Питання для самоконтролю:

1. За яких умов починається формування офіційно-ділового стилю мовлення? Наведіть приклади.

2. Назвіть приклади юридичних текстів Київської Русі, де простежується формування офіційно-ділового стилю. До якого підстилю вони належать?

3. Які особливості розвитку канцелярської мови XVII – XVIII ст.?

4. Поясніть значення «Генерального регламенту» для становлення офіційно-ділового стилю мовлення?

5. Які зміни були внесені в офіційно-діловий стиль мовлення за радянських часів? Чим це було зумовлено?

Тема 4. Офіційно-діловий стиль: функціональний аспект

1. Функціональні основи офіційно-ділового стилю.

2. Властивості ділового мовлення.

3. Жанри документів. Стилістичні вимоги до документів особового характеру.

Основні терміни: ділове спілкування, жанр документів.

1. Функціональні основи офіційно-ділового стилю.

Діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері спілкування.

Офіційно-діловий стиль виконує три основні функції:

1) вплив;

2) повідомлення;

3) спілкування.

Він реалізується в трьох різновидах (підстилях):

• законодавчому (закони, постанови, статути, укази);

• дипломатичному (міжнародні звернення – ноти, повідомлення – комюніке, протоколи, угоди – конвенції);

• адміністративно-канцелярському (документи різних видів).

Адміністративно-канцелярська документація розподіляється на планово-звітну, розпорядчу, директивну, облікову та ділове листування.

До найхарактерніших рис цього стилю належать:

1. високий ступінь стандартизації мовних засобів (стандартизація виявляється: а) у широкому вживанні усталених словесних формул, напр.: з метою, у зв’язку, відповідно до, згідно з..., це спрощує й полегшує процес складання окремих видів документів; б) у повторюваності тих самих слів, зворотів, конструкцій, форм);

2. виразна логізація викладу;

3. відсутність емоційності та образності;

4. широке використання безособових і наказових форм;

5. лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні;

6. характерна й «своя, канцелярська» лексика, що вже майже не використовується в інших сферах комунікації через свою «архаїчність» або специфічне стильове забарвлення, напр.: вищезгаданий, нижчепідписаний, вищезазначений, нижчевідзначений, пред’явлений, засвідчити, чинність, дієздатний, покараний, ухвала тощо;

7. застосовується особлива термінологія (ця термінологія відрізняється від наукової: вона менш штучна, менш точна, більшою мірою змінна й загальнозрозуміла); використовується офіційно-ділова та юридична термінологія, запозичення, інтернаціональна лексика;

8. використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто сталі формули, закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди);

9. для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти;

10. у дипломатичній, а тепер і в офіційній сферах спілкування часто використовуються і титулування, напр.: пан, пані;

11. неозначена форма та наказовий спосіб дієслів;

12. іменний присудок переважає над простим дієслівним;

13. наявні характерні описові дієслівно-іменні штампи та означальні словосполучення з іменником у формі родового відмінка у функції означення;

14. найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметові, кілька додатків при одному з головних членів тощо);

15. уживаються, звичайно, і складні речення з сурядним та підрядним зв’язками, з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями;

16. питому вагу мають розщеплені присудки (ведеться розслідування, провадиться набір), а також присудки, виражені дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості (організовує, застосовує, розглядають);

17. відсутність індивідуальних авторських рис;

18. членування складної синтаксичної конструкції на абзаци;

19. стандартизація, стереотипність граматичних засобів;

20. стабільність форми викладу тощо.

Учені вказують основні риси офіційно-ділового стилю:

точність, об’єктивність, конкретність, загальнозрозумілість.