5. Принципи зобов'язання

ЦК України не тільки формулює загальне визначення зобов'язання, а й визначає його засади. Зокрема в ч. З ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивільного законодавства (ст. З ЦК України), можна дійти висновку, що усі інші загальні засади також поширюються на зобов'язальне право як складову частину цивільного права. Така точка зору знаходить підтвердження при аналізі джерел цивільного законодавства та підстав виникнення зобов'язань.

Загальні засади цивільного законодавства одержали своє відображення у ст. 3 ЦК України, однак наявність їх законодавчого визначення не є перешкодою до визнання й інших правових принципів. До загальних засад цивільного законодавства належать:

- неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Конституція України гарантує недоторканність особистого та сімейного життя кожної особистості, вкладаючи в це поняття можливість людини самостійно визначати своє місце у суспільстві, дотримання відповідного способу життя, обрання типу і характеру поведінки. Зокрема, заборонено без згоди особи розголошувати відомості про її приватне життя;

- неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Даний конституційний принцип проголошує непорушність права власності та забезпечує стабільність майнових правовідносин у суспільстві. Водночас, учасник цивільних відносин за визначеними законом підставами може бути позбавлений права власності, наприклад, у випадку конфіскації майна за вироком суду або реквізиції об'єктів приватної власності;

- свобода договору полягає у законодавчому визнанні за учасником цивільних відносин права укладати будь-які договори, що прямо не заборонені законом, або утримуватись від їх укладення. Даний принцип забезпечує особі можливість на свій розсуд обирати певний вид договору, визначати його умови відповідно до досягнутої взаємної згоди з іншою стороною;

- свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає конституційне закріплення права людини здійснювати підприємницьку діяльність, самостійно обираючи при цьому її види та форми. Це право визнається також за юридичними особами, які досить часто створюються виключно з метою здійснення саме підприємницької діяльності. Проте, у передбачених законом випадках особа може бути обмежена у свободі підприємництва, зокрема, за приписами антимонопольного законодавства;

- судовий захист цивільного права та інтересу. Даний принцип означає, що усім учасникам цивільних правовідносин забезпечується можливість всебічної охорони своїх прав та інтересів, у тому числі судового захисту у разі їх протиправного порушення. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право захищати цивільні права як у судах загальної юрисдикції, так і в спеціалізованих судах, а після використання усіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом до відповідних міжнародних судових установ, членом або учасником яких є Україна;

- принцип презумпції вини особи, діями якої завдано шкоди правам та інтересам іншої особи. Презумпція (лат. praesumptio - припущення) - закріплене в законі припущення про наявність (відсутність) певного юридичного факту. Сутність презумпції вини полягає у тому, що вина (умисел або необережність) визнається обов'язковою підставою відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Вона є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання;

- принцип презумпції правомірності правочину - закріплене в законі положення про правомірність вчиненого правочину. Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;

- свобода права власності. Законодавство визначає, що власник на свій розсуд вправі вчиняти будь-які дії щодо належного йому майна, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших осіб;

Для зобов'язального права характерним є також надання приватним особам права вступати на власний розсуд у будь-які позитивні відносини, якщо це прямо не заборонено законом.