Мета, завдання та предмет курсу. Зв'язок курсу з іншими дисциплінами.

Мета курсу полягає в поглибленні теоретичних і практичних засад ефективного управління формуванням, функціонуванням та розвитком потенціалу підприємства як збалансованої економічної системи.

Головне завдання курсу – забезпечити поглиблене науково-практичне опанування новітніх підходів до управління формуванням, розвитком та конкурентоспроможністю потенціалу підприємства, до управління результативністю його використання за сучасними соціально-економічними критеріями, у тому числі – за критерієм ринкової вартості підприємства, а також навчити студентів обґрунтовувати і використовувати механізми запобігання кризі та методи антикризового управління суб’єктами господарювання.

Предметом курсу є сукупність теоретичних, методичних і практичних питань формування та інноваційного удосконалення системи управління потенціалом підприємства, яка забезпечує високий рівень ефективності всіх сфер і напрямків його виробничо-господарської і комерційної діяльності; розгляд проблем інтегрального характеру, пов’язаних із структурним розвитком і використанням потенціалу підприємства і розв’язання потенційно кризових (конфліктних) ситуацій.

Тема 2. Управління матеріально-технічним потенціалом підприємства

1. Основні характеристики та джерела формування матеріально-технічного потенціалу сільськогосподарських підприємств.

2. Державне управління формуванням матеріально-технічного потенціалу підприємств.

3. Місце і роль підприємства в управлінні матеріально-технічним потенціалом.

4. Управління витратами та його місце в управлінні матеріально-технічним потенціалом підприємства.

Визначальні поняття та терміни: Матеріально-технічний потенціал, матеріально-технічне забезпечення, управління матеріально - технічним потенціалом, матеріально – технічна база, стан матеріально-технічного забезпечення, купівельна спроможність підприємства, ринок засобів виробництва, ринок інженерно-технічних послуг, капітально-відновлювальний ремонт техніки, лізинг, суб’єкти і об’єкти лізингових відносин, лізингодавці, лізингоодержувачі, продавці лізингового майна, лізингові операції, фінансовий лізинг, оперативний лізинг, машинно-технологічні станції, комплексні збирально-транспортні загони, матеріаломісткість виробництва.

1. Основні характеристики та джерела формування матеріально-технічного потенціалу сільськогосподарських підприємств.

Значну частину курсу відведено управлінню виробничим потенціалом. Це має певне обґрунтування. Сучасна національна аграрна економіка об’єктивно включена у світові інтеграційні процеси. Як показує світовий досвід, її поступальний розвиток можливий сьогодні на інноваційній основі, шляхом постійного використання досягнень науки і техніки. Це вимагає значних перетворень у структурі та механізмі використання виробничого потенціалу підприємства, висуває нові вимоги до структури виробничого потенціалу підприємств і, за логікою, вимагає вдосконалення механізму управління виробничим потенціалом підприємств.

Управління матеріально-технічним потенціалом сільськогосподарських підприємств являє собою здійснення системи організаційно-економічних заходів різного рівня з метою спрямування процесів формування і використання матеріально-технічного потенціалу підприємств на підвищення їх економічної ефективності, забезпечення економічного розвитку та досягнення і збереження конкурентної здатності в ринковому середовищі.

Управління матеріально-технічним потенціалом як структурним елементом потенціалу підприємства здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному та на рівні підприємства.

Внаслідок різних причин об’єктивного та суб’єктивного характеру за роки реформ в аграрній сфері АПК сформовано матеріально-технічний потенціал, який як кількісно, так і якісно не завжди відповідає потребам підприємства, не забезпечує їм матеріальних основ для реалізації їх ринкових цілей.

Основні характеристики сучасного матеріально-технічного забезпечення сільського господарства:

1. Погіршення економічного і фінансового стану багатьох сільськогосподарських підприємств та обумовлений цим спад попиту на нову техніку, технології, інновації.

2. Значне скорочення парку сільськогосподарської техніки. Оскільки площа сільськогосподарських угідь особливо не зменшилася, то це призвело до зростання навантаження землі на одиницю техніки.

3. Зменшення частки вітчизняного машинобудування у матеріально-технічному забезпеченні сільського господарства. Внаслідок відсутності протягом значного часу коштів на фінансування технічного переозброєння підприємств, різкого падіння платоспроможності споживачів сільгосптехніки, майже цілком зупинено виробництво двигунів у вітчизняному машинобудуванні. Як наслідок, багато вітчизняних сільгоспвиробників мають обмежені можливості дотримання технологій виробництва продукції як у рослинництві, так і у тваринництві.

Як стверджують науковці, вітчизняна техніка в значній її кількості розрахована на виконання технологічних операцій старими методами і способами. «У світовій же практиці на зміну традиційно багатоопераційним технологіям прийшли новітні, що базуються на науково підтверджених можливостях вирощування продукції без додаткового механічного впливу на стан ґрунту, а також на спроможності комбінованих, ґрунтообробних машин за 1—2 проходи здійснювати практично весь цикл підготовчо­посівних робіт».

Внаслідок такого стану матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств не витримуються науково обґрунтовані пропорції між матеріально-технічним та іншими структурними елементами виробничого потенціалу. З огляду на те, що ні трудоресурсний потенціал, ні земельні, ні матеріальні, ні інформаційні ресурси не можуть діяти автономно, такі диспропорції негативно впливають на реалізацію ресурсами кожного виду їх економічного призначення.

4. Науковці стверджують, що потреби сільгоспвиробників у оновленні основних засобів виробництва становлять 108 млрд. грн., а для тваринництва — 140 млрд. грн. Таким чином, сільське господарство України потребує інвестицій в основні засоби виробництва на рівні 248 млрд. грн. їх необхідно інвестувати у виробництво протягом найближчих 3—5 років.

5. Нижча продуктивність вітчизняної техніки, яка є незрівнянною із продуктивністю техніки зарубіжних виробників. Як відмічають фахівці, «протягом тривалого часу базу зернозбиральних комбайнів у нас формували заводи «Ростсільмаш» і «Таганрозький комбайновий завод», які у колишньому СРСР, а зараз у Росії, є монополістами в області комбайнування, що і визначило структуру комбайнового парку України у вигляді двох моделей: «Дон­1500» і «Нива­СК­5». Про якість цієї техніки говорить той факт, що при врожайності зернових біля 40 ц із 1 га комбайн «Нива» допускає втрат більш 10 ц із 1 га, а «Дон­1500» — більш 5 ц із 1 га. У світовому комбайнобудуванні були досягнуті певні, намічені у свій час, граничні показники пропускної спроможності, продуктивності, якості обмолоту і відповідно металоенергоемкості. В останні роки головними фірмами створені і запропоновані ринку новітні моделі більш продуктивних комбайнів нового покоління. Істотно підвищена надійність машин, а їхній термін служби завдяки застосуванню якісних конструктивних антикорозиційних матеріалів і високої якості фарбування досягає 13—15 років, у той час як фактичний термін служби «Дон­1500» складає біля восьми років. Порівняння технічних характеристик показує величезну перевагу закордонних моделей комбайнів. За продуктивністю один комбайн «Джон­Дір» заміняє у середньому 3,8 комбайни «Дон­1500». Фахівці підрахували, що комбайни західних фірм у 3—4 рази більш надійні в експлуатації, мають на третину більш тривалий термін експлуатації, витрати пального нижче на 80 %. Вони можуть забирати хліб без додаткового скошування у валки — при підвищеній вологості і засміченості бур’янами, забезпечують скорочення часу збирання врожаю з 1 га на декілька годин, але найголовніше полягає в зменшенні на 6—8 ц втрат зерна з 1 га.

Завдяки комфортним умовам праці, що створені для комбайнерів, і високим техніко­експлуатаційним показникам комбайни нової генерації здатні у звичайних умовах виконувати середньо сезонний обсяг робіт до 600 га (проти 300 га у «Дона­1500»), а при інтенсивному використанні — 1000—1200 га з одночасним додатковим збором 2—4 ц із 1 га. При груповій роботі з переміщенням комбайнів за зонами потенційно можна досягти щорічного виробітку до 1600 га».

6. Вища собівартість вітчизняної техніки, яка у значній мірі обумовлюється постійним підвищенням цін на електроенергію, матеріали та комплектуючі вироби. Внаслідок цього ціна базових моделей тракторів автоматично зростає, це явище набуло стійкої тенденції.

Чинники, які визначають параметри матеріально-технічного потенціалу:

Загальні параметри виробничого птенціалу підприємства визначають:

1. Стратегія підприємства

2. Необхідні оптимальні пропорції між структурними елементами виробничого потенціалу.

Конкретизують параметри :

спеціалізація підприємства, структура посівних площ, купівельна спроможність підприємств, стан ринку мат.-тех. ресурсів.

Джерела формування матеріально-технічного потенціалу аграрних підприємств. Основними джерелами формування основних та оборотних фондів в аграрних підприємствах теоретично виступають:

• власні джерела підприємств у вигляді прибутків, одержаних в процесі господарської діяльності;

• амортизаційні фонди;

• залучені кошти;

• кредити банків;

• державне фінансування АПК;

• інвестиції.

Як використовуються ці джерела формування основних і оборотних фондів на практиці? Сільське господарство України в останні роки - постійно збиткова галузь. Тільки окремі аграрні підприємства господарюють з прибутками, основна ж їх частина постійно збиткова. Отже, вони не мають фінансових можливостей формувати власну матеріально-технічну базу у відповідності до потреб виробництва тієї продукції, яка лежить в основі їх спеціалізації.

Втратили свою роль у технічному забезпеченні виробництва амортизаційні фонди.

Зовнішні джерела фінансування. Зовнішніми джерелами фінансування розвитку сільського господарства , тобто – інвестицій потенційно можуть бути довгострокові кредити банків, державні дотації на придбання техніки для сільського господарства, а також кошти лізингового фонду. Розглянемо ці основні джерела.

Галузь сільського господарства – це галузь підвищеного ризику. Підвищена ризиковість галузі та відсутність державних відповідних механізмів, які б створювали певні гарантії для кредиторів та інвесторів, робить цю галузь дуже непривабливою, суб’єкти банківської системи не відважуються кредитувати аграрних товаровиробників. Потреба галузі сільського господарства у короткотермінових позиках задовольняється на чверть, довготермінових – на 2%. Для стабільного економічного зростання галузі кредитний ринок повинен запропонувати додатково 4-5млрд. грн. короткотермінових і щонайменше 5-6 млрд. грн. довгострокових позик щорічно.

Інвестування галузі фактично припинилося: якщо у 1991р. інвестиції в основний капітал виробничого призначення у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь становили 290 грн., то в останні роки воно зведене до мінімуму.

Адекватно до купівельної спроможності сільськогосподарських підприємств та рівня зовнішнього фінансування їх виробництва склався стан і рівень матеріально-технічного забезпечення галузі. Основні засоби, їх фізичний та моральний стан не забезпечують галузі не тільки розширеного, але в багатьох випадках і простого відтворення виробництва.

Рівень забезпечення сільськогосподарською технікою, за підрахунками вчених, знаходиться в межах 43- 48%. Більшість цієї техніки відпрацювала нормативний строк експлуатації. Через відсутність можливостей придбання запасних частин для ремонту техніки різко знизився рівень технічної готовності тракторного парку. Четверта частина тої техніки, яка наявна у сільськогосподарських підприємствах, не використовується.

Наслідки недостатнього технічного забезпечення виробництва:

1. Зростає навантаження площ угідь та посівів на кожну працюючу одиницю техніки (що в свою чергу прискорює темпи зношення техніки).

2. Недостатній рівень матеріально-технічного забезпечення галузі негативно впливає на використання трудових та земельних ресурсів. Зокрема, знижується рівень продуктивності праці, рівень оплати праці, погіршуються умови праці, зростають обсяги ручної праці. Як наслідок, активізуються процеси міграції, насамперед, працездатного населення, посилюється відтік робочої сили із сільського господарства та вливання її в економіку країн близького та далекого зарубіжжя.

3. Спостерігаються суттєві порушення технологій виробництва сільськогосподарської продукції, не виконуються зовсім або виконуються неякісно окремі технологічні операції, порушуються технологічні та агротехнічні строки виконання робіт. Так, через затягування строків збирання зернових культур до 30 днів(проти десяти днів за нормою) щорічні втрати зерна досягають 4 млн. т, що за вартістю еквівалентне 2500-3000 нових вітчизняних зернозбиральних комбайнів.

4. Експлуатація зношеної техніки вимагає додаткових витрат на ремонт і обслуговування техніки.

5. Втрати робочого часу у формі простоїв з технічних причин становлять понад 50% робочого часу.

Для створення машинно-тракторного парку у відповідності до потреб виробництва обсяги щорічного придбання техніки повинні становити: тракторів - 42300 шт. (на 3388,9млн. грн.), комбайнів зернозбиральних – 11400 (3814,0), кукурудзозбиральних-960 (75,9) та кормозбиральних - 4770 (1136,4); коренезбиральних машин - 1890 (378,0), плугів загального призначення - 15100 (211,4), сівалок 10250 штук (на 164,0 млн. грн.) [ 7, с.8].

За підрахунками вчених, нинішній машинно-тракторний парк аграрних підприємств можна оновити та утримувати на належному технічному рівні при умові, що щорічно на це витрачатимуть понад 15млрд. грн. Сільськогосподарські підприємства щорічно можуть використовувати не більше, як 2 млрд. грн. Тобто, сільськогосподарські підприємства не мають достатніх економічних можливостей сформувати матеріально-технічний потенціал, потрібний для їх ефективного, забезпечуючого високий рівень конкурентноспроможності господарювання. Їх зусилля щодо управління формуванням їх матеріально-технічного потенціалу можуть і повинні бути тільки одним із структурних елементів комплексного управління цим важливим суспільно-економічним процесом в аграрній економіці України. Іншими такими структурними елементами комплексного управління формуванням матеріально-технічного потенціалу аграрних підприємств виступають регулюючі дії держави та дії структур, які виробляють та реалізовують техніку сільськогосподарським товаровиробникам.

В умовах функціонування сільськогосподарських підприємств, що склалися в Україні, практично єдино можливим джерелом фінансування розвитку цієї галузі є лізинг.