2. Життєдіяльність підприємства та кризи

Для характеристики життєдіяльності підприємств використовують таке поняття, як «життєвий цикл підприємства».

Основними етапами цього життєвого циклу виступають:

1). етап виникнення (створення), становлення та розвитку підприємства;

2). зрілість та насичення;

3) спад;

4). (крах) банкрутство;

5). ліквідація чи утилізація.

Є і інші варіанти окреслення циклів життєдіяльності підприємств та поділу їх на окремі етапи, хоч суть в цілому залишається незмінною. Так, існує поділ періоду життєдіяльності підприємства на наступних пять етапів.

Так, існує подл періоду життєдіяльності підприємства на наступних пять етапів.

І етап – експлерентний. Це етап створення підприємства чи фірми, формування їх організаційної та галузевої структури, розробки і відпрацювання підприємницької тактики та стратегії, налагодження зв’язків з елементами оточуючого середовища, входження в ринок.

ІІ этап – патієнтний. Це етап економічного зростання підприємства; підприємство нарощує ресурсний потенціал, вдосконалює господарський механізм, збільшує об’єм виробництва, продовжує пошуки вигідних сегментів та ніш ринку, досягає щораз вищих рівнів економічної ефективності.

ІІІ этап – віолентний. Підприємство перебуває в зрілому стані, його розвиток характеризується стійкістю, неухильним та масштабним нарощуванням ресурсів і обсягів виробництва; високим рівнем конкурентоспроможності, освоєнням все нових і нових ринків; використанням нових технологій та освоєнням сміливих та вискоефективних стратегій.

ІУ этап – комутантний. Це період занепаду, старіння підприємства. Організаційно – господарський механізм підприємствавичерпав себе, умови зовнішнього середовища настільки змінились, що підприємство не в силі пристосувати свою тактику і стратегію до цих умов, враховувати всі зміни, що відбуваються. Нові підприємства – конкуренти, які створені пізніше, перебувають на патієнтному та віолентному етапах, тому перемагають підприємство у конкурентній боротьбі. Тому підприємства – комутанти поволі переключаються на середній і малий бізнес та регіональні ринки, а у своїй виробничій діяльності базуються на виробничому досвіді, який здобули на попередніх етапах свого розвитку.

У этап – леталентний. Це етап припинення діяльності підприємства та поступового його розпаду.

Загроза кризового стану супроводжує підприємство на всіх етапах його життєдіяльності. Це пояснюється тим, що функціонування, виробнича діяльність підприємства здійснюються під впливом величезної кількості факторів ( а часто дія того чи іншого фактору прихована, отже, її врахувати важко), в складному багатоелементному середовищі, в умовах дії численних об’єктивних законів та закономірностей. Спрогнозувати вплив всієї сукупності цих елементів на власну економіку практично неможливо.

Отже, загроза кризи існує, починаючи з експлерентного етапу. Обравши певну спеціалізацію, розробивши стратегію своєї діяльності і т.п., підприємство – експлерент іде на значний ризик, бо ще невідомо, наскільки правильно зроблено різні теоретичні розрахунки, плани, прогнози.

Випробування підприємства – експлерента у виробничій практиці може як призвести до переходу на другий етап життєдіяльності, так і закінчитись кризою та припиненням його життєдіяльності. Як відомо з літературних джерел, в економічно розвинених країнах до кінця другого року доживає не більше 20 – 30% виниклих фірм.

Небезпека кризи підприємств – патієнтів обумовлена, насамперед, тим, що вони прагнуть до зміцнення своєї економіки, до завоювання ринку і т.п., постійно ризикують і т.д.

Спрацьовують фактори, дія яких тривалий час була прихованою, фактори, які в певний час були незначними, але при сприятливих умовах набули вагомого значення.

Підприємство – віолент - це, як правило, велике підприємство з високорозвиненою економікою. Загроза кризи для нього виникає, насамперед, зі сторони підприємств – пацієнтів, які прагнуть до самоутвердження в економічному житті, є носіями нових ідей, нових технологій, сміливих стратегій і т.п. Крім цього, даються взнаки складності управління великим підприємством, інноваційна заспокоєність менеджерів та просто необізнаність із справами молодих і більш підприємливих конкурентів.

Тому організація діяльності підприємств потребує глибоких знань теорії антикризового управління. Треба пам’ятати, що якщо криза підприємства – експлерента є тільки його кризою, то криза підприємства – віолента має негативні наслідки для багатьох інших підприємств, з якими воно співпрацювало; для економіки регіону, дієвою структурною одиницею якої підприємство було тривалий період.