4. Колективізація

Грудень 1927 р. — XV з'їзд ВКП(б) взяв курс на колективізацію села. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

Колективізація —примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Завдання колективізації:

• одержання коштів для індустріалізації;

• забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;

• перетворення не контрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;

• ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу.

Хід колективізації

До 1 березня 1930 р. було примусово колективізовано 62,8 % селянських господарств).

Осінь 1929 р. — весна 1930 р. — хвиля селянських виступів та повстань.

Березень 1930 р. — стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він виступив проти надмірностей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян. Почався масовий вихід селян із колгоспів.

Осінь 1930 р. — директивний лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації. Повторне об'єднання селян у колгоспи в Україні мало завершитися до кінця 1931 р. (до кінця 1932 р. в Україні були об'єднані у колгоспи близько 70 % селянських господарств, що володіли 80 % посівних площ).

Ліквідація куркульства як класу

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями».

Мета: передача колгоспам (державі) найприбутковіших селянських господарств разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільськогосподарської продукції, ліквідація найзаможнішого прошарку селян, яких радянська влада вважала джерелом капіталізму на селі.

У результаті під розкуркулення потрапило близько 200 тис. господарств.

Наслідки колективізації:

• одержано кошти для індустріалізації;

• знищення найбільш працездатних селянських господарств;

• занепад почуття індивідуалізму, властивого українському селянинові;

• дезорганізація аграрного сектору (індивідуальні селянські господарства руйнувалися, а колгоспи технічно й організаційно були ще слабкими);

• наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо);

• утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі;

• голодомор 1932-1933 рр.

Голодомор 1932-1933 рр.

Причини:

• волюнтаристська політика сталінського керівництва;

• прискорена насильницька колективізація;

• завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.;

• постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про 5 колосків» (згідно з цим законом за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше ніж на 10 років);

• діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян за всяку ціну (обшуки, натуральні штрафи, загороджувальні загони, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокади сіл-боржників тощо). Отже, хлібозаготівельна кампанія перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення українського селянства.

Заходи влади:

• продовження хлібозаготівель;

• створення загороджувальних загонів, які не випускали селян до міст;

• запровадження паспортної системи з 1932 р, (селяни були позбавлені паспортів, тобто були приречені на голодну смерть);

• замовчування голоду, жодних повідомлень в пресі;

• відмова від міжнародної допомоги.

Наслідки голодомору:

• величезні людські втрати (за різними даними від 3,5 до 8 млн. чоловік);

• знищення традиційного українського села з його багатими народними звичаями;

• подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі.