2. Юридичні тексти Київської Русі.

Офіційно-діловий стиль виник одночасно з потребою оформити міждержавні стосунки Київської Русі з сусідніми країнами, а також регулювати діяльність внутрішньодержавного механізму. Розвивалися такі жанри, як княжі грамоти (найдавнішою вважається «Грамота великого князя Мстислава Володимировича і його сина Всеволода 1130 року», також грамоти Галицько-Волинського князівства XIV ст.), листи (князів і воєвод), правові кодекси («Руська правда», XI ст.), церковні устави, акти (зокрема, договори з Візантійською імперією 907, 911, 944 і 971 років). Тексти цих жанрів дійшли до нас переважно включеними до Лаврентіївського (1377 p.), Галицько-Волинського (поч. XIII ст.), Іпатіївського (1425 р.) літописів.

Зародки ділового стилю, деякі його елементи дослідники виявили ще в пам’ятках періоду Київської Русі. Цікавими з цього погляду є пам’ятки «Руська Правда», «Повість минулих літ», уривки з яких наближені до ділового письма. Ця схожість відчувається і в переліку племен, якими володів Олег (під 885 роком), і в переліку племен, узятих у полон Ігорем (під 944 роком), і в описі оброків, даней, ловищ, погостів, установлених Ольгою.

Точне фіксування ділянок, предметів, майна – рухомого й нерухомого, географічних пунктів – складає визначальну рису актової писемності.

У ХІV ст. виникли грамоти як документи спеціального жанру, що відрізняються від інших писемних пам’яток свого часу суспільним призначенням і умовами створення... Текст грамоти складався прилюдно. Писар виїжджав на місце події або ж зацікавлені особи приходили до того, хто видавав чи писав грамоту... Зміст грамоти, очевидно, спочатку детально обговорювався, текст формулювався усно, і тільки після цього писався документ. Складання тексту грамот відбувалося колективно.

Учені вказують, що поряд із терміном грамота використовувався і термін лист, але перший термін вживався частіше. За юридичним призначенням відомо понад 30 різновидів грамот: дарчі, договірні, уставні, мирні, роздільні, купчі, митні, вотчинні, пільгові, праві, присяжні, поручні, позивні, охоронні, вкладні та ін.

Дарчими («жалованными») грамотами державні особи за хорошу службу оформляли передачу своїм підданим сіл, грошей та майна з відповідними правами й обов’язками. Купчі й продажні грамоти засвідчували купівлю чи продаж в основному нерухомого майна. Дві назви закріпилися тому, що при купівлі-продажу могли давати грамоту обидві сторони. Заставні грамоти оформляли позички грошей під певне нерухоме майно. Роздільні грамоти видавалися офіційними особами у випадках різних непорозумінь між сусідами при користуванні суміжними землями, лісами, урочищами і т. п. Підтвердні грамоти забезпечували право успадкування дітьми майна батьків. Присяжні грамоти засвідчували присягу місцевих князів бути вірними слугами великого князя литовського або короля польського. Поручні грамоти давалися родичами або близькими людьми того, хто втратив довір’я у великого князя чи короля польського. Договірні грамоти, або угоди, укладалися між двома чи більше князівствами після закінчення воєнних дій. У ХІV ст відомі і привілеї, адресантом яких у Литві був великий князь, а в Польщі – король. У документах часто формулювалися певні правові відносини між групами людей, інколи привілеями називали купчі грамоти. Зустрічаються серед пам’яток цього часу і грамоти у вигляді доповідної записки. До грамот зараховуються ярлик татарського хана Тохтамиша, напис на дзвоні та інші записки.

Цікавим є той факт, що у деяких різновидах грамот у кінці тексту наявні характерні заклинання типу а кто отниметь ... судится со мною передъ Богомъ або ж на сем на всем мы ... цъловали крестъ. Учені підкреслюють, що дотримання присяги, вірність сюзерену вважалися доброчесністю давньоруських рицарів-дружинників. Обман засуджувався кодексом феодальної честі. Грамоти як документи відомі аж до кінця ХVІІІ ст.