Коментарі

Це перший повний переклад українською мовою “Держави” Платона. Переклад зроблено за виданням:

Platonis Pollitia sive de Republica / Prolegomenis et commentariis Godofredus Stallbaum, Vol. I—II.Libr.l—10, Londini 1858—1859.

До уваги також бралося видання:

Platon's Staat / Griechisch und Deutscn mit kritiscnen und erklärenden Anmerkungen, Bd.l (1—5), Leipzig 1881'

Діалог “Держава” належить до найвидатніших творів Платона. У ньому заторкую- ться майже всі, на тодішнє розуміння, головні питання етики, політики та філософії — від визначення справедливості, пошуку істинних причин буття, роздумів про природу людини до виникнення держави й різних верств її громадян. Обґрунтовуючи свою модель ідеального політичного устрою, Платон вимальовує картину утопічної держави, у якій торжествують ідеї Добра й Справедливості, а владу обіймають справжні філософи. У цій державі повністю ліквідовано приватну власність, проголошено спільність жінок і дітей, створено найдоцільнішу систему виховання й навчання, де словесна творчість перебуває під суворим контролем громадськості й т. ін.

Час написання “Держави” припадає на 77—60 pp. IV ст. до н. е. Сама ж розмова, що лягла в основу діалогу, відбувалася десь у 411—410 pp. до н. е. і тривала щонайбільше кілька годин у день свята Артеміди-Вендіди, що відзначалося в Афінах шостого чи сьомого червня. Коментатор Апельт слушно зауважує, що “Держава” — це зовсім не запис реальної розмови, тому й непотрібно завдавати собі клопоту у визначенні часу розмови уявної, хоч самі учасники зустрічі в домі Кефала — люди цілком реальні. Передусім це Сократ, на суперечках якого зі своїми відомими й невідомими сучасниками побудовані майже всі твори Платона. Найбільше розмовляють із Сократом, спонукаючи його до роздумів уголос, двоє молодих людей: Главкон і Адімант, сини Арістона. Це рідні брати Платона. Хоч вони нічим особливим і не відзначилися, хіба що в битві під Мегарою, Платон увічнив їх у кількох своїх діалогах.

Кефал, людина поважного віку, у чиєму будинку Сократ розмірковував про ідеальну державу, — відомий оратор, який близько 140 р. до н. е. на запрошення Перікла прибув до Афін із Сицилії. У Піреї він прожив тридцять років. Мав кількох синів і серед них славнозвісного оратора Лісія, який разом із братом Евтидемом був присутній при розмові, але участі в ній не брав. Зате інший син Кефала Полемарх, який і привів гостей до батькового будинку, не цурався подавати свій голос у обговоренні важливих проблем. Під час правління Тридцяти тиранів був засуджений до страти й загинув, випивши отруту, хоч проти нього не було висунуто жодного звинувачення. Про нього писав і філософ Федр.

Що стосується софіста Фрасімаха із Халкедона, який гостро суперечить Сократові, то про нього також можна прочитати у Федра. Як ритор він справив великий вплив на становлення художньої прози, але його підручник з риторського мистецтва до нас не дійшов. Платон не сприймав його поглядів на релігію, яку Фрасімах просто відкидав. Як і Каллікл у діалозі “Горгій”, Фрасімах у ’’Державі" промовляє так, ніби все, що він самовпсвнено проголошує, Платон хоче виставити на сміх. Незважаючи на всю свою показну мудрість, закінчив Фрасімах дуже сумно: він пішов із життя, вдавшись до самогубства, — повісився.

При розмові в домі Кефала присутні також Нікерат, син відомого полководця Нікія, софіст Хармантид із Пеанії та прибічник Фрасімаха софіст Клітофонт, який докидає до дискусії кілька своїх реплік.

Книга перша

1. Мова йде про Вендіду — фракійську богиню, яку греки ототожнювали з Арте- мідою. Час появи в Піреї культу Вендіди невідомий, знаємо тільки, що там існувало святилище богині. Щороку шостого або сьомого червня відбувалося її свято — Вендідеї.

2. Пробіг із запаленими смолоскипами — неодмінна складова свята на честь Прометея, якого в Атенах шанували як бога, нарівні з Атеною та Гефестом.

3. Ще найвидатніший представник і, можливо, основоположник давньогрецького дидактичного й генеалогічного епосу Гесіод писав про шляхи, що ведуть людину чи то до зла, чи то до доброчесності:

Навіть громадою легко дійти до пороку лихого.

Рівні до нього стежки, та й оселя його недалеко,

А доброчесність від нас безсмертні боги відділили

Потом рясним: і стрімка, і висока до неї дорога

Шс й грудувата спочатку,..

(Роботи і дні, рядки 287—291, пер. В. Свідзинського).