МЕТОДИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В СФЕРІ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Сергій Петренко,

керівник Центру експертних досліджень

НДІ інтелектуальної власності АПрН України

1. Вступ

Результатом наукової діяльності у будь якій сфері знань є виявлення нових або уточнення відомих раніше, проте недостатньо досліджених, фактів і закономірностей.

Для науковця не є достатнім тільки встановлення наукового факту, важливо дати йому пояснення з позиції сучасної науки, з’ясувати його теоретичне або практичне значення. Саме це і є суттю будь-якого дослідження, що має завершуватися висновками та рекомендаціями.

Суттєве значення для проведення ефективного творчого процесу має методологія наукового дослідження. Йти шляхом “проб і помилок”, за умови існування апарату філософсько-правових методів дослідження, що склався історично, є неприпустимим кроком.

Кожний з відомих методів має певні межі своїх пізнавальних можливостей щодо окремих сторін об’єкту, що вивчається, тому виникає необхідність у взаємному доповненні окремих методів. Це, а також те, що кожна галузь науки має свій предмет дослідження, і, поруч із загальними філософськими методами, вимагає застосування особливих прийомів, що витікають з того чи іншого розуміння сутності її об’єкта.

Для кожної сфери наукових знань притаманний апарат філософських методів дослідження, на формування якого має вплив і природа явищ, що досліджуються, і завдання, які ставить перед собою науковець. Не є виключенням і розділ науки, який вивчає право, як в цілому, так і окремі його інститути, наприклад, цивільне право.

Коло питань, які постають перед правовими дослідженнями надзвичайно широке і саме вони обумовлюють їх специфіку. Це питання правовідносин у суспільстві, закономірності виникнення, розвитку та функціонування правових систем тощо.

В широкому розумінні можна сказати, що об’єктом правових досліджень є ПРАВО як специфічне суспільне явище, а предметом дослідження – формально визначені норми або система норм, які регулюють або можуть регулювати суспільні відносини (економічні, політичні, соціальні тощо)

Зупинимося на деяких методах правових досліджень.

Що ж таке метод? Джерело [1] дає наступне визначення: “метод – це сукупність прийомів і операцій практичного та теоретичного освоєння дійсності; тобто це дія, яка направлена на досягнення певної мети, а також спосіб її здійснення”.

Перелік методів, які використовуються для досліджень у сфері права, значний. Окрім загальнонаукових або загальнофілософських методів (діалектичний матеріалізм, спостереження та експеримент, порівняння, аналіз і синтез, індукція та дедукція та інші), що вказують загальний шлях до істини, при правових дослідженнях використовують також прикладні методи структурно-функціонального аналізу, правового моделювання, порівняльного правознавства, системний метод тощо [2].

2. Метод діалектичного матеріалізму

Автор видання [2] зазначає, що правові явища доступні пізнанню на підставі законів і категорій матеріалістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, закону заперечення.

На перший погляд матеріалістичний підхід у вивченні суспільно правових явищ є начебто недоцільним, бо визначальну роль у цьому процесі відіграє, в першу чергу, не буття, а ідеї, теорії та свідомість людей. Але за останніми науковими дослідженнями свідомість, дух – це особливий вид матерії, а ідея, теорія, якщо вони не фантастичні й не ілюзорні – це об'єктивне ідеальне відображення життя в сучасний період або в перспективі, а також визначальна сила розвитку суспільно-правових відносин. Тобто матеріалістичний і ідеалістичний підхід у розумінні правових явищ знаходяться у певному діалектичному взаємозв'язку [2].

Суть діалектичного методу полягає у тому, що всі явища в суспільстві мають свій початок і кінець (виникають, розвиваються і зникають), усі вони взаємообумовлені і перебувають в безперервному русі. Через діалектичну взаємодію нових наукових результатів і раніше накопичені знань, краще і прогресивне із старого переходить у нове, а іноді забуте старе знову відроджується на новому науковому підґрунті в іншому, більш досконалому виді.

Завдяки суті цього методу є можливість, з точки зору матеріалізму, розглядати таке складне суспільне явище, як правові взаємовідносини, які, до речі, перебувають в умовах постійного розвитку.

Важливим кроком наукового пошуку є визначення суб’єкта та об’єкта права, а також дослідження їхніх суб’єктно-об’єктних правових відносин у суспільстві.

За [2], суб'єктом правовідносин є індивідуум або колектив, котрі, з одного боку, є учасниками суспільних відносин та за своїми властивостями носіями об’єктивних прав та обов’язків, з іншого – вони мають ознаки суб'єкта права в силу юридичних норм, які є обов'язковою основою для визнання індивідів і організацій як суб'єктів права.

Що стосується об’єкта правовідносин, то на відміну від філософії, він не пов’язується безпосередньо з суб'єктом (об'єктивна реальність, яка знаходиться поза суб'єктом, тобто людини і її свідомості), це явища, предмети, які визнані державою чи суспільством і на які направлені юридичні права та обов'язки суб'єкта. Вони, по суті, характеризують матеріальний і духовний зміст правовідносин. Об'єкти правовідносин – це певні особисті або соціальні блага, для здобуття і використання яких встановлюються взаємні юридичні права і обов'язки суб'єктів [2]. Прикладом цього можуть бути об’єкти права інтелектуальної власності.

Враховуючи те, що є відмінності у тлумаченні суб'єкта та об’єкта, саме метод діалектичного матеріалізму дає можливість розібратися в складних суб’єктно-об’єктних правових взаємовідносинах у сфері інтелектуальної власності.

Аналіз за допомогою матеріалістичної діалектики причин та наслідків, взаємних перетворень одного в інше, дає змогу уникнути спрощеного, механічного тлумачення визначальних положень правових відносин, на розвиток і форму яких безпосередньо впливають політичні, юридичні, ідеологічні та інші фактори.

Застосування методу матеріалістичної діалектики передбачає принцип руху від абстрактного до конкретного, суть якого можна пояснити таким прикладом.

В суспільстві складаються передумови виникнення взаємовідносин (абстрактних), які пов’язані з об’єктом інтелектуальної власності, наприклад комп’ютерною програмою. Беремо за основу перші, найпростіші взаємовідносини, які історично відбулися до цього часу, навколо комп’ютерної програми, а саме її виробництва, використання та розповсюдження. При аналізі останніх, а також кожної із сторін, що брали в цих взаємовідносинах участь, безперечно виявляють їхній характер, взаємодію сторін та протиріччя, що виникли при цьому.

Через те, що взаємовідносини є конкретним історичним процесом, а не абстрактним у нашій уяві, то й рішення протиріч є конкретним, та таким, що призводять до виникнення між суб’єктами нових відносин, які потребують від науковця подальшого дослідження та розвитку. Тобто, здійснюючи аналіз конкретних історичних взаємовідносин, дослідник конкретизує ті взаємовідносини, передумови яких склалися у суспільстві, та окреслює шляхи їх правового регулювання.

Разом з тим, застосування тільки діалектики недостатньо для ефективного пізнання явищ суспільства. Мова, в першу чергу, йде про те, що іноді при науково-правових дослідженнях необхідно встановити стан явища, яке знаходиться у процесі діалектичного розвитку та зміни, в той чи інший період часу, наприклад стан правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Тут у пригоді може стати метафізичний метод.

3. Емпіричний та теоретичний етап досліджень

Будь яке науково-правове дослідження ґрунтується на двох етапах – емпіричному та теоретичному. На емпіричному етапі науковцем накопичуються необхідні знання: факти, інформація. На теоретичному – відбувається синтез знань, результатом якого є, наприклад, наукова теорія, проект нормативно-правового акту, методичні рекомендації тощо.

На кожному з цих етапів використовуються певні методи пізнання, які, в свою чергу, автор публікації [3] умовно поділяє на три групи: методи емпіричного дослідження; методи емпіричного та теоретичного дослідження; методи теоретичного дослідження.

3.1 Емпіричні методи дослідження

До методів емпіричного дослідження можна віднести порівняльно-правовий та порівняльно-історичний методи.

Порівняння в науково-правовому дослідженні – це визначення відмінностей та схожостей однорідних або близьких за найбільш важливими рисами та суттєвими ознаками предметів. Використовуючи порівняння, науковець отримує необхідну для досліджень інформацію щодо об’єкту як безпосередньо в результаті порівняння (первинна інформація), так і в результаті оброблення первинних даних (вторинна або похідна інформація) [4].

Застосовуючи порівняльно-правовий метод до різних об’єктів дослідження, необхідно використовувати й різні критерії порівняння, які, в свою чергу, обумовлені характером самого об’єкту. Для об’єктів інтелектуальної власності, наприклад, порівнюється відповідність правових норм міжнародним угодам, законодавству України, обсягу правової охорони окремо взятого об’єкту тощо.

Порівняльно-правовий метод дозволяє визначити загальні тенденції та закономірності розвитку системи правового захисту комп’ютерних програм. Цей метод у сукупності з порівняльно-історичним методом дає змогу розкрити загальне в правовому розвитку системи захисту комп’ютерних програм, тобто об’єктивний закон правового розвитку, його конкретний прояв в специфічних умовах окремо взятої країни та окремо взятого етапу науково-технічного розвитку суспільства.

Таким чином, є можливість виявити фактори впливу, в тому числі й специфічні, на розвиток і ефективність системи правового захисту комп’ютерних програм, а також визначити величину та значущість цього впливу.

Слід зазначити, що відмова від урахування специфічних для України факторів впливу, або їх абсолютизація, а також відмова від вивчення досвіду інших країн, безумовно є антинауковим підходом і призведе до викривлення на практиці теоретичних доробок. А це, в свою чергу, веде до створення несприятливих умов для правового та економічного розвитку держави.