2. Соціальні норми первіснообщинного ладу.

У будь-якому історичному суспільстві для підтримання в ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм. Регулювати — значить спрямовувати поведінку людей, їх груп і всього суспільства, уводити їх діяльність у певні рамки. Розрізняють два види соціального регулювання: індивідуальне (упорядкування поведінки конкретної особи, у конкретному випадку) і нормативне (упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил — зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки). Поява нормативного соціального регулювання послужила якісним поштовхом до становлення (виникнення та розвитку) права.

Поява нормативного соціального регулювання у первісному суспільстві стала якісним поштовхом до виникнення і розвитку права.

Соціальні норми первісного суспільства виникли спочатку у вигляді міфів, ритуалів і обрядів, пізніше (при переході від привласнювальної економіки до виробничої) - моральних настанов і звичаїв. За допомогою ритуалів і обрядів упорядковувалася зовнішня форма поведінки, завдяки міфам забезпечувався внутрішній зміст: ство­рені божества для поклоніння (духи, боги, герої, предки) наділяли­ся ідеалізованими вчинками, що слугували зразками для поведінки. Нездатність пізнати багато явищ природи формувала віру в існуван­ня божественних, надприродних явищ; виконувалися релігійні куль­ти жерцями, шаманами та ін.; складалися релігійні норми, на основі яких пізніше стали регулюватися відносини між людьми. Моральні настанови про добро і зло первісного суспільства були примітивними: обмежувалися «добром» лише щодо своїх одноплемінників, вимога незаподіяння «зла» ближньому не поширювалася на представників інших племен.

Найбільш стабільним нормативним соціальним регулятором первісного суспільства були норми-звичаї - соціальні норми, що регулюють стійкі суспільні відносини, які ввійшли у звичку і стали правилами поведінки внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу. Норми-звичаї ґрунтувалися на натурально-природній потребі, перепліталися з міфами і мали значення для всіх випад­ків життя громади, роду, племені, для регламентації господарсько­го життя і побуту, сімейних та інших взаємин членів роду, первісної моралі (добра і зла), релігійно-ритуальної діяльності. Систему норм-звичаїв можна назвати природним первісним правом як умови кому­нікації між різними типами дій: вони слугували критерієм «право­мірної» поведінки; були публічною основою вирішення життєвих ситуацій; підтримували і зберігали кровнородинну сім'ю.

Соціальні норми, за допомогою яких здійснювалося впорядкуван­ня життя первісного суспільства, характеризуються у літературі як «мононорми» через такі їх ознаки:

1. ці норми не розщеплені за регулятивними особливостями, оскільки в них перепліталися, чітко не проступаючи, міфи, норми моралі, релігійні норми, правові засади («не убий», «не вкради»). Вони були одночасно і правовими, і релігійними, і моральними нормами);

2. ці норми не давали переваг одному членові роду перед іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їх діяль­ність в умовах протистояння суворим силам природи, оборони від ворожих племен. Основним принципом соціального регулювання був принцип таліону (рівним за рівне - око за око, зуб за зуб);

3. у цих норм переважало «т а б у» - обов'язкова і незапере­чна заборона (переважно релігійна), недодержання якої у первісно­му суспільстві вважалося надприродним явищем і суворо каралося (заборона під страхом найтяжчих покарань кровнородинних шлюбів - інцест; заборона убивати своїх рідних). Порушення табу спричиня­ло виг нання винного з роду (остракізм), що було рівноцінним смерті. Щодо дозволів (прав) і позитивних зобов'язань (обов'язків), то вони не були розділені: права членів роду були зворотним боком обов'язків, оскільки первісний індивід не мав окремого усвідомленого особисто- ю інтересу, який би відрізнявся від інтересу роду.

Адже зазвичай людина усвідомлює інтереси, а не права.

Лише в період розпаду первісного ладу, після появи соціальної неоднорідності, більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов'язання (обов'язки). Позитивні зобов'язання мали на меті організувати необхідну поведінку у процесі приготування їжі, будівництва житла, розпалювання багаття, виготовлення знарядь тощо. Дозволи (суб'єктивні права) як можливості самостійної діяльності формувалися у випадках визна­чення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирания їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, пози­тивні зобов'язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснообщинного життя, слугували джерелами формування права.

Тлумачами норм-звичаїв, а пізніше заборон, дозволів, позитивних зобов'язань виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у процесі примирення сторін, вирішення конфліктів). Цих непи­саних правил поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося здебільшого силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. За потреби до їх порушників застосовувався примус, що виходив від роду чи племені (страта, вигнання з роду і племені, позбавлення вогню, води та ін.). Як особливі процесуальні форми розгляду спорів використовувалися різні двобої; способом «доказування» був різного роду «суд божий» (ордалія) - випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отру­тою тощо. Той, хто витримував таке випробування, доводив за допо­могою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти правильні (так будував­ся вирок). Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних або членів роду. Реакція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) стала прообразом юридичної відповідальності, яка вже розвинулася в державі.

Перехід від норм-звичаїв до системи правових норм, що спира­лися на звичай, тобто до розряду «звичаєвого права» (його синонімом є «архаїчне право»), відбувався завдяки охороні з боку старійшин, воїнів, жерців, що виділилися із членів роду (племені) як своєрідні органи управління.