Іі. Основна література

1. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О.В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид. перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010.- 91176 с.

2. Харитонов Є.О. Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 2, перероб. і доп. – К.: Істина, 2007. – 816 с.

3. Цивільне право України: Підручник: У 2 т./ Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін. За заг. ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л,Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 2. – 552 с.

4. Енциклопедія цивільного права України / від. ред.. д.ю.н., професор, академік АПН України Я.М.Шевченко; Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України. – К.: Ін Юре, 2009. – 952 с.

5. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та загальних питань, 1963-2008 рр.: станом на 1 лютого 2009 року. – Вид. 5-те, змін. та доп. – Харків: Одісей, 2009. – 552 с.

Ііі. Додаткова література

Барнова Л.М. Цивільно-правова відповідальність: порівняльний аналіз положень Цивільного кодексу України та Цивільного кодексу Російської Федерації // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. – К.: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності; Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004.

Завидов Б.Д., Гусев О.Б. Гражданско-правовая ответственность: Справочник практикующего юриста. — М., 2000.

Калмыков Ю. X. Некоторые вопросы учения о гражданском правонарушении / Калмыков Ю. X. Избранное: Труды. Статьи. Выступления. - М.: Статут, 1998.

Канзафарова I. С. Договірна відповідальність юридичних осіб у комерційному обігу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 1999.

Матвеев М.К. Основания гражданско-правовой ответственности. — М., 1970.

Матвеев М.К. Вина в советском гражданском праве. — К., 1955.

Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране интересов граждан и организаций. — К., 1988.

Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. — Саратов, 1973.

Ткачук А.Л. Значения вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2002.

Розділ іi. Загальні положення про договір

Тема № 7. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА УМОВИ ДОГОВОРУ - 1 год.

1. Визначення поняття цивільного договору

2. Суттєві, типові та звичайні умови договору

3. Строк та ціна договору

4. Публічний договір

5. Договір приєднання

6. Попередній договір

7. Договір на користь третьої особи

1. Визначення поняття цивільного договору

Ст. 626 ЦК України визначає поняття договору як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цивільний договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільних правовідносин і являє собою різновид правочину. В сучасних умовах роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві, постійно зростає. Набувають поширення принципово нові види договірних відносин: довірче управління майном, консигнація, лізинг, факторинг, франчайзинг тощо.

Поняття "правочин" за юридичним змістом ширше від поняття "договір", тому будь-який договір завжди є правочином, проте не кожний правочин одночасно визнається договором. Лише незначна кількість односторонніх правочинів не входить до договорів, зокрема, заповіт, публічна обіцянка винагороди. Як і будь-який правочин, в договорі реалізується спільна воля сторін, їх взаємне волевиявлення.

Отже, характерними ознаками цивільного договору як юридичного факту є вираження взаємної волі сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення бажаних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків.

Варто зауважити, що правова категорія "договір" використовується також в інших галузях законодавства, наприклад, шлюбний договір, трудовий договір, міжнародний договір та ін. В кожному конкретному випадку "договір" виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення, порядку укладання, виконання та відповідальності сторін у разі його порушення.

Значення договору в цивільному обороті найбільш яскраво виявляються в функціях, до яких належать: регулятивна, ініціативна, інформаційна, програмно-координаційна, гарантійна, захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела регулювання цивільних відносин. В даному контексті договір розцінюється як джерело (форма) форма цивільного законодавства, він може встановлювати на засадах диспозитивності права та обов'язки не тільки сторін, а й інших осіб, які перебувають з ними у цивільних відносинах.

Ініціативна функція договору виявляється в тому, що він є спільним актом вияву ініціативи, спрямованої на настання відповідних правових наслідків.

Інформаційна функція полягає в тому, що договір містить комплекс правової інформації, яка є важливою і необхідною для сторін впродовж строку чинності.

Програмно-координаційна функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки, яка може передбачати різні моделі та варіанти. реалізації диспозитивності сторін.

Гарантійна функція отримує своє вираження у відповідних формах стимулювання належного виконання договору, застосування системи забезпечувальних засобів, які сприяють нормалізації договірної дисципліни.

Захисна функція передбачає застосування механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків, відновлення становища, яке існувало до порушення права тощо.

Спільне волевиявлення сторін договору можливе лише за умови забезпечення свободи договору, як одного із провідних принципів цивільного права. Принцип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Вище викладене дозволяє сформулювати основні положення принципу свобода договору:

1) вільний вияв волі на вступ в договірні відносини, тобто право учасників цивільного обігу на власний розсуд, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати;

2) свобода вільного вибору сторони договору посеред усіх можливих партнерів у сфері цивільного обороту. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом, зокрема, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК України);

3) свобода вибору сторонами форми договору за винятком випадків, коли певна форма завчасно передбачена законом (ст. 208 ЦК України);

4) право сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам;

5) можливість сторін договору вільно визначати його зміст, вони можуть відмовитися від традиційних положень і сформулювати цивільні права та обов'язки на засадах юридичної рівності;

6) право сторін за взаємною згодою на власний розсуд змінювати, доповнювати, достроково розривати або продовжувати дію укладеного ними договору;

7) право визначати способи забезпечення виконання договірних зобов'язань;

8) право встановлювати форми відповідальності сторін за порушення договірних зобов'язань.

Принцип свободи договору не можна розглядати як абсолютну необмеженість, необмежена нічим свобода договору містить загрозу не лише для цивільного обороту, а й для економіки держави в цілому. Тому кожна держава передбачає відповідний комплекс законодавчих заходів, які дозволяють виходячи із необхідності захисту публічних інтересів, обмежувати свободу договору.

Свобода цивільного договору логічно доповнюється вимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Загальні вимоги щодо виконання сторонами договірних зобов'язань встановлені гл. 48 ЦК України. Правові наслідки порушення договірних зобов'язань, підстави, способи та порядок договірної відповідальності визначені гл. 51 ЦК України.