3. Суб'єкти права на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів (потерпілі)

Суттєвою специфікою даного делікту є те, що суб'єктами права на відшкодування є не лише фізичні, а й юридичні особи, щодо яких були вчинені відповідні незаконні дії і завдано майнової та моральної (немайнової) шкоди.

3.1. Фізична особа - суб'єкт права на відшкодування. Залежно від характеру правових підстав, за якими це право набувається суб'єкти права на відшкодування усі вони поділяються на дві групи: а) фізичні особи, які безпосередньо зазнали на собі шкідливий результат незаконних дій з боку правоохоронних та судових органів (безпосередньо потерпілі особи); б) фізичні особи, до яких право на відшкодування завданої шкоди переходить за спадкуванням у разі смерті потерпілого (спадкоємці потерпілого).

Потерпілим визнається будь-яка фізична особа, якій незаконними діями правоохоронних органів завдано шкоди, у тому числі громадяни України, громадяни зарубіжних держав, особи без громадянства, біженці тощо, як правило, це повнолітні особи. Мінімальний вік обмежується віком, по досягненню якого особа відповідно до чинного законодавства може бути притягнута до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Максимальний вік правового значення не має.

Право на відшкодування заподіяної шкоди виникає з моменту вступу у законну силу виправдувального вироку, з дня винесення постанови про закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, в основу якої покладено реабілітуючі підстави (відсутність родії злочину, відсутність у діяннях особи складу злочину або недоказовість участі громадянина у вчиненні злочину), чи закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Зміна кваліфікації вчиненої злочинної дії за статтею КК України, що передбачає менш тяжкий злочин з призначенням більш м'якого покарання або зниження міри покарання без зміни кваліфікації, також не є підставою для відшкодування шкоди відповідно до вищезазначених правових норм.

3.2. Юридична особа визнається суб'єктом права на відшкодування шкоди внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду (ч. 5. ст. 1176 ЦК України).

Виникає непросте питання стосовно відшкодування шкоди, заподіяній юридичній особі публічного права, адже у цьому разі суб'єкт права на відшкодування шкоди (потерпіла особа) і суб'єкт обов'язку відшкодування шкоди (відповідач за завдану шкоду, завдану незаконними діями правоохоронних органів) поєднується одночасно в одному суб'єкті права - державі.

4. Особливості відповідальності за шкоду, завдану правоохоронними органами

Порівнюючи із загальними умовами деліктної відповідальності, цей вид спеціального делікту наділений наступними особливостями.

4.1. Протиправність діяння є обов'язковою умовою настання даного виду деліктної відповідальності. Законом визначено вичерпний перелік протиправних діянь, до яких належать:

а) незаконне засудження;

б) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

в) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

г) незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

д) незаконне затримання;

е) незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч. 1 ст. 1176 ЦК України).

Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України, завдана шкода внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вона відшкодовується на загальних підставах, зокрема статей 1173-1175 ЦК України). Це не стосується випадків, коли суд постановляє незаконне рішення в цивільній справі за умови встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, для яких визначається інший порядок (ч. 5 ст. 1176 ЦК України).

Наявність протиправності як необхідної умови має бути підтверджена наступними актами правоохоронних та судових органів:

постановлення судом виправдувального вироку;

скасування незаконного вироку суду;

закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства;

закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, для того, щоб визнати це діяння протиправним, потрібна наявність підстав, які реабілітують особу, якій завдано шкоди. В іншому випадку, коли ці діяння не підтверджуються обставинами, які реабілітують особу, наприклад, кримінальна справа закрита на підставі закону про амністію або акта помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Крім цього, не має права на відшкодування завданої шкоди і фізична особа, яка в процесі дізнання. Попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом само обмови перешкоджала установленню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Однак якщо фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведені в належному порядку, то в такому випадку шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню. Слід погодитися з тим, що не є самообмовою відмова особа від давання показань або умовчання про обставини, які виправдовують її. З позицій кримінально-процесуального законодавства обвинувачений не несе відповідальності за відмову від давання показань. Отже правомірним є твердження про те, що позбавляти такого обвинуваченого права на відшкодування заподіяної шкоди було б несправедливим. Вина обвинуваченого, який застосовує обмову, може виражатися лише в умислі. Самообмова має бути актом волі обвинуваченого, що сформувалася незалежно від діяльності службових осіб, які розслідують справу.

4.2. Шкода. Чинне законодавство однозначно не вирішує питання про те, яка шкода відшкодовується за даним деліктом. Ч. 1 ст. 1176 ЦК України зазначається, що шкода, завдана даним деліктом, відшкодовується у повному обсязі, тобто як майнова шкода, що завдана особі, так і моральна шкода.

Водночас ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" не включає до відшкодування упущену вигоду і визначає, що відшкодуванню підлягає тільки:

а) заробіток та інші грошові доходи, які фізична особа втратила внаслідок незаконних дій;

б) майно, (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

в) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

г) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

д) моральна шкода.

З такою позицією погодитися не можна, на наш погляд, відшкодуванню повинна підлягати завдана шкода у повному обсязі.

4.3. Причинно-наслідковий зв'язок. Для встановлення відповідальності за заподіяну шкоду слід визначити причинний зв'язок між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Дана умова деліктної відповідальності є об'єктивною. Щодо суб'єктивної умови відповідальності, ст. 1176 ЦК України передбачає її застосування незалежно від вини заподіювача шкоди.

4.4. Вина. Суттєвою специфікою цього делікту є те, що шкода, завдана фізичним та юридичним особам органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 1176 ЦК України).

Відповідальність незалежно від вини можна обґрунтувати такими чинниками:

1) в подальшому зміцненні законності в діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

2) в посиленні захисту прав і законних інтересів громадян.