56. Приватна власність юридичних осіб: загальна характеристика.

Цивільний кодекс регламентує правовий статус юридичних осіб приватного права (ст.81). Саме вони є суб’єктами права приватної власності. Здійснення цього права, виникнення та припинення права власності на майно залежать також від організаційно-правових форм юридичних осіб. Перелік майнових об’єктів, способів формування приватної власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об’єднань тощо) передбачені у ЦК, законах “Про господарські товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про об’єднання громадян” та ін. Так, наприклад, згідно ст.165 ЦК, майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. У той же час, прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями кооперативу у розмірах та у порядку, встановлених статутом кооперативу і законом. Відповідно до ст.12 закону “Про господарські товариства” ці юридичні особи є власниками: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Отже, суб’єктом права власності у господарських товариствах виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Засновники господарського товариства мають лише права вимагати виплати частини доходу, а також претендувати на частку в майні, що залишиться після ліквідації товариства. Згідно ст.86 ЦК, об’єднання громадян є непідприємницькими товариствами, що не мають на меті одержання прибутку для його наступного поділу між учасниками. Така організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об’єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом (ст.21 Закону України “Про об’єднання громадян”).

57.Право приватної власності господарських товариств. Право приватної власності господарських товариств регулює Цівільний і Господарській кодекси Ураїни, Закон України ”Про господарські товариства”(19.09.1991)

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські товариства – підприємства,установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадяна-ми шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства,

товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з до-датковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариство є власником:майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; про- дукції, виробленої товариством в результаті господарської ді- яльності;одержаних доходів;іншого майна, набутого напідста-вах, не заборонених законом.

Акціонерне товариство – товариство, яке має (складений) ста-тутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язан-нями тільки майном товариства.Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне то-вариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом від-критої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціо-нерне товариство, акції якого розподіляються між засновни-ками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Товариством з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від іме-ні товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідаль-ність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства. Якщо у командитному това-ристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.Товариство є власником: майна,переда-ного йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів;

іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

58.Право приватної власності кооперативів. Право приват-ної власності кооперативів товариств регулює Цівільний і Господарській кодекси Ураїни, Закон України ”Про коопера-цію”.Кооперація - система кооперативних організацій, ство-рених з метою задоволення економічних, соціальних та ін-ших потреб своїх членів. Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фі-зичних та/або юридичних осіб на основі членства для спіль-ної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та харак-теру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: вироб-ничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності коо-перативи можуть бути житлово-будівельними, садово-город-німи, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортни-ми, освітніми, туристичними, медичними тощо. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільо-ві внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добро-вільно передане кооперативу його членами; кошти, що надхо-дять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та май-нових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передба-ченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користуван-ня та розпорядження майном кооперативу здійснюють орга-ни управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Права членів кооперативу на його майно - має право володін-ня, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного коопе-ративу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного пе-ріоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу,а земельної ділянки - у натурі. Право власнос-ті членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну част-ку успадковується. Земля кооперативу складається із земель-них ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного кооперати-ву безоплатно передаються йому у власність із земель державної або комунальної власності відповідно до закону.

59. Право власності громадських, релегійних організацій, благодійних фондів, об’єднань юридичних осіб. Закон України ”Про об'єднання громадян ”(16.06.1992) Об'єднанням громадян є добровільне громадське формуван-ня, створене на основі єдності інтересів для спільної реалі-зації громадянами своїх прав і свобод.Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Закон Укарїни ”Про свободу совісті та релігійні організації” (23.04.1991)Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігій-них організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Власність релігійних організацій Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети куль-ту, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призна-чення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України. Релігійні організації мають право звертатися за добровільни-ми фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх. Закон Укарїни ”Про благодійництво та благодійні організації ”(16.04.1991). Благодійна організація - недержав-на організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. У власності благодійної організації можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні та нема-теріальні активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних підставах.Благодійна організація має право здійснювати відносно майна та коштів, які знаходяться у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України. Майно та кошти благодійних організацій складають:внески засновників (засновника) та інших благодійників; благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізич-ними та юридичними особами в грошовій та натуральній формі;надходження від проведення благодійних кампаній по збору благодійних пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благо-дійників; доходи від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходження від підприємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації; інші джере-ла, не заборонені законодавством України. Джерелом форму-вання майна та коштів благодійної організації не можут бути кредити.Майно та кошти благодійної організації не мо-жуть бути предметом застави.

60.Cпільна часткова власность — право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користува-тись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, з виділенням долі кожного з них.

Здійснення права спільної часткової власності відбувається за згодою співвласників, в тому числі шляхом укладення догово-ру про порядок володіння та користування спільним майном. Причому кожен із співвласників має право нанадання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в на-турі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Якщо частки не визначені за домовленістю спів-власників або законом, то вони є рівними, але враховується і внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Якщо співвласник власним коштом та за згодою всіх співвласників здійснив поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, то він має право на відпо-відне збільшення своєї частки у праві спільної часткової влас-ності. Якщо ж ці поліпшення можна відокремити, то вони є власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників. При здійсненні спільної часткової власності співвласники наділені правами та обов'язками щодо спільного майна, так само як при праві осо-бистої власності, однак у відповідній частині. Однак спів-власники відповідно до своєї частки зобов'язані здійснювати витрати на утримання спільного майна. При розпорядження спільним майном шляхом відчуження чи виділення співвласник має право самостійно відчужити свою частку у праві спільної часткової власності. Однак у разі про-дажу частки одним співвласником, інший (інші) має переваж-не право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголо-шуною для продажу, та на інших рівних умовах (про що про-давець частки зобов'язаний письмово повідомити інших спів-власників), крім випадку продажу з публічних торгів. Якщо бажання придбати виявили кілька співвласникків, продавець має право вибору покупця. Якщо інші співвласникки відмови-лися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 місяця, а що-до рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Співвласник має також право на виділення йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Причому виділен-ня може провадитись як в натурі, так і за його згодою шляхом грошової компенсації. При поділі відносини спільної власності припиняються. Право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і її не може бути виділено в натурі

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ст. 365 ЦК).

61.Спільні сумісна власність подружжя.Право спільної сумісної власності є правом двох або біль-ше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, частки якого попередньо не визначено. Право спільної сумісної власності виникає лише у разі, якщо це прямо передбачено в законі. На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільної сумісної власності:

• набуття майна подружжям за час шлюбу;

• набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї. Особливості правового режиму майна подружжя за час шлю-бу додатково регулюють ст.ст. 60—74 СК України. Особли-вості правового режиму майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, регулює Закон України "Про особисте селянське господарство". Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, воло-діють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх спів-власників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що його вчинено за згодою всіх співвласників.

Виділення майна, що є у спільній сумісній власності, здійсню-ється за бажанням співвласника. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Причому виділення може провадитись як у натурі, так і, за згодою співвласника, шляхом грошової компенсації.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за домовленістю між співвласниками цього майна. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Окрім цього, за рішенням суду частку співвлас-ника може бути збільшено або зменшено з урахуванням обста-вин, які мають істотне значення. Наприклад, суд може відійти від рівності часток при поділі майна подружжя та визнати за одним із подружжя право на більшу частку в спільному майні з урахуванням інтересів неповнолітніх осіб, що залишаються на його утриманні (ст. 70 СК). У разі поділу майна між спів-власниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

62.Право власності на землю (земельну ділянку). Право власності на житло. Право власності на землю – це юридич-но закріплена можливость особи володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою на підставах і умовах, передбачених чинним законодавством. Земельна ділянка – це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у ме-жах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насаджен-ня, які на ній є, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ст. 373 ЦК). Власник має право використовувати земельну ділянку на свій розсуд відповідно до цільового призначення, а також усе, що міститься над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не вста-новлено законом і не порушує прав інших осіб. суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є: • фізичні та юридичні особи (на землі приватної власності), • держава (на землі державної власності), • територіальні громади (на землі комунальної власності). Фізичні особи — громадяни України можуть набути права власності на земельну ділянку із таких підстав: укладення цивільно-правових угод, договору купівлі продажу, даруван-ня, міни, безоплатної передачі земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, які раніше було на-дано в користування, прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) належної земельної ділянки (паю).

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки, несільськогосподар-ського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності) відповідно до закону. Вони набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівліпродажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, викуп земельної ді-лянки, на якій розташовано об'єкти нерухомого майна, що на-лежать їм на праві власності, прийняття спадщини. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які прийняли у спадщи-ну земельні ділянки сільськогосподарського призначення, по-винні протягом року їх відчужити. Юридичні особи можуть набувати у власність земельні ді-лянки для здійснення ними підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими правочинами, внесення земель-них ділянок їх засновниками до статутного фонду, прийняття спадщини, виникнення інших підстав, передбачених законод-авством.Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельну ділянку несільськогосподарського приз-начення: у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухо-мого майна. Земельні ділянки сільськогосподарського призна-чення, отримані у спадщину іноземними юридичними особа-ми, мають бути відчужено протягом року. Територіальні громади набувають у комунальну власність зе-мельні ділянки у разі: передавання земель державної власно-сті, примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності, прийняття спадщини, при-дбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інши-ми цивільно-правовими угодами. У власності держави перебувають усі землі України, крім земель, які перебувають у комунальній чи приватній власності. Держава набуває право власності на земельні ділянки у разі: відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності, придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, конфіскації земельної ділянки, прийняття спадщини, передання у власність держави земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами. Іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на земельну ділянку, на якій розта-шовано будівлі та споруди дипломатичних представництв, відповідно до міжнародних договорів.

Власнику земельної ділянки надано право: продавати та іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, спадщину чи заставу, право використовувати у встановленому законом порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насадження, водні об'єкти та інші корисні властивості землі, самостійно господарювати на земельній ділянці, зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також право дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власникові земельної ділянки належить право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право на забудову власник земельної ділянки реалізує за умови додержання ним архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, та використання її за цільовим призначенням. Тому особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна на земельній ділянці, не набуває права власності на нього.

Однак за рішенням суду право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яку не було їй відведено для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій його розміщено. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення та у розмірах, встановлених договором, переходить до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, які розміщено на земельній ділянці.

Якщо в договорі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди не визначено розміру земельної ділянки, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яку зайнято житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок розміщено на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій їх розміщено, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Окрім низки специфічних прав, власник земельної ділянки зобов 'язаний:

1) забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;

2) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

3) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за таких підстав:

1) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

2) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

3) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

4) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

5) відчуження земельної ділянки на вимогу кредитора;

6) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

7) конфіскація за рішенням суду;

8) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк, у випадках, визначених законодавством.

Право власності на житло. Право особи на житло полягає в її можливості мати у власності чи отримувати за договором найму з державного фонду житло, а також право користуватися житлом та вимагати від уповноважених органів реалізації цього права в повному обсязі.

Житлом фізичної особи визнається житловий будинок, квартира чи інше приміщення, які призначені та придатні для постійного проживання. Садибою є земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважають, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Крім того, на квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку може поширюватись правовий режим кондомініуму.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Він може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Якщо будинок споруджено або придбано житлово-будівельним (житловим) кооперативом, то він є його власністю. Тому член житлово-будівельного (житлового) кооперативу, який не викупив квартири, має право володіння і користування, а за згодою кооперативу — і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. Власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об'єднання власників квартир (житла). Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

63.Закон Украъни "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ".Цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганіза-ції та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих при-міщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку. Об'єднання співвласників багато-квартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і вико-ристання неподільного та загального майна.

Діяльність об'єднань і асоціацій регулюється цим Законом, Цивільним, Житловим та Земельним кодексами України , іншими нормативно-правовими актами та статутом об'єднання, асоціації. Об'єднання створюється для забезпе-чення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподіль-ного і загального майна, забезпечення своєчасного надход-ження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як організація для здійснення функцій, визна-чених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України. В одному житловому комплексі може бути створене тільки одне об'єднання. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Об'єднання може здійснювати господарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами.

Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об'єднання. Об'єднання відповідає за своїми зобов'язаннями коштами і майном об'єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.

Майно об'єднання утворюється з: майна, переданого йому членами об'єднання у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не забороненихзаконом.

Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповнова-женої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень. Державна реєстрація об'єднання (асоціації) проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Об'єднання (асоціація) вважається утвореним з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація змін до статуту об'єднання проводиться у порядку, встановленому законом для держав-ної реєстрації юридичних осіб.

Спільне майно співвласників багатоквартирного будинку

Спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвлас-ників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподіль-ного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі. Об'єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов'я-зано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом. Частка в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання і ремонт неподільного майна у багатоквартир-ному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Частка в загальному обсязі обов'язкових платежів на утримання і ремонт загального майна та в інших спільних витратах у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у користуванні фізичних або юридичних осіб. Частка участі співвласника квартири, власника кімнати (кімнат) у квартирі, де проживають два і більше власників жилих приміщень, співвласника нежилого при-міщення на утримання і ремонт визначається відповідно до його частки як співвласника приміщення. Спори щодо виз-начення частки в обов'язкових платежах на утримання і ремонт неподільного та загального майна, в інших спіль-них витратах вирішуються в судовому порядку.