15. У V розділі Кн. другої Главкон хвалив несправедливість, але тільки для того, щоб викликати заперечення Сократа.

16. Пор. “Послання апостала Павла до римлям”, 8, 28: “Ми знаємо, що тим, які люблять бога,— покликаним за його постановою, усе співдіє на добро”.

17. Грецьке “звісивши вуха” можна було б передати українським відповідником “похнюпивши носа”, але тоді втратилася б суто грецька метафора: поганого бігуна греки порівнювали з конем чи собакою, у яких від утоми звисли вуха.

18. Пор. “Перше послання до коринтян” 9,24: “І хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, але лиш один бере нагороду. Біжіть так, щоб її осягнути!”

19. Алкіной — міфічний цар феаків на острові Схерія, внук Посейдона. Він гостинно прийняв викинутого після морської аварії на його острів Одіссея, і протягом трьох днів той розповідав йому про свої романтичні пригоди. Потім Алкіной допоміг Одіссею повернутись на батьківщину (Гомер. Одіссея, IX—XII).

20. Щодо трактування імені Ера серед дослідників єдиної думки немає. Лексикон Суди зазначає, що це “власне єврейське ім’я”. У “Євангелії від Луки” (3,28) Ера названо далеким предком Йосифа, батька Ісуса. Климент Олександрійський ототожнює Ера з Зороастром, сином Арменія.

21. Про перебування Ера в потойбічному світі розповідають Плутарх, який називає його сином Гармонія (Застільні бесіди, IX 740 Ь — с), Оріген (Проти Цельса, П16), Ма- кробій (МасгоЬіі соmmеnfагіі іn Somnium Scipionis, еd. І. Villіs.—Lірsiае 1963,11, IX).

22. Дві ущелини згадує і Плутарх, розповідаючи про коловорот душ, які оплакують свою долю (“Про демона Сократа” 591 с).

23. Трієра — див. комент. 45 до Кн. третьої.

24. Світляний стовп, що, за Платоном, пронизує світову сферу, поєднуючи небо й землю, збігається з напрямом світової осі, кінці якої є полюсами — Північним і Південним.

25. Ананка (гр. “апапке” — “неминучість”) — персоніфікація неодмінної неминучості. Платон вважає Ананку матір’ю мойр. Між колінами Ананки обертається веретено, вісь якого і є віссю світу.

26. Побудова світу як одне ціле всіх небесних тіл тут геоцентрична: Земля перебуває всередині світу; вісім валів, що мають вигляд напівкуль або ж усіченого конуса і які вставлені один в один — це вісім небесних сфер, які, опираючись одна на одну, концентрично оточують Землю; найбільш віддалена від Землі сфера нерухомих зір, найближче до неї — сфера Місяця; перша сфера обертається довкола Землі від сходу до заходу, решта сфер крутиться у зворотному напрямку.

27. Кольори поверхонь обертових валів, тобто сфер, такі ж, як і кольори плянет.. Найбільша сфера різнобарвна, оскільки вона промениться всіма відтінками світил, що її складають. Сьома сфера — сонячна, і вона найяскравіша, восьма — Місяця й Землі — лише відбиває сонячне світло; друга — Сатурна і п’ята —- Меркурія — золотисто-жовтуваті; третя — Юпітера — розпечена до білого; четверта — Марса — аж пахтить червоним; шоста — Венери — сліпучо-біла.

28. Вісім небесних (або планетних) сфер, кожна зі своїм, притаманним лише їй звуком, який видають сирени, разом творять октаву, тобто гармонію, тож увесь платонів- ський космос звучить як досконало налагоджений інструмент.

29. Платон уявляв мойр як сили вищого світового порядку, від яких залежить людське життя. Тому в нього вони — дочки божества неминучості Ананки, хоч у міфах мойри—дочки Зевса й Феміди, за іншою версією—дочки богині ночі Нікс. Мойр було три: Лахесіс (“та, що дає жереб”), Клото (“прядильниця”) і Атропос (“та, що не повертає назад”). Отже, перша мойра дарувала жереб людині в минулому, друга — пряла нитку сучасного людського життя, а третя невмолимо наближала майбутнє. Відповідно Клото — сучасне — турбувалася про зовнішню сферу нерухомих зір, Атропос — майбутнє — відала рухомими планетами внутрішніх сфер, а Лахесіс, визначаючи жереби, поєднувала обидва типи руху.

30. Демон (гр. “dіаmоn”)—дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу й має вплив на життя і долю людей. Згідно з уявленнями грецьких філо- софів-ідеалістів, кожна людина від народження аж до смерті мала свого демона, який нею керував. Заслуговує на увагу думка Платона про вибір демона самою людиною, що свідчить про свободу волі.

31. Адамантом в античні часи називали найміцніші метали й сплави.

32. Власних дітей пожирав Кронос. Тиран “пожирає” дітей, тобто своїх підданих.

33. Орфей — див. комент. 14 до Кн. другої.

34. Фамірід, або ж Фамір —фракійський співець, який змагався з Музами, за що вони осліпили його.

35. Після загибелі Ахілла за його коштовну зброю відбулася боротьба між Одіссеєм

і Аяксом. І хоч останній виявився сильніший, однак судді, підкуплені Агамемноном і Менелаєм, перемогу й зброю віддали “хитромудрому” Одіссею — ось звідки гіркота цього могутнього, як лев, героя.

15. Агамемнон — герой давньогрецьких міфів, володар Мікен, вождь ахейського

війська в Троянській війні. Загинув від рук зрадливої дружини. Життя і особливо смерть Агамемнона були улюбленою темою творів античної та європейської літератур-

15. Атапанта — аркадянка, дочка Яса й Клімени, славетна мисливиця. Від її стріл загинули кентаври Роїк і Гій. Брала участь у поході аргонавтів, під час полювання першою поранила калідонського вепра, за що Мелеагр подарував їй як трофеї голову й шкуру того звіра.

16. Епей, син Панопея — легендарний будівничий дерев’яного коня, з допомогою

якого греки оволоділи Троєю.

15. Терсіт — невгамовний крикун, найзухваліший і найпотворніший між ахейцями в Троянській війні. За пізнішими переказами, загинув від руки Ахілла за те, що проколов око вбитої амазонки Пентесілеї.

16. Лета — ріка забуття в Аїді. Коли померлий пив з неї воду, його душа забувала все, що пережила й бачила на Землі.

17. Ріка Амелет — тобто “та, що забирає турботи”, “безтурботна”. Її нерідко ототожнювали з Летою, оскільки забуття якраз і викликало повну безтурботність.