24. Гомер. Одіссея, xiii485—486.

25. Протей — син Океана й Фетіди, морське божество, мав здатність перетворюватись у різних тварин і навіть у різні речі. За пізнішими версіями міфу був одним з найдавніших єгипетських царів, який відібрав у Паріса викрадену Єлену.

Фетіда — німфа, дочка Нерея і Доріди, дружина смертного героя Пелея і мати Ахілла. Вона, як і її рідна стихія море, також володіла даром безкінечних перевтілень.

24. Вважають, що цей рядок належить одній із драм Есхіла (фр. 168 N. — Sn). Інах— річковий бог, син Океана й Фетіди, перший цар Аргоса. Однією із його дочок була Іо, у яку закохався Зевс.

25. У часи античності побутувало доволі розпливчасте уявлення про правду й брехню. Ще Геродот, ведучи мову про звичаї персів, твердив: “Там, де треба збрехати, можна збрехати” (Історія, III, 72). Такої ж думки був і Софокл: “Брехати негарно, але коли правда веде до страшної загибелі, то можна вибачити й негарне” (фр. 326 N. — Sn).

26. Зевс, замисливши понищити якомога більше ахеїв, наслав на їхнього вождя Агамемнона глибокий сон, який навіяв тому думку, що вже наступного дня він зможе здобути Трою (Гомер. Іліада, II1 —41).

27. Цитата з невідомої нам трагедії Есхіла (фр. 350 N. — Sn).

12. У період розквіту античної трагедії хор був обов’язковим компонентом сценічного дійства. Він коментував перебіг подій на сцені, виконуючи роль своєрідного рупора громадської думки.

Книга третя

1. Платон вважав, що справжні воїни не повинні боятися ні самої смерті, ні того, що їх очікує у підземному царстві, адже віддати життя за батьківщину завжди почесно й прекрасно. Про це писав ще поет Тіртей (VII ст. до н. е.), закликаючи своїми піснями спартанських воїнів до героїчної боротьби й стійкості.

2. Так відповіла душа Ахілла на втішні слова Одіссея, коли той, опустившись в Аїд, спробував якось розрадити (Гомер. Одіссея, XI489—491, пер. Б. Тена).

3. Гомер. Іліада, XX 64—65, пер. Б. Тена.

4. Так нарікав Ахілл, не зумівши обійняти душу свого загиблого друга Патрокла, коли та відвідала його вночі, щоб дати розпорядження про своє поховання (Гомер. Іліада, XXIII 103—104).

5. В Аїді лише сліпому віщуну фіванцю Тіресію було даровано здатність зберігати свій розум непорушним, усі ж інші душі були позбавлені здатності мислити й пам’ятати (Гомер. Одіссея, X 495).

6. Ідеться про душу вбитого Патрокла (Гомер. Іліада, XVI 856—857).

7. Мова тут про душу Патрокла, яку Ахіллові не вдалося затримати у своїх обіймах (Гомер. Іліада, XXIII100—101).

8. Порівняння стосується душ убитих Одіссеєм залицяльників Пенелопи, яких Гермес провадить до Аїду (Гомер. Одіссея, XXIV 6—9).

9. Кокіт і Стікс — річки в підземному царстві; Кокіт (плач-ріка) — притока Стіксу (жахний, ненависний), який сім разів обтікав Аїд.

10. Так описує Гомер страждання і горе Ахілла після смерті його друга Патрокла (Гомер. Іліада, XVIII23—27 та XXIV 10—13).

11. Троянський цар Пріам благав співгромадян дозволити йому відвідати табір ахейців, щоб умовити Ахілла не чинити наругу над тілом убитого сина Гектора (Гомер. Іліада, XXII414—415).

12. Слова з голосіння матері Ахілла, морської богині Фетіди, яка в супроводі своїх сестер нереїд вийшла з моря, щоб утішити свого сина, коли той оплакував Патрокла (Гомер. Іліада, XVIII 54—55).

13. Ці слова вирвалися в Зевса, коли він побачив, як Ахілл переслідує Гектора (Гомер. Іліада, XXII 168—170)

14. Зевс виповнився горем, відчуваючи близьку загибель у битві свого сина Сарпедона (Гомер. Іліада, XVI433—434).

15. Гомер. Іліада, 1599—600.

16. Свинопас Евмей, відповідаючи на докір одного з женихів Пенелопи Антіноя, перераховує тих, хто для всіх є жаданим гостем (Гомер. Одіссея, XVII 383—384).

17. Діомед звертається до Стенела, який звинувачує царя Агамемнона в зухвалості (Гомер. Одіссея, IV 412).

18. Перший із цих рядків — Іліада, III 8, другий — Іліада, IV 431.

19. Так розгніваний Ахілл лає Агамемнона (Гомер. Іліада, 1225).

20. Це лиш частина того, що сказав Одіссей на банкеті в царя Алкіноя (Гомер. Одіссея, IX 8—10), бо, ведучи мову про “прості радощі”, Одіссей на перше місце ставить все-таки не смакування страв і напоїв, а насолоду від “співів чудових” (там же—3—8).

21. Саме ці слова Еврілоха переконали супутників Одіссея зарізати корів бога Гелія (Гомер. Одіссея, XII342).

22. Гомер. Іліада, XIV 295).

23. На банкеті в Алкіноя Демодок заспівав пісню про Гефеста, який викував для своєї дружини Афродіти і її коханця Ареса сіть, яку неможливо було розірвати (Гомер. Одіссея, XVIII266—366).

24. Одіссей намагається не втратити самовладання, споглядаючи витівки непроханих гостей — женихів Пенелопи у власному домі (Гомер. Одіссея, XX 17—18).

25. Рядок цей приписують Гесіоду.

26. Див. “Іліаду”, IX 515—526.

27. Див. “Іліаду”, XIX 278—280.

28. Див. “Іліаду”, XXIV 175—595.

29. Див. “Іліаду”, XXII 15,20.

30. Див. “Іліаду”, XXI 130—132,212—383—двобій Ахілла з потоком Скамандром.

31. Див. “Іліаду”, XXII 141—152.

32. Див. “Іліаду”, XXII395—405

33. Див. “Іліаду”, XXIII 175—183.

34. Мелей—міфічний цар Фтії і Фессалії, син Еака і внук Зевса, чоловік нереїди Фе- тіди. їхнього сина Ахілла за батьком ще називають Пелідом.

35. Хірон — фессалійський кентавр, син Кроноса й Філіри. Жив на горі Пеліон, був учителем Асклепія, близьким другом і вчителем багатьох героїв — Нестора, Ахілла, Кастора, Полідевка, Ясона та ін.

36. Тесей — один із найвизначніших героїв у грецькій міфології. Разом зі своїм другом Піріфоєм, сином Зевса (чи Іксіона) й Дії, намагався викрасти з Аїду Зевсову дочку Персефону, щоб узяти її собі за дружину.

37. Див. “Державу”, II 379 А — 380 С.

38. Есхіл. Ніоба (фр. 162 N. — Бп). Ці слова, очевидно, належать Ніобі й звернені до її батька Тантала, що був сином Зевса.

39. Тут Сократ ділить поезію на три роди: оповідь самого поета, наприклад дифірамб; наслідування поета в трагедії і комедії та епічний рід, твори якого поєднують у собі оповідь і драматичну мову. Платон вважав, що справжнє мистецтво не може бути наслідувальним.

40. Гомер. Іліада, І 15—16.

41. Гомер. Іліада, І 17—21.

42. Іліон — еолійська колонія поблизу Трої, а також друга назва самої Трої.

Ітака — острів у Іонійському морі, батьківщина Одіссея.