6. Попередній договір

За ступенем юридичної завершеності договори поділяються на попередні та основні. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК України). Господарській практиці та звичаям ділового обороту попередній договір, як і протокол про наміри, давно відомий. Положеннями ЦК України 2003 року вперше легально визначено поняття попереднього договору.

Попередній договір повинен укладатися у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір прав та обов'язків для сторін безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий основний договір. Іншими словами, попереднім договором є домовленість про укладення договору в майбутньому. Основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо.

Невиконання попереднього договору не має наслідком вимогу про реальне виконання обов'язку, який передбачалося встановити у основному договорі. Можливою є лише право вимоги про відшкодування шкоди, завданої не укладенням основного договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

ЦК України розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому прямо не виражена воля сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків. Чинне законодавство прямо не закріплює конкретних видів попередніх договорів, як приклад, до попереднього договору можна віднести відомий ріелтерській практиці договір запродажу квартири, жилого будинку чи іншого нерухомого майна.

7. Договір на користь третьої особи

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі (ст. 636 ЦК України). Договори на користь третьої особи набули поширення в сучасних умовах, до них належать, зокрема, договори страхування життя, договори дарування, договори ренти тощо. Новим різновидом договору на користь третьої особи в українській цивілістиці можна визнати договір управління майном (глава 70 ЦК України).

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановленого договором або законом чи не випливає із суті укладеного договору. За загальним правилом, з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

На відміну від представницьких видів договорів, особа, яка укладає договір на користь третьої особи, діє в її інтересах, однак не за її повноваженнями, не за її дорученням. Тому третьою особою в зазначених договорах може бути будь-яка юридична або фізична особа (у тому числі дитина, недієздатна особа).