4. Поселення

Населені пункти розподіляють за типом поселення (міста, смт, сільські населені пункти), за кількістю мешканців, за адміністративним значенням, а на крупномасштабних картах ще й за характером планування та забудови.

Завданням картографа є відображення характеру густоти розміщення населених пунктів, їх величини та значущості.

Максимальна прийнята густота населених пунктів – 140 на 1 дм² карти. При цьому для показу на карті у першу чергу відбирають поселення з більшою кількістю мешканців або крупні за площею, адміністративні, промислові та культурні центри, населені пункти історичного значення, пункти поблизу державних кордонів, аеродромів, портів, пристаней, залізних доріг тощо.

Зображають населені пункти пунсонами, контурами або контурами з висвітленням характеру планування і забудови.

Відбір елементів для показу поселення з плануванням провадиться у такій послідовності:

1) орієнтири (проте, не всі, а лише найкрупніші та найхарактерніші);

2) залізні та шосейні дороги;

3) головні вулиці (залишаючи розриви для виходу другорядних вулиць);

4) другорядні вулиці;

5) квартали (зберігаючи їх форму та відносну величину);

6) окремі будівлі та споруди (не всі, а за необхідністю, інколи поєднуючи або штучно збільшуючи їх у масштабі карти).

Зазвичай підписують назви всіх нанесених на карту поселень, вирізняючи відповідним накресленням і розміром шрифту тип населеного пункту, його адміністративне значення і заселеність. Назви розміщують або паралельно північній та південній рамкам карти, або уздовж паралелей координатної сітки.

5. Грунтово-рослинний покрив

З рослинності та угідь на картах переважно вирізняють:

• ліси (за складом – хвойні, листяні, змішані; за віком – зрілі та незрілі; за характером лісового масиву – рідколісся, поросль, карликовий ліс, молоду посадку, поруб, горілий ліс);

• чагарники;

• болота (за будовою – рівні та купинясті; за прохідністю – прохідні, важкопрохідні, непрохідні; за типом рослинного покриву – лісові, трав’яні, мохові, комплексні);

• луки – суходільні, заливні, заболочені, з чагарниками або деревами;

• степи – трав’яні, солончакові, кам’янисті, напівпустельні;

• піски (за утворенням – рівні, бугристі, грядові, барханні; за станом – закріплені, напівзакріплені, незакріплені);

• ріллю.

Завдання полягає у відображенні границь розподілу цих елементів, а інколи – і їх якісної характеристики (наприклад, середньої висоти і товщини дерев, відстаней між деревами у контурі лісових масивів, глибини до твердого грунту на болотах і т.ін.).

Генералізацію рослинно-грунтового покриву проводять з дотриманням відносного співвідношення площ різних видів угідь та розміру і форми їх контурів у природі (суцільні масиви, дрібні ділянки, вузькі смуги чи окремі дерева й кущі, які виражаються в масштабі карти). Викреслюють контури з графічною точністю, чітко фіксуючи різкі повороти, що відіграють роль орієнтирів. Найдрібніші контури узагальнюють.

6. Рельєф

Існують такі основні способи зображення форм рельєфу на картах:

1) ш т р и х а м и – коли схил виражають за допомогою штрихів чорного кольору, розділених білими проміжками (за більшого кута наклону поверхні Землі товщина і густота чорних штрихів збільшується);

2) в і д м и в к о ю – коли пластику рельєфу передає тональність забарвлення (подібно до фотографії рельєфної моделі місцевості за бокового освітлення);

3) г о р и з о н т а л я м и – лініями, що поєднують точки однакової висоти над рівнем моря (з певною для різних карт висотою перерізу рельєфу);

4) г о р и з о н т а л я м и з ш а р о в и м (гіпсометричним) з а б а р в - л е н н я м;

5) особливими умовними значками (преважно для зображення немасштабних та специфічних форм рельєфу, таких як скеля, урвище, осип тощо).

Рельєф дна морів і великих озер викреслюють ізобатами – лініями, що поєднують точки однакових глибин.

Генералізація рельєфу на картах крупних масштабів, як правило, незначна; не відображують лише дрібні деталі, що ускладнюють бачення основних форм.

Для карт масштабу 1:200 000 і менше дозволяється суттєве узагальнення елементів рельєфу з підкресленням характерних форм мікрорельєфу (наприклад, видовження -“затягування” горизонталей для показу крутості водостоків і долин чи розширення горизонталей на плавних формах). При цьому дуже важливо передати всі особливості місцевості, зберігши відносну густоту елементів та їх взаєморозміщення.

З метою якнайповнішої характеристики рельєфу його зображення доповнюється необхідними написами. Зокрема, підписують висоти горизонталей у метрах, позначки висот окремих точок місцевості (в середньому 5 – 8 шт. на 1 дм² карти), позначки урізів водної поверхні рік, озер, водосховищ, назви відомих орографічних об’єктів (гір, низин, плато тощо).