1. Це місце в оригіналі нечітке, тому викликає чимало сумнівів. Український перекладач поділяє думку тих дослідників, які вважають, що тут ідеться не про “aéj hômojon” (незмінність), а про ’’anhômojon", тобто про те, що підлягає змінності.

2. Прекрасний образ “малорозумних”, “не просвітлених розумом” і розбещених людей Платон створив у діалозі ’’Горгій" (493 Ь), де порівняв їх із дірявим глечиком, який ніколи не наповнити, бо, на додаток до всього, ще й воду до того глечика “зносять знову ж таки дірявим посудом — решетом”.

3. Стесіхор (VII—VI ст. до н. е.) з Гімери в Сицилії—ліричний поет, твори якого займають проміжне становище між епосом, хоровою лірикою і трагедією. Вважається, що за вірш, присвячений Єлені Прекрасній, через яку велася Троянська війна і поведінку якої тому він назвав злочинною, його було покарано сліпотою. А коли Стесіхор написав палінодію, тобто “покаянну пісню”, в якій засудив свою хулу, боги повернули йому зір.

4. Йдеться про “площини” життя, яке ведуть представники окремих характерів (цар, тимократ, олігарх, демократ і тиран), а також про відстані тих “площин” від сонця справедливості. Прийнявши віддаль царя від сонця = 1, маємо, що віддаль тимократа = 2, олігарха = 3. Тобто олігарх знаходиться утричі далі від сонця, ніж цар. Далі якщо візьмемо вже віддаленість олігарха за І, то віддаль демократа дорівнюватиме 2, а тирана = 3. Тож останній, порівняно з олігархом, віддалений на три “площини”, тобто 3x3, стосовно до віддаленості царя. Таким чином, моральні якості й щастя тирана можна виразити квадратом, сторони якого = 9, а площа відповідно = 81. Але оскільки йдеться не лише про освітлення площини, а також і про те, що світло проникає звідусіль в особу, яка перебуває на тій площині, то, щоб виразити всю глибину падіння тирана, необхідно створити тіло з трьома вимірами, тобто куб— 9x9x9 = 729. Отже, щастя тирана в 729 разів менше від щастя царя. Саме ж число 729 відповідає сумі чисел днів і ночей у році: 364 1/2 + 364 h. Це ж число позначає і так званий великий рік, який, за піфагорійцем Філолаєм, складався з 59 років і 21 додаткового місяця, що разом становить 729 місяців (Платон. Філолай, 44 а — 22). .

5. Натяк на Фрасімаха, який вихваляв несправедливість і доводив, що “людині цілковито несправедливій вигідно бути несправедливою” (Кн. Перша 343 d 344 с).

6. Химера, Скілпа, Кербер — міфічні потвори. Химера — вогнедишна істота з головою і шиєю лева, з тулубом кози та з хвостом дракона; за епосом,доходила з племені безсмертних богів, Гесіод же вважав, що вона — породження Тіфона і Єхидни. Місцеперебуванням Химери міфи називали Лікію, Фрігію, Єгипет, Індію. Скілла була дочкою Форкія і Гекати, в її красу закохався морський бог Главк, за що ревнива чарівниця Кірка обернула Скіллу на морську потвору з шістьма парами ніг і шістьма собачими головами із зубами в три ряди. Жила Скілла в печері біля протоки між Італією та Сици- лією і пожирала всіх, хто пропливав повз неї. Кербер — охоронець брами Аїду, п’ятде- сятиголовий пес, породження Тіфона та Єхидни. Він пропускав до Аїду всіх, але не випускав нікого. У пізніших переказах, що зустрічаються у Вергілія та Овідія, Кербер зображується з трьома головами та змієподібним хвостом.

7. Отже, несправедлива людина складається з трьох істот: 1) багатоголового звіра, як показника пожадливості; 2) з лева, як представника вродженої навальності; 3) з людини, як представника розуму. Ці три істоти огортає одна зовнішня оболонка, а саме людська постать, внутрішні складники якої розгледіти неможливо.

8. Еріфіла — дочка аргоського царя Талая, сестра АдрасТа й дружина віщуна царя Амфіарая, який відмовився брати участь у поході сімох проти Фів, передбачаючи згубний кінець війни. Син царя Едіпа Полінік підкупив Еріфілу золотим намистом Гармонії, і вона видала свого чоловіка, за що її власний син Алкмеон убив її, помстившись за загиблого батька (Гомер. Одіссея, XI326—327).

9. Див. вище Кн. першу, 343 А—В.

10. Тобто у своїй душі.

11. Справжня держава можлива лише на небі. Саме такою, за стародавніми міфами, була держава Кроноса, що належала до “золотого віку”, коли владарювали не царі, а істоти божественного роду. Тому ідеальну державу можна вибудовувати лише за подобою божою (Див.: Платон. Закони, 713 b—с).

Книга десята

1. Про Гомера як про основоположника “наслідувальної”, тобто драматичної, поезії писав не лише Платон (можна ще згадати його діалог “Теетет”, 152 е, у якому автора “Іліади” та “Одіссеї” названо найбільшим трагедійним поетом), а й Арістотель, який вважав, що “Гомер був поет переважно серйозного жанру, бо він єдиний не тільки створив чудові поеми, а й дав драматичні образи; він же перший накреслив і основні форми комедії, відтворивши в драматичній дії не ганебне, а смішне” (Поетика, IV 1448 b —1449 а).

2. Аїд — царство мертвих, яке, за уявленням давніх греків, містилося десь на краю світу або ж під землею. Пізніше Аїд став уявлятися місцем, де нібито душі померлих караються за гріхи, вчинені на землі.

3. Наслідування (“mimesis")—термін, що часто зустрічається у Платона та Арісто- теля. Платон розумів під ним відтворення якогось образу (ідеї, ейдоса): як наслідувач, живописець найбільш віддалений від істинної ідеї речі, оскільки він наслідує теслю, що сам зробив ліжко за взірцем ідеї. Тобто художник наслідує не саму ідею ліжка, а тільки її різноманітні втілення, і тому він далеко відстає і від істини, і від царя, тобто, за Платоном, від творця космосу — деміурга.

4. Асклепій — див. прим. 62 до Кн. третьої.

5. Лікург — легендарний законодавець Спарти. Нібито за велінням Дельфійського оракула (“Велика Ретра”) чи за взірцем державної системи Криту між IX і першою половиною VII ст. до н. е. створив політичні інституції спартанського суспільства. У Спарті його шанували як божество.

6. Харонд, родом з Катани, що на Сицилії, жив наприкінці VI ст. до н. е., склав закони для халкідських колоній на Сицилії і в Південній Італії, насамперед для свого рідного міста Регія (Південна Італія). Слава Харонда як законодавця поступалася славі Солона.

Солон (бл. 640 — 560 до н. е.,) — афінський політичний діяч, законодавець і поет, походив із знатного, але збіднілого аристократичного роду, один із семи мудреців. Перебуваючи на посаді архонта й айсімнета, здійснив ряд соціально-політичних та економічних реформ в інтересах афінського демосу й ліквідував боргове рабство, уніфікував міри ваги й грошову систему, запровадив тимократію і т. ін.

7. Гомериди — співці пісень Гомера.

8. Фалес із Мілета (624 — 546 до н. е.)—перший грецький філософ, математик і астроном, представник іонійської натурфілософії, один із семи мудреців, передбачив затемнення сонця, що сталося 28 травня 585 р. до н. е.

Анахарсіс (VI ст. до н. е.,) —.скіф із царського роду, подорожував по Греції, вивчаючи місцеві звичаї та культуру. Греки прозвали його Мудрим. Про нього згадує і Геродот у своїй “Історії” (IV 76). Анахарсісу приписують багато філософських висловів та листів. Повернувшись на батьківщину, він спробував там завести грецькі звичаї, але за наказом скіфського царя Савлія був убитий.

9. Піфагор (бл. 570 — 497 до н. е.) — грецький філософ, релігійний і політичний діяч. На знак протесту проти тиранії Полікрата покинув острів Самое, мандрував по Єгипту, Вавілону й зупинився в м. Кротоні (Південна Італія), де заснував свою школу, в якій особлива увага зверталась на математичні науки та аскетичні вправи. Традиція приписує йому відкриття багатьох математичних і геометричних правил і теорем.

10. Креофіл — це ім’я не зовсім благозвучне, бо складається воно із слів “сгеаs” (“м’ясо”), та “рhуlе” — “рід”, то означає воно або “породження м’яса”, або “з породи м’яса” чи “м’ясорідний”. За словами схоліаста, цей Креофіл з острова Хіоса був одружений з дочкою Гомера, який подарував йому свою “Іліаду”, через що той запросив поета до свого дому. Гомер нібито залишив йому в спадок епічну поему “Захоплення Ехалії”, і той вихвалявся нею як власним витвором, ставши загальним посміховиськом. Страбон же наводить епіграму Каллімаха, з якої випливає, що та поема таки належала самому Креофілу.

11. Протагор із Абдери (бл. 480—410 до н. е.)—грецький філософ-софіст, прихильник рабовласницької демократії. Читав лекції по всій Греції; у своїх творах, які до нас, на жаль, не дійшли, торкався питань державного устрою, риторики, етики, граматики. Належав до кола друзів Перікла, мав великий вплив на Евріпіда і, можливо, на Демокріта. Йому належить відомий вислів: “Людина — міра всіх речей”. За скептично-атеїстичну книгу “Про богів” був звинувачений у святотатстві й засуджений на вигнання з Афін. При переїзді на Сицилію, як повідомляють, втопився у морі. Ім’ям Протагора Платон назвав один із своїх діалогів.

Продік із Кеоса — молодший сучасник Протагора, софіст, мовознавець, засновник синоніміки в Афінах.

І Протагор, і Продік були відомі ще й своєю хтивістю та пожадливістю, тут же Сократ наголошує на їхньому лукавстві.

12. Дослівно — “носять на головах”. Цю приказку, що зустрічається також у Феміс- тія (Orat. XXI р. 254 а) й Діона Хризостома (IX р. 141 а), коментатор Аст, посилаючись на Еразма Роттердамського, пояснює давнім грецьким звичаєм носити дітей у кошику на голові.

13. Гесіод (VIII—VII ст. до н. е.) — грецький поет і землероб з Беотії, мораліст і систематизатор міфологічних переказів. Збереглися дві його поеми: “Теогонія” (“Про походження богів”) та “Роботи і дні”, де оспівується праця як основа людського життя.

14.. Див. комент. 44 до Кн. третьої.

15. Іронія.

16. На думку Сократа, а відповідно й Платона, поет, як і живописець, надто віддалений від взірця, якого наслідує, тому він наслідувач третього ступеня, тоді як музи- кант-флейтист значно ближчий до взірця, який наслідує.

17. Тут ідеться про закон перспективи.

18. Наприклад, у “Законах” Платон пише про те, що “поети почали порівнювати філософів із собаками-пустобрехами й верзти інші нісенітниці”, оскільки філософи “зробили помилку в розумінні природи душі, яку вони вважали молодшою від тіла”. Тому “все те, що проносилось по небу в них на очах, здалося їм виповненим камінням, землею та багатьма іншими неживими тілами” (XII967 b — с).

19. Походження цих висловів, у яких так чи інакше відбите зневажливе ставлення частини античного суспільства як до філософії взагалі, так і до філософів зокрема, сьогодні простежити неможливо.

20. Про швидкоплинність людського життя порівняно з вічністю і про безсмертність людської душі Платон устами Сократа веде мову і в діалозі “Федон” (106 с.). Оскільки наша “душа безсмертна, то вона вимагає піклування не лише на оцей відтинок часу, який називаємо життям, а й на всі часи”, тобто на вічність.

21. Пор. “Федон” (розд. 14—17), де аргументовано думку, що протилежність може виникнути лише з протилежності.

22. Главк — беотійське морське божество. Володів пророчим даром і здатністю перевтілюватись у різні істоти. Згідно з міфом, викладеним грецьким письменником Афінеєм у праці “Учені на бенкеті” (кн. VII12), був сином Актедона (епонім міста в Беотії) чи Посейдона та однієї із водяних німф. Наловивши якось мертвої риби, він поклав її на березі на якесь зілля і раптом побачив, що риба ожила й рушила до моря. Главкон, скуштувавши те зілля, раптом відчув непереборний потяг і собі піти за прикладом риби. Він скочив у море, де Океан і Тетія зробили його морським божеством. Поступово до його тіла поприлипали черепашки та інші морські тварини й рослини, і він втратив свій первісний вигляд.

23. У “Федоні” Платон говорить, що заплямована й споганена душа, розлучаючись із тілом, не “лине у місця невидимі, славні й чисті”, “а, просякнута тілесним, важчає і через те знову тягнеться у видимий світ”, де блукає “на кладовищах, поміж могилами й склепами”.

24. Про перстень Гіга див. вище Кн. другу, 359 D — 360 А.

25. Аїд (невидимий) — бог підземного світу, володар “царства тіней” померлих. Після вбивства Кроноса одержав, як власний атрибут, шолом, який мав здатність ро-

бити свого власника невидимим між богами, так само, як перстень Гіга робив невидимою людину серед людей.