87. Завдаток, притримання, гарантія та порука як способи забезпечення виконання зобов’язань.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок на­лежних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання. Але якщо не буде встанов­лено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, який виконує лише платіж­ну функцію і є грошовою сумою, що сплачується в рахунок наступ­них платежів. Тому при невиконанні зобов'язання за договором аванс повертається стороні, яка його надала.

Відповідно до ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно во­лодіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконан­ня боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги креди­тора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї набула третя особа за умови, що ці права виникли після передачі речі у володіння кредитора. Про реалізацію права притри­мання кредитор зобов'язаний негайно повідомити боржника.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не перехо­дить право власності на неї. Крім того, він не має права користува­тися вказаною річчю, але, згідно із законом, відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку притримує в себе, якщо втра­та, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження утри­муваної речі, якщо інше не встановлено законом.

Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпоряди­тися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кре­дитора.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до ст. 591 ЦК України, тобто в обсязі та по­рядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 597 ЦК України).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручи­тель поручається перед кредитором іншої особи (боржника) за на­лежне виконання нею свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'я­зання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частко­во або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого пору­кою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як со­лідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена субси-діарна відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша кре­дитна (фінансова) установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципа­лом) свого зобов'язання.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана. За загальним пра­вилом вона не може бути відкликана гарантом, але закон допускає закріплення такої можливості у самій гарантії.

Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основно­го зобов'язання, на забезпечення якого видана гарантія, навіть і то­ді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобо­в'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.