3. Походження права.

Закономірності походження права - об'єктивно існу­ючі повторювані істотні зв'язки буття і свідомості, що визначають хід становлення права через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об'єктивної і суб'єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні й організаційно-правові.

Основні закономірності загального формування права:

1. сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей (родової общини), яка має певну внутрішню диференці­ацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрархічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об'єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;

2. відокремлення особи як учасника суспільних відносин з дома­ганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчут­тям обов'язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утво­рюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умов­ну, але дієву міжсуб'єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від інди­відуального переконання, а стає загальним;

3. якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлиш­кового продукту в матеріальному виробництві як основи само­розвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розпо­діл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);

4. політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об'єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній тери­торії, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями;

5. перетворення норм-звичаїв на правові звичаї з метою узгоджен­ня суперечливих інтересів соціальних суб'єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку (архаїчне або звичаєве право); обмежен­ня конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів прими­рення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім - ради старійшин, вождів (договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінили­ся за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил пове­дінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльнос­ті, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень (прообраз судового права);

6. переростання публічної влади первісного суспільства в політич­ну публічну владу, відокремлення від населення (апарат управ­ління і апарат примусу), що поширюється на територіально- політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь- правитель («вождество») - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує пануван­ня певної соціальної групи (класу) як усередині державоподіб- ного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосун­ках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виник­нення протодержави);

7. перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з норма­тивними регуляторами суспільних відносин, що набули харак­теру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об'єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів держав­ного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності - своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочат­ку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держа­ви пов 'язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе.

Вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до ІХ-ХІ ст.; станове (корпоративне) - до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у XVI-XVIII ст. й існує досі (поєдну­ючи традиції і новації національного, міжнародного та регіонального права).