5. Порядок укладення кредитного договору

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку. За формою звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строк погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, він надає у банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про залишок коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками.

Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" кредитування господарюючих суб'єктів здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, доручення), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Якщо структурна одиниця (відділення, філія) одержала від банку належним чином оформлені повноваження на укладення кредитних договорів від його імені, відсутність у тексті договору посилання на те, що такий договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями не може бути підставою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід вважати, що договір укладено від імені банку.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати процентів (комісійних) за користування кредитом.

6. Способи забезпечення кредиту

Важливе значення для забезпечення кредиту мають передбачені законодавством або договором види його забезпечення: порука, гарантія, неустойка (штраф, пеня), застава. Положення Національного Банку України "Про кредитування" лише називає види забезпечення кредиту, не роз'яснюючи особливостей їх застосування.

Види забезпечення кредиту (способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань) - це спеціальні засоби, що не мають загального значення і призначаються за домовленістю сторін або за вказівкою закону. Самостійне існування способів забезпечення виконання зобов'язань неможливе. Якщо недійсне саме кредитне зобов'язання, то недійсним є і спосіб його забезпечення.

Виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати процентів за його використання може бути забезпечене порукою або гарантією. Це додаткові зобов'язання, оформлені договорами між кредитором за кредитним зобов'язанням (банком) і поручителем (гарантом) для забезпечення виконання кредитного (основного) зобов'язання. Чинне законодавство не передбачає необхідність укладення окремого договору поруки чи гарантії поряд з кредитним договором, а це означає можливість об'єднання їх у одному договорі, де поручитель чи гарант бере участь як сторона у кредитному договорі разом з банком та позичальником.

Відповідно до п. 49 Положення Національного Банку України "Про кредитування" у кредитних договорах необхідно передбачати відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту і процентів за його використання у вигляді стягнення кредитором пені у розмірі 0,5 відсотка і більше за кожний день прострочення у встановленому чинним законодавством порядку.

Аналогічне положення передбачене у п.7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів". При невиконанні позичальником зобов'язання про повернення суми кредиту і процентної ставки у встановлений договором термін до нього може бути застосована майнова відповідальність відповідно до Закону України від 22 листопада 1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за умови, що конкретним договором не передбачений конкретний розмір такої відповідальності у вигляді пені.

Кредитний ризик, крім зазначених способів забезпечення виконання кредитних зобов’язань, може забезпечуватися страхуванням, яке ґрунтується на договорі страхування ризику непогашення кредиту. Об'єктом страхування є відповідальність страхувальника (позичальника) перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту і процентів за його використання протягом строку, передбаченого договором страхування. Період страхування визначається договором, виходячи із строку повернення сум кредиту при страхуванні окремих кредитів.

Розмір страхового відшкодування визначається на підставі акта про непогашення кредиту і встановленої у договорі страхування страхової суми. Після виплати банку страхового відшкодування останній поступається страховику правом регресу - вимоги про відшкодування заподіяних боржником збитків у межах виплаченого страхового відшкодування. Банк зобов'язаний передати всі необхідні для реалізації цього права документа.

Укладення позичальником і страховиком договору страхування ризику непогашення кредиту є підставою для виплати страхової суми банку, що надав кредит, лише при включенні у договір відповідної умови. Адже у договорі, укладеному позичальником і страховиком, банк є не стороною, а третьою особою (вигодонабувач), на користь якої укладений договір. Обов'язком банка є перевірка наявності у договорі зобов'язання страховика при настанні страхового випадку виплатити страхове відшкодування банку.

У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" зазначено, що відповідно до ст.370 ЦК 1963 р., ч. З ст. З та ст. 16 Закону "Про страхування", укладаючи договір страхування, страховик має право передбачити у договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема банку, від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, господарський суд повинен з'ясувати, чи є у договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. За відсутності такої умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповерненого позичальником кредиту і процентів, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасного повернення кредиту. Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність у договорі обов'язку страховика у разі настання страхового випадку сплатити страхову суму банку.

Підстави відмови у виплаті страхових сум перелічені у Законі "Про страхування". Однією з підстав відмови у виплаті страхової суми є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку страховику без поважних причин. Умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум, якщо це не суперечить законодавству.

Страховик повинен відповідати за договором страхування лише у разі відсутності на рахунку позичальника кредиту достатніх коштів для виконання його зобов'язання за кредитним договором. Цю обставину господарський суд виявляє при вирішенні спору (п.6.4 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів").

В банківській діяльності нерідко практикується одночасне застосування кількох або навіть усіх видів забезпечення повернення позичальником отриманого кредиту, вибір одного з них або їх комбінування здійснюється за взаємною згодою учасників кредитних правовідносин.