. 439-464

3. Субтельний О. История Украины.- К.,1994, с. 620-664

4. Савченко Н.Н., Филиппенко Р.И. Учебное пособие "История Украины: конспект лекций" для студентов - X.: Изд-во НФАУ, 2002. – с.137-140

1. Десталінізація суспільно-політичного життя України.

5 березня 1953 р. – смерть Сталіна. Відчувалися втома суспільства і партійного керівництва від жорстокості сталінського режиму, необхідність змін.

Першим секретарем ЦК КПРС у 1953р. обрано М.Хрущова. У 1953 р арештовано і розстріляно Л.Берію, найближчого соратника Сталіна.

У червні 1953 р. звільнено з посади керівника Комуністичної партії України Л.Мельникова, обрано О.Кириченка (вперше українець за походженням обіймав таку велику посаду).

У 1954 р. на честь 300-річчя Переяславської Ради, Крим увійшов до складу України. На цьому завершилось формування сучасної території України.

Політика десталінізації:

• створено комісію з перегляду справ засуджених у 1934-53рр;

• початок реабілітації невинно засуджених;

• ліквідація надзвичайних законів та постанов, трибуналів;

• розширення прав республік;

14-25 лютого 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи Й.Сталіна та його наслідки» такого змісту:

- критика сталінської політики за масові репресії, депортацію народів, порушення законності;

- проте, відбувалась критика особи, а не системи, яка її породила;

Значення ХХ з’їзду : тоталітаризму було завдано удару, від якого він уже ніколи не зміг отямитися.

Після з’їзду процес десталінізації поглиблюється:

• прискорення політичної реабілітації (до к. 50-х рр. реабілітовано 3,5млн чол.,);

• повернення народів, які були депортовані у сталінські часи (в т.ч. західні українці; але про кримських татар – не згадали);

• рішення про винесення тіла Сталіна з Мавзолею, знищення пам’ятників Сталіну, перейменування всіх міст, вулиць, названих на честь вождя;

• вилучення праць «вождя» з бібліотек;

• лібералізація партійного життя (регулярне оновлення складу керівних органів, регулярне проведення з’їздів, пленумів, дозвіл на критику та самокритику в партії);

• розширення повноважень республік (у фінансово-бюджетній сфері, плануванні, інтенсивнішою стала діяльність України на міжнародній арені);

• розширення прав профспілок

Головна суть кардинальних змін у період «відлиги» полягає в лібералізації всього суспільного життя. Ця лібералізація виявилася в:

• припиненні кампанії проти націоналізму;

• пом’якшенню цензури;

• певному уповільненні процесу русифікації;

• частковій реабілітації жертв сталінських репресій;

• зростанні українського чинника в громадському та державному житті;

• розширенні прав республік.

• появі у літературі, мистецтві покоління «шестидесятників».

Процеси лібералізації суспільства 1953-1964рр. отримали назву «відлига».

Лібералізація створила умови для поширення інших поглядів та виявів активності – стихійних народних виступів та діяльності інакомислячої інтелігенції, зародження дисидентського руху.

Таким чином, процес десталінізації відбувався як процес ліквідації найбільш негативних проявів та наслідків тоталітарного режиму, а не суті самого режиму. Численні проблеми суспільства, породжені сталінізмом, так і не були вирішені. Не були засуджені злочинні методи колективізації і пов’язані з цим масові депортації селян і голодомор 1932-33рр, масове виселення жителів Західної України, хоча сам факт виселення цілих народів був визнаний незаконним, деякі народи не отримали дозволу на повернення до рідних місць: татари, німці та ін. Не всі жертви сталінського терору були реабілітовані, багато з них залишилися «ворогами» народу. Громадянські права порушувалися і в період десталінізації. Керівництво, яке на словах засуджувало сталінізм, на практиці часто користувалось сталінськими методами.

Сам М.Хрущов був переконаний, що радянська система в Радянському Союзі є історично виправданою і справедливою, прогресивною, з великим майбутнім. На його думку, просто необхідно було позбавитися сталінських методів керівництва, наслідків культу особи, тобто, провести десталінізації.

У результаті повної демократизації суспільства не відбулося. Розвінчавши культ особи Сталіна, сам Хрущов був не проти створення культу своєї власної особи. Тоталітарний режим зберігся, хоч і в дещо зміненому вигляді.

Основні причини непослідовності десталінізації:

1. Сам М.Хрущов і більшість його оточення були причетні до репресій і несли відповідальність за ті трагічні події;

2. Культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця, не були розкриті причини культу особи і репресій: їх пояснювали особливими помилками Сталіна, багато фактів взагалі замовчувалося;

3. Протидія десталінізації з боку частини керівників партійних та урядових структур;

4. Непослідовність здійснення десталінізації самим її ініціатором – М.Хрущовим, який у своїй політиці схилявся більш до адміністрування;

5. Радянська держава з однопартійною системою і планово-директивною економікою була несумісна з демократією;

6. Відсутність підтримки Радянського Союзу (в умовах «холодної війни») з боку капіталістичних держав.