64.Інші речові права: загальна характеристика. Право володіння чужим майном.

Під поняттям ”інші речові права” розумієм речові прав на чуже майно. До яких належать: • право володіння;

• право користування (сервітут);

• право користування земельною ділянкою для сільськогоспо-дарських потреб(емфітевзис)

• право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право володіння як речове право виникає на підставі договору з власником або особою,якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Тому во-лодільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Зазначене майно може належати одночасно двом або більше особам

Володіння може бути законним та незаконним. Незаконне во-лодіння поділяють на добросовісне (якщо володілець не знав та не повинен був знати, що здійснює незаконне володіння) та недобросовісне (якщо володілець знав чи повинен був знати, що здійснює незаконне володіння). Недобросовісний володі-лець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обо-в'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) в інших випадках, встановлених законом.

65.Сервітут. Сервітути поділяються на земельні і особисті. Земельний сервітут – це право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене відплатне чи безвідплатне ко-ристування чужою земельною ділянкою (це право проходу, проїзду на велосипеді чи транспортному засобі через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електро-передачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водо поста-чання, меліорації, тощо). Право земельного сервітуту може бути встановлено за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору між особою, яка ви-магає його встановлення, та власником (володільцем) земель-ної ділянки. Договір про встановлення сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Якщо сторони між собою не досягли домовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішує суд за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Сервітут може бути встановлено за законом. Сервітут може бути встановлено або на певний строк, або безстроково. Користування сервітутом є платним, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Збитки, завдані власникові (володільцеві) зе-мельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на за-гальних підставах. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи. Особистий сервітут – право користування чужим нерухомим майна (будівлі, споруди тощо). Наприклад, членам сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, надається пра-во на користування цим житлом відповідно до закону. Житло-ве приміщення, яке вони мають право займати, визначає його власник. Член сім'ї власника житла втрачає право на користу-вання цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Сервітут припиняється у разі

1) поєднання в одній особі того, в інтересах кого встановлено сервітут і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлено сервітут;3) спли-ву строку, на який було встановлено сервітут; припинення об-ставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;4) не-використання сервітуту протягом трьох років поспіль;5) смер-ті особи, на користь якої було встановлено особистий серві-тут; 6) рішення суду про скасування земельного сервітуту; 7) порушення власником умов користування сервітутом; 8) за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обста-вин, що мають істотне значення. Наприклад, власник земель-ної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо його встановлення створює перешкоди у використанні земель-ної ділянки за її цільовим призначенням, а також у разі припи-нення підстав його встановлення.

66.Емфітевзис – право користування чужою земельною для сільськогосподарських потреб (договором між власником зе-мельної ділянки та особою, яка виявила бажання користувач-тися цією земельною ділянкою (землекористувач). Його може бути надано фізичним та юридичним особам на підставі від-повідного рішення органів державної влади, які мають право надавати земельні ділянки у користування на умовах, визна-чених земельним законодавством. Зазначене право може бути відчужено і передано у порядку спадкування. Договір про на-дання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладається на визначений строк або безстроково. Якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою укладено на невиз-начений строк, кожна із сторін може відмовитися від догово-ру, попередньо попередивши про це другу сторону не менше ніж за 1 рік.

Власник земельної ділянки, яку обтяжено емфітевзисом, має право: 1) вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі; 2) переважне перед іншими особами, на придбання права користування земель-ною ділянкою у разі її продажу, за ціною, що оголошено для продажу, та на інших рівних умовах; 3) на одержання відсот-ків від ціни продажу (вартості права), встановлених догово-ром, у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі. Окрім цього, власник земельної ділянки зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав. Землекористувачеві надано право: 1) користуватися земель-ною ділянкою в повному обсязі; 2) відчужувати право корис-тування земельною ділянкою для сільськогосподарських пот-реб.

В свою чергу, землекористувач зобов'язаний: 1) вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом; 2) ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; 3) підвищува-ти родючість земель;4) застосовувати природоохоронні техно-логії виробництва;5) утримуватися від дій, які можуть при-звести до погіршення екологічної ситуації на земельній ділян-ці; 6) письмово повідомити власника земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продано іншій особі. Право користування земельною ділянкою для сільськогоспо-дарських потреб припиняється у разі: • поєднання в одній осо-бі власника земельної ділянки та землекористувача; • спливу строку, на який було надано право користування; • викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; • за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Суперфіцій – право користування чужою земельною іншою особою для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Таке право виникає на підставі договору або заповіту на визначений або на невизначений строк. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право: 1) на одержання плати за користу-вання нею або одержання частки від доходу землекористува-ча; 2) володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Своєю чергою, землеко-ристувач має право: 1) користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором; 2) власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Причому перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою. Окрім прав, землекористувач зобов'язаний: 1) вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для за-будови, а також інші платежі, встановлені законом; 2) вико-ристовувати земельну ділянку відповідно до її цільового при-значення. Право користування земельною ділянкою для забудови при-пиняється у разі: • поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; • спливу строку права користу-вання; відмови землекористувача від права користування;• не-використання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль, за рішенням суду.У разі припинення права ко-ристування земельною ділянкою, на якій було споруджено бу-дівлю (споруду), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припи-нення, у разі недосягнення домовленості власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її в користування.

Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки історії та культури тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою поста-новити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій її розміщено, або про викуп власни-ком земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (спору-ди) на новий строк.

67. Загальна характеристика способів захисту права власності та інших речових прав. Захист права власності та інших речових прав — це сукуп-ність передбачених цвільним законодавством засобів, що застосовують у зв'язку із вчине-ним щодо права власності та інших речових прав правопору-шенням та спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів володільця цих прав.

Цивільно-правові способи захисту речових прав:

• речово-правові – ті, що спрямовані на захист речових прав та не пов'язані із якимись конкретними зобов'язаннями, а спря-мовані на відновлення належних особі речових прав, або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав (він-дикаційний позов, негаторний позов, позов про визнання пра-ва власності, вимога про виключення майна з-під арешту (ви-лучення майна з опису), визнання недійсним правового акта, що порушує право власності тощо).

• зобов'язально-правові – ті, що є певними видами зобов'язань та спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зо-бов'язання.

68. Віндикаційний позов. Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. У ст. 387 ЦК віндикаційний позов визначено такою формулою: “Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним”.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, а й вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.

Ознаки віндикаційного позову:1) віндикаційний позов може бути пред’явлений лише стосовно індивідуально визначених речей (загублена парасолька, вкрадений автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). 2) цей позов може бути пред’явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача.3) ) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно. 4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі.

69. Негаторний позов. Позов про визнання права власності. Негаторний позов це позов володіючого власника до будь-якої особи про усунення перешкод, які вона створює у користуванні чи розпорядженні майном. Характеризується такими ознаками:

1) власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає найчастіше в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди в користуванні належним йому майном (будинком, автомобілем, земельною ділянкою тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні. 2) суттю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, оскільки з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. 3) власник має право вимагати усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер.

До речових позовів про захист прав власності належить позов про визнання права власності. Таким позовом власник захищається, якщо інша особа порушує чи оспорює права власника, а правовстановлювальні документи не мають безспірного характеру, втрачені чи відсутні.

70.Спільні та відмінні ознаки авторського права та права промислової власності. Об’єкти та суб’єкти авторського права та права промислової власності. Право промислової власності разом із авторським правом та суміжними правами утворюють систему права інтелектуальної власності. Однак ці дві підгалузі мають низку істотних відмінностей: Авторське право та суміжні права захищають зовнішнє вираження творчості, тобто конкретну форму вираження твору. Право промислової власності захищає форму реалізації ідеї. Наприклад, якщо ви винайшли новий спосіб приготування яєчні, і ваш спосіб є патентоздатним, ви зможете отримати патент на цей спосіб. При цьому право промислової власності охоронятиме сам спосіб — ви зможете подати судовий позов до будь-кого, хто використає запатентований вами спосіб, а авторське право охоронятиме текст вашого патенту або текст буклету із описом цього способу — наприклад, якщо спосіб ви розробили у співавторстві з вашим колегою по роботі, але текст буклету писали лише ви самі — авторське право дозволить вам заборонити колезі використовувати написаний вами текст буклету попри те, що він може бути одним із власників патенту. Більшість об'єктів промислової власності потребують реєстрації у країні, де зацікавлена особа прагне отримати правовий захист, для того, аби особа, якій належать права на ці об'єкти, могла захищати свої інтереси посилаючись на положення національного законодавства. Авторське право не потребує виконання жодних формальностей збоку зацікавленої особи, включно із необхідністю реєстрації для того аби його об'єкти отримали юридичний захист збоку держави. Це, однак, не означає, що об'єкти авторського права можуть реєструватись на добровільних засадах із метою спростити процес доведення авторства у суді. Незважаючи на наведені вище відмінності, авторське право, суміжні права та право промислової власності оперують спільними термінами (авторство, новизна, заборона несанкціонованого використання і т.і.) і мають спільні механізми реалізації і захисту прав. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Суб'єктами авторського права є автори творів їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Об’єкти промислового права є результати винахідництва та промислові зразки.

71. Поняття авторського права, об’єкти та суб’єкти авторських відносин. ЗУ «Про авторське право і суміжні права» 1993 р. (Авторське право— набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори.

Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

72. Виникнення і здійснення авторського права. Особисті (немайнові) права автора. ЗУ «Про авторське право і суміжні права» 1993 р. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. До немайнових прав належать права: бути визнаним автором твору (право авторства), дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я), дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення), захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації). Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

73. Майнові права автора та інших суб’єктів авторського права. ЗУ «Про авторське право і суміжні права» 1993 р. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені), після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників,антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

74. Державна реєстрація авторського права та договорів, які стосуються права власності на Державна реєстрація авторського права в Україні здійснюється відповідно до ЗУ "Про авторське право i суміжні права" 1993 р та постанови КМУ 2001 р."Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір"

Заявки на державну реєстрацію подаються до Державної служби інтелектуальної власності України. Заявка повинна містити: • заяву (викладену українською мовою, що складається за встановленою формою). • примірник твору (у матеріальній формі) • документ, що свідчить про факт i дату оприлюднення твору (за наявності); • документ або копію документа про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права, або копію документа, що підтверджує наявність пільг; • документ про сплату збору за оформлення i видачу свідоцтва або копію документа, що підтверджує наявність пільг; • довіреність, оформлену в установленому порядку, якщо заявка подається довіреною особою. До заявки на реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, повинна містити ще примірник авторського договору, що засвідчує передачу (відчуження) майнового права на твір ,або примірник авторського договору про передачу права на використання твору та документ, що підтверджує наявність майнових прав, що передаються (за необхідності). Розгляд заявки i прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір або про відмову в реєстрації здійснюється протягом місяця від дати надходження правильно оформлених документів заявки. Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, приймається рішення про реєстрацію авторського права на твір. В іншому випадку заявнику надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації. При цьому документи, подані заявником на реєстрацію, йому не повертаються. На підставі рішення про реєстрацію авторського права на твір та за наявності документа про сплату збору за оформлення i видачу свідоцтва відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Датою реєстрації авторського права на твір є дата занесення відомостей про реєстрацію до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Видача свідоцтва здійснюється Державною службою інтелектуальної власності України в місячний строк від дати реєстрації. Свідоцтво видається безпосередньо заявнику, його довірений особі або надсилається на адресу, зазначену в заяві. Реєстрація договорів, якi стосуються права автора на твір. Розгляд заявки i прийняття рішення про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, здійснюється протягом місяця від дати надходження правильно оформлених документів заявки. Якщо заявка відповідає встановленим вимогам, приймається рішення про реєстрацію договору. В іншому випадку заявнику надається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації. На підставі рішення про реєстрацію договору відомості про його реєстрацію заносяться до Державного реєстру договорів, якi стосуються права автора на твір. Датою реєстрації договору є дата занесення відомостей про реєстрацію до Державного реєстру договорів.Видача рішення про реєстрацію договору здійснюється Державною службою інтелектуальної власності України в місячний строк від дати державної реєстрації. Рішення видається безпосередньо заявнику, його довіреній особі або надсилається на адресу, вказану в заяві. Вiдомостi про реєстрацiю авторського права i договорiв, якi стосуються права автора на твiр, публiкуються в каталозi усіх державних реєстрацiй авторського права Державної служби інтелектуальної власності України "Каталог державної реєстрації" та в офiцiйному бюлетенi Державної служби інтелектуальної власності України "Авторське право і суміжні права".

75. Суміжні права. Згідно з Законом України "Про авторське право та суміжні права", об'єктами суміжних прав, є: виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;фонограми, відеограми;передачі (програми) організацій мовлення. Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав.

76. Захист авторського права та суміжних прав. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів

авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. За захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенціїю. При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; в) подавати позови про відшкодування моральної немайнової) шкоди; г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій; д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України; е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому КМУ; є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження; з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

77. Поняття права промислової власності, об’єкти правової охорони. Промисловою власністю визнаються результати науково-технічної творчості, які відповідають вимогам законодавства. Право промислової власності в об'єктивному значенні -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості. В суб'єктивному значенні право промислової власності є право, яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності. Отже, об'єктом суб'єктивного права промислової власності може бути будь-який результат науково-технічної діяльності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення у рослинництві та тваринництві, топографії інтегральних мікросхем) незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим вимогам. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і одержання охоронного документу - патенту або свідоцтва. За назвою документа, що обумовлює охорону більшості об'єктів, -патент - цей інститут також називають патентним правом. Крім зазначених об'єктів, ЦК регулює відносини з права інтелектуальної власності на наукове відкриття та комерційну таємницю. Останні також створюються інтелектуальною працею людини, мають науково-технічну та економічну цінність, що і зумовило необхідність їх охорони. Промислова власність є невід'ємним елементом господарської діяльності підприємств усіх форм власності, вона органічно пов'язана з економічним и процесами, що відбуваються у будь-якій країні.

78. Права та обов’язки, що випливають з патенту на винаходи, корисні моделі та промислові зразки Права, які надаються суб'єктам права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, прийнято поділяти на дві групи: особисті немайнові і майнові права. Особисті немайнові права. До особистих немайнових прав належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових прав і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні. Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та авторів науково-технічних досягнень не збігаються. Закон не закріплює за винахідниками та авторами промислових зразків права на недоторканність та права на обнародування чи опублікування. Право на недоторканність твору не властиве і не стосується результатів технічної творчості, винахід можна удосконалювати будь-кому. Не можна приховувати від суспільства і готовий винахід.

Майнові права суб'єктів права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, проголошене чинним законодавством, дає його суб'єкту ті самі правомочності, які дає право власності на будь-який інший об'єкт. Право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок засвідчується патентом (п. 5 ст. 5 Закону про винаходи і п. 5 ст. 5 Закону про промислові зразки). Патент надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Якщо патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком особам (співавторам), то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд. Проте жоден з них не має права видати ліцензію на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та передати право власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти власників патенту.

Права, що надаються патентом, набувають чинності від дати публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту. Власникові патенту належить право будь-яким чином використати винахід, корисну модель та промисловий зразок. Одним із таких способів використання зазначених об'єктів є видача дозволу на використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка будь-якій особі на основі ліцензійного договору, тобто видача ліцензії на право використання'. Договори на передачу права власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок і ліцензійні договори набувають чинності лише за умови, що вони складені у письмовій формі, підписані сторонами і зареєстровані в патентному відомстві України.

Обов’язки, що випливають із патенту. Власник патенту повинен сплачувати відповідні збори за підтримання чинності патенту, розмір яких збільшується залежно від року дії охоронного документа, і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із патенту. Що стосується секретного винаходу чи секретної корисної моделі, то збір за підтримання чинності патенту не сплачується.