5. Черняхівська культура та її місце у культурному надбанні слов'ян.

Період ІІ — ІV ст. н.е.

Цей період характеризується:

• збільшення заселення території;

• поселення розташовані на відстані 3 — 5 км;

• формування етнічної території українського народу.

Характеристика особливостей поселень:

• селища відкриті з усіх боків;

• мирне життя переважало над військовою загрозою;

• воїни не відігравали домінуючої ролі;

• щільне заселення люду, майже 110 осіб на 1 кв. км.

Технічний прогрес:

• гончарний круг;

• всебічний розвиток металургії;

• диференціація ремесел;

• орне хліборобство;

• формування товарного господарства;

• формування великих товарних центрів.

Визначається, що в цей час у порівнянні з країнами Західної Європи у давніх слов'ян спостерігається:

• збереження власної мови (замість латини);

• міфології;

• системи вірувань;

• збереження власної культури.

6. До питання про праслов'янський писемність.

Питання про вторинність походження слов'ян та їхньої мови активно “розробляють” учені Заходу; вітчизняна ж наука “визначила” точну дату слов'ян — V ст. до н.е.

Історичні реалії, численні пам'ятки, що перебувають у науковому обігу, а також дешифровані пам'ятки писемності дають можливість, бодай на рівні наукової гіпотези, висунути виникнення слов'янського письма приблизно до XVII – X ст. до н.е. Дешифровані тексти Фестського диска, яке виконав Г. Гриневич вказує на Рисіюнію, можливо це одна з назв України, а рисичі — наші предки.

Про поширення писемності серед населення свідчить той факт, що написи зустрічаються на побутових речах:

• горщиках;

• глечиках;

• прясльцях;

• мечах.

Отже, той, хто користувався цими речами, і той, хто їх робив, були письменними.

Ця гіпотеза підтверджується реальними історичними свідченнями — берестяними грамотами.

8. Висновки.

Політеїстичні вірування слов’ян готували грунт для релігійності більш високого порядку. Українське православ’я, яке склалося пізніше, було не простим перенесенням іншої віри на береги Дніпра, а результатом візантійської і київської традицій, що трансформувалися під впливом етно-історичних та світоглядних умов і потреб. Активним чинником цих процесів і стала дохристиянська релігійно-міфологічна спадщина давніх українців та їх пращурів.