2. Джерела отримання та напрямки використання позик

Позики можуть бути внутрішні і зовнішні. Зовнішні запозичення держава може здійснювати з таких джерел:

• позики міжнародних фінансових інститутів (Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), та інших);

• позики інших країн;

• позики іноземних комерційних структур.

На внутрішньому ринку держава може позичати гроші як у юридичних, так і у фізичних осіб.

Позичені ресурси можуть бути направлені на:

• фінансування інвестиційних проектів;

• покриття дефіциту державного бюджету;

• сплату попередніх боргів.

Найбільш ефективним і виправданим є перший варіант використання позичених капіталів. Адже інвестиції приносять прибуток, за рахунок якого відбувається погашення боргу. Якщо кредити направляються на покриття дефіциту державного бюджету чи сплату попередніх боргів, таке використання позик є неефективним і призводить лише до зростання державного боргу.

Лекція 14. Державний борг

1. Поняття та класифікація державного боргу.

2. Управління державним боргом.

1. Поняття та класифікація державного боргу

Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Державний борг класифікують:

а) за кредиторами:

• внутрішній – заборгованість кредиторам своєї країни;

• зовнішній – заборгованість іноземним кредиторам;

б) за терміном погашення:

• поточний – підлягає погашенню в поточному році;

• капітальний – загальна сума боргу країни.

2. Управління державним боргом

Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто у можливості погашення боргів. Управління державним боргом здійснюється Міністерством фінансів, Національним банком України, Державним казначейством України.

Для управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань держави використовують такі методи:

• рефінансування державного боргу – погашення старих боргів здійснюється за рахунок розміщення нових позик;

• конверсія – зміна доходності позики, коли держава знижує для кредиторів доходність за позиками;

• відстрочка погашення позик – перенесення дати виплати за позиками на пізніший термін;

• обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації;

• анулювання боргу – відмова держави від своєї заборгованості.

Перелічені методи називаються реструктуризацією боргу. Якщо держава не змогла домовитись про реструктуризацію боргу, вона може визнати себе неплатоспроможною (оголосити дефолт).

Лекція 15. Місцеві фінанси

1. Сутність і значення місцевих фінансів.

2. Місцеві бюджети.

1. Сутність і значення місцевих фінансів

Функціонування місцевих фінансів пов'язане із забезпеченням необхідними фінансовими ресурсами місцевих органів влади.

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань.

Завдання та функції місцевих органів влади поділяються на дві основні групи:

— завдання та функції, які є невід'ємною власною компетенцією місцевої влади, або так звані власні повноваження;

— завдання та функції, доручені місцевим органам влади центральною владою, або так звані делеговані повноваження.

Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування. Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та інші. Місцеві органи влади також можуть формувати фінансові ресурси шляхом отримання банківських кредитів, розміщення місцевих позик тощо.