3. Стиль як форма адаптації до ситуації.

Мова є складною комунікативною системою, у якій, як і загалом у світі, все має свою неповторну сутність. Цим зумовлені особливості використання мови в індивідуальному мовленні всіх її носіїв. Завдяки мові сформувалася людина розумна (homo sapiens). Тільки вона володіє мовою. Її мовлення є всеосяжним засобом усвідомлення й вираження всіх ознак гуманного в людині, засобом формування й вираження думок, свідомості й широко розвиненої духовно-почуттєвої сфери.

Органічною й необхідною складовою мови як комунікативної системи є мовні одиниці – різнотипні елементи мови (фонеми, морфеми, слова та ін.), кожен із яких представлений певною мовною матерією і виконує тільки йому властиву функцію (функції). Цим умотивовується існування мовних одиниць. На вивчення функції (функцій) кожної з мовних одиниць зорієнтована стилістика.

Основним у стилістиці та вихідним для багатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широкого терміна, яким називається наука про стилі – стилістика. Як відомо, стилем давні греки називали дерев’яну загострену паличку для письма. Вміння користуватися паличкою-стилем було одним із показників мовної культури. Поступово поняття «стиль» асоціювалося з манерою письма та мовлення, стало предметом наук – античної теорії стилю, риторики, поетики.

Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного й загальноприйнятого визначення стилю, хоча спостерігається чимало спроб визначити його; в існуючих дефініціях переважно відображені основні ознаки стилю. Цей факт зумовлений тим, що поняття стилю багатопланове й може визначатися за кількома критеріями.

Стиль висловлення (фрази, повідомлення, тексту) – це його змістова властивість, сформована за принципом вибору способів передачі змісту. Стиль висловлення відображає позицію суб’єкта мовлення, особисте ставлення та формує конотативний рівень знаковості мови.

У стилі висловлення відображається суб’єкт мовлення, а це одночасно носій: загальнонародної мови, професійного мовлення, говірки територіальної чи соціальної, певного рівня й напряму культури, можливо, мистецького стилю (романтик, модерніст, неокласик), певного емоційного, творчого стану. В результаті на предметно-логічний зміст (висловлення тексту) нашаровується супровідний – конотативний, який і є власне стилістичним.

Стиль тексту складається зі стилів висловлення як менших складників більшого цілого. Проте стиль висловлення однорідно цілісний, а стиль тексту може бути однорідно цілісним, а може бути, особливо художнього і великого за обсягом тексту, змінним, стилістично рухливим. Це виразно простежується у драматичних текстах, де учасники діалогів є носіями різних соціальних груп, тому й стилі їх висловлювань також є різними, саме в зіставленні їх народжується стиль драматичного тексту.

Зважаючи на складність і обсяг загального поняття стилю, вчені вдаються до визначень розчленованих понять. Так, на сьогоднішній день визначають окремо стиль як загальносеміотичне поняття, стиль як лінгвістичне поняття, стиль як властивість висловлення (фрази), стиль тексту й виділяють чотири стилістики: стилістику мови, або описову; функціональну стилістику; стилістику індивідуального мовлення і стилістику сприйняття.

Як семіотичне поняття стиль – це особлива, символічно значима властивість людської діяльності, що виникає в результаті вибору суб’єктом певного способу діяльності (манери поведінки) у межах загальноприйнятих норм і несе інформацію про суб’єкт (належність до певної соціальної групи, соціальну роль, орієнтацію на певні цінності й морально-етичні норми, особисті якості та психічний стан). Це найзагальніше визначення стилю, його можна застосовувати до всіх сфер людської діяльності й життя (мова, література, мистецтво, виробництво, побут), де проявляється стильова організація. Під нею розуміємо таку, яка ґрунтується на цільовому доборі елементів, виборі, можливостях комбінацій і трансформування. Вибравши певний спосіб (стиль) діяльності, позицію й соціальну роль, людина бере на себе, свідомо чи автоматично, обов’язок носія цього способу, уже визначеного ставлення до себе й партнерів. Одночасно вона поклала обов’язок на інших сприймати її у цій соціальній ролі й повинна діяти так, щоб сприймання було адекватним. Стосовно мовного спілкування це означає, що воно завжди починається з орієнтування й вибору позиції комунікантів: хто ця людина для мене, а я – для неї (соціальна роль, ранг), в якому вона настрої (психологічна ситуація), чого я хочу від неї чи вона від мене (цільова настанова), як мені з нею говорити – на рівні позиції чи на рівні особистості, на рівні винятковості, унікальності (мовне чуття, колорит, стиль).

Визначення стилю як лінгвістичного поняття зводиться до висновку: стиль мови – це тип форми мови, яка є результатом творчої діяльності мовців, результатом опредмечення чи переопредмечення їхніх творчих можливостей.

Функціональний стиль – це суспільно усвідомлений, внутрішньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору й комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції су б’єктивно-духовного впливу.

Стиль мови формується мовцями в результаті послідовного добору мовних засобів відповідно до соціально-комунікативної мети, умов, ситуації і змісту спілкування.

Стиль – це суспільно усвідомлена та функціонально зумовлена, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи тієї загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими самими способами вираження, що слугують для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці певного народу.

На формування стилю впливає кілька визначальних факторів, як інтралінгвістичних, так і екстралінгвістичних. Одним із таких стилеутворюючих позамовних факторів є сфера суспільно-виробничої діяльності й побуту мовців, яку має обслуговувати певний стиль. До екстралінгвістичних стилеутворюючих чинників належить і форма суспільної свідомості (політика, наука, право, мистецтво, побутові стосунки), яка співвідноситься зі сферою суспільно-виробничої діяльності та побуту мовців, ними формується і також обслуговується цим стилем. Сфера суспільно-виробничої діяльності мовців, форма суспільної свідомості, тематика спілкування становлять базову екстралінгвістичну основу функціонального стилю.

Виходячи з таких засад, стилі мови можна визначити як історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

У системі сучасної мови кожний функціональний стиль є уже сформованим відображенням функціонування мови у відповідних сферах суспільно-виробничої діяльності й життя. Це відображення конкретно представлене стильовими шарами лексики і фразеології, стилістичними можливостями граматичних категорій, стилістичним забарвленням граматичних форм і синтаксичних конструкцій.

Кожний стиль характеризується принципами відбору, комбінації і трансформації мовних засобів, диференційними ознаками (відхиленнями від інших стилів), своїми стильовими і стилістичними нормами. Кожний стиль постійно розвивається і вдосконалюється, підпорядковуючи собі мовні засоби інших стилів.