10.Підставаи, порядок і наслідки обмеження громадянина в дієздатності.

Обмеження дієздатності фізичної особи можливе тільки на підставах і в порядку, передбаченому законом (гл. 34 ЦПК). Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть мати різний характер, але всі вони фактично пов’язані з обмеженням певних свобод особи.

Так, рішення суду про визнання особи обмежено дієздатною після набуття законної сили надсилається органу опіки і піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатній особі піклувальника (ст. 260 ЦПК, ч. 1 ст. 37 ЦК).

Фізична особа, обмежена в дієздатності, може самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. Правочини по розпорядженню майном ця особа може вчиняти тільки за згодою піклувальника.

Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Частина 4 ст. 37 ЦК передбачає, що одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, обмеженої в дієздатності, і розпорядження ними здійснюються піклувальником. Відмова піклувальника дати згоду на здійснення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, в орган опіки чи піклування, або в суд.

Обмеження дієздатності фізичної особи не впливає на її деліктоздатність. Частина 5 ст. 37 ЦК передбачає, що особа, яка обмежена в дієздатності, самостійно відповідає за невиконання своїх договірних зобов'язань чи за заподіяння шкоди [33, с. 84].

Обмежена дієздатність фізичної особи відрізняється від дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років за суб'єктом, обсягом дієздатності і за способом встановлення. Дієздатність осіб у віці від 14 до 18 років виникає автоматично по досягненні ними відповідного віку. Обмеження дієздатності фізичної особи відбувається у судовому порядку з підстав, передбачених законом (ст. 36 ЦК). Особа, обмежена в дієздатності, може, як зазначено в законі, самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини. Таким чином, обсяг дієздатності зазначених осіб набагато менше обсягу дієздатності осіб у віці від 14 до 18 років.

У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У випадку припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами суд за заявою зацікавлених осіб відновлює дієздатність. На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється. Порядок поновлення цивільної дієздатності визначається ч. 2 і 3 ст. 260 ЦПК, які передбачають, що скасування обмеження дієздатності особи здійснюється рішенням суду за заявою самої особи, обмеженої в дієздатності, членів її сім'ї, профспілок і інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу, а також за власною ініціативою суду. Рішення суду після вступу його в законну силу надсилається органу опіки і піклування. Воно є підставою для зняття встановленої над особою опіки чи піклування [32, с. 97].

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

11.Визнання громадянина недієздатним. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок ; хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідо-i млювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК і  України). Вказане правило свідчить про те, що громадянин ;  може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням і  його психічного стану. Інші обставини, зокрема сліпо-глу-хонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого на­слідку.

В справах про визнання громадянина недієздатним заяв­ником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відноси­нами, хоч і така, що проживає окремо від хворого.

Пра­вові наслідки визнання громадянина недієздатним:

від імені недієздатного укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 41  / ЦК України). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, заповіт), договори, пов'язані з особою громадяни­на, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію;

за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або заклад, які зобов'язані здійснювати за ним на­гляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 1184 ЦК України). Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків.

Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів} права, тому що є правоздатним. За певних умов таких, як оду­жання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду.

12.Визначення громадянина безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготри­валої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

громадянин відсутній у місці його постійного прожи­вання протягом року;

згідно зі ст. 43 ЦК України громадянина в судовому по­рядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержан­ня останніх відомостей може бути підтверджено пред'явлен­ням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступ­ного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його право­здатності та дієздатності. Рішення суду про визнання громадя­нина безвісно відсутнім є підставою для встановлення орга­ном опіки та піклування опіки над його майном.

З майна, що належить безвісно відсутньому, видається ут­римання громадянам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати. Чоловік або дружина безвісно відсутнь­ого набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану.

Визнання громадянина безвісно відсутнім не допус­кається у випадках, коли громадянин переховується від роз­шуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відо­мостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'аявився або виявлено його місце перебування, рішення про визнання його безвісно відсутнім скасовується, а опіка над ії майном припиняється. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

13.Підстави, порядок і наслідки оголошення громадянина померлим.Наслідки явки гром.,оголошення померлим. Оголошення громадянина померлиму судовому порядку за таких підстав: відсутність громадянина в місці постійного проживан­ня протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протя­гом шести місяців; неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина; неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.Скорочений шестимісячний строк для оголошення грома­дянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного ви­падку.Окремо закон визначає умови оголошення померлим гро­мадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в су­довому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАЦСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголо­шеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в за­конну силу цього рішення. Оголошення особи померлою має підставою лише при­пущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування. Ця обставина тягне за со­бою ряд правових наслідків. По-перше, поновлюється особисто-правовий статус грома­дянина, майно, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим, може бути витребувано власником, який з'явився. По-друге, у особи також є можливість поверну­ти майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними уго­дами. Ці громадяни зобов'язані повернути майно власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, во­ни знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особа­ми, у яких майно набувалося за відплатною угодою. По-третє, майно могло в порядку спадкування перейти до держави. Як­що майно є в наявності, то воно повертається власникові; як­що ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою їй повертається сума грошей, ви­ручених від реалізації цього майна. У сфері сімейних відносин з'явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.

14.Поняття, значення опіки та піклування. Вимоги до опікунів(піклувальників). Опікуном (піклувальником) може бути тільки фізична особа, хоча функції опікунів можуть виконувати також дитячі заклади, заклади охорони здоров'я, а також самі органи опіки та піклування. Вимоги, що встановлює закон до опікуна (піклувальника). Закон передбачає, що опікуном (піклувальником) дитини може виступати тільки повнолітня дієздатна особа. При її призначенні орган опіки та піклування має враховувати її особисті якості здатність до виховання дитини, ставлення до неї. Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов'язків, являючись її законним представником. Між тим, він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК). Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну цивільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Виходячи з цього, піклувальник дає згоду на вчинення інших правочинів неповнолітньою дитиною, за винятком випадків, передбачених законом. Так, відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички, а також може давати згоду на укладення певних договорів тільки з дозволу органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК). Піклувальник захищає дитину від зловживань з боку інших осіб.

15.Встановлення, припинення опіки та піклування. Повноваження опікуна(піклувальника). Правочини, що вчин. З дозволу органів опіки та піклування. Опіка та піклування встановлюються судом. Опікун та піклу­вальник призначаються органами опіки та піклування. Такими органами є органи місцевого самоврядування. Як правило, опіку­нами та піклувальниками призначаються близькі до підопічних особи. Опікун повністю замінює свого підопічного в усіх право­відносинах, оскільки його функція полягає в тому, щоб за­мінити відсутню дієздатність підопічного. Діючи в інтересах підопічного, він має право укладати практично будь-які пра-вочини, які міг би укласти сам підопічний. Крім того, опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його необхідним доглядом та лікуванням, а опікун малолітнього до того ж зо­бов'язаний дбати про його виховання, навчання та розвиток. На відміну від опікуна, піклувальник не є законним пред­ставником підопічного, не укладає замість нього правочинів, але здійснює контроль над укладанням тих правочинів, які підопічні самостійно укладати не можуть. Тобто піклувальник діє разом з підопічним, а не замінює його. Опіка та піклування встановлюються судом. Опікун та піклу­вальник призначаються органами опіки та піклування. Такими органами є органи місцевого самоврядування. Як правило, опіку­нами та піклувальниками призначаються близькі до підопічних особи. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклу­вання:відмовитися від майнових прав підопічного;видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації (наприклад, продаж будинку, квартири);• укладати договори щодо іншого цінного майна.

Опікун (від імені підопічного) не може укладати договори(за винятком дарування майна підопічному чи передачі майна в безоплатне користування підопічному) із своїми близькими родичами (батьками, дітьми, братами, сестрами) та подружжям, оскільки, наприклад, при продажу квартири підопічного дружині опікуна виникає колізія інтересів: як опікун він заін­тересований продати майно підопічного якомога дорожче, як чоловік — в тому, щоб дружина придбала його якомога дешевше. Відповідно піклувальник також не має права давати згоду на укладення підопічним правочинів із своїми близькими.

16.Фізична особа-підпр.(ЦКУ,ЗУ «Про держ.реєст. юр. Осіб та фіз.осіб-підп.) Право на здійснення  підприємницької  діяльності,  яку  не заборонено   законом,   має   фізична  особа  з  повною  цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення  підприємницької діяльності встановлюються  Конституцією  України ( 254к/96-ВР ) та законом.

Фізична   особа  здійснює  своє  право  на  підприємницьку діяльність  за  умови   її   державної   реєстрації   в   порядку, встановленому законом.

Інформація   про   державну   реєстрацію   фізичних   осіб - підприємців є відкритою.

Якщо  особа  розпочала   підприємницьку   діяльність   без державної  реєстрації,  уклавши  відповідні договори,  вона не має права оспорювати ці  договори  на  тій  підставі,  що  вона  не  є підприємцем. заповнену реєстраційну картку (форма 10) на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця (якщо документи надсилаються державному реєстратору рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці (заяві, повідомленні) повинен бути нотаріально посвідчений);

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

17.Поняття та ознаки юридичної особи. Правоздатність юр.особи. Юридична особа - це організація, що має відособлене майно, може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді (ст.23 ГК України).Ознаки юридичної особи:

Наявність відособленого майна, тобто приналежного винятково юридичній особі, відособленого від майна яких-небудь інших осіб (наприклад, засновників юридичної особи).Участь у цивільному обороті від свого імені, тобто не від імені яких-небудь інших осіб (наприклад, засновників юридичної особи). Юридична особа завжди має своє найменування, що індивідуалізує (персоніфікує) його в загальній масі інших юридичних осіб. Самостійна майнова відповідальність, тобто юридична особа відповідає за своїми обов'язками винятково своїм майном (відособленим від майна інших осіб), а не майном, наприклад, його засновників. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб здобуваються одночасно, виникають із моменту державної реєстрації юридичної особи. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов'язків, які відповідають меті і завданням її діяльності. Виняток складають лише ті права, які за своєю природою можуть належати лише людині (наприклад, право на життя, право на охорону здоров'я тощо).Наприклад, не може бути визнаним недійсним правочин, що був вчинений директором товариства, який не мав право відповідно до установчих документів вчиняти такі правочини. Як виняток, розглядаються випадки, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо особи, які виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Наприклад, директор уклав договір з перевищенням своєї компетенції, згідно з яким юридична особа зазнала збитків. До відповідальності можуть бути притягнуті члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виконують обов'язки щодо представництва.

18.Порядок і способи створення юридичних осіб. Засновницькі документи. Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. 2) реєстраційну картку; 3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору; 4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами; Юридичні особи створюються в порядку, встановленому за­коном.

Залежно від характеру участі державних органів та її заснов­ників традиційно розрізняють такі способи утворення юридич­ної особи:розпорядчий;нормативно-явочний;дозвільний;договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник або уповноважена ним особа. Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наяв­ність нормативного акта загального характеру, який регламен­тує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного орга­ну чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні госпо­дарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повин­ні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (поло­ження); установчий договір і статут; протокол зборів тощо

19.Державна реєстрація юридичних осіб та її правове значення. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реє­страції. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування регламентовані Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Водночас особливості державної реєстрації профе­сійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж встановлені спеціальним законодавством. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Державна реєстрація передбачає:

перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру. Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстра­цію, яке містить:

найменування юридичної особи;

ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

місцезнаходження юридичної особи;

місце і дату проведення державної реєстрації;

відомості про державного реєстратора.