Г) зв’язок свого й чужого: мотиви жертвоприношення

Слов’янська просторова модель світу балади закодована у баладних мотивах знищеня (мотив зведення жертви ) у морі, лісі, під деревом

Князь Роман жену терял,

Терял-терял, в реку бросал,

Во реку во Смородину. [Славянский фольклор 1987: 244]

Ці традиційні у слов’янському фольклорі й баладі зокрема мотиви викликані не лише трагедіями нещасливих людських доль, що час від часу трапляються у житті звичайних людей, а й генетично зберігають зв'язок із кодовими міфологічними мотивами, що могли відображати жертвоприношення.

Мотив жертовної смерті тісно пов'язаний із чужим простором, у який потрапляють герої під час ініціації. Наприклад, смерть-одруження. Це може бути смерть закоханих, насильно розлучених батьками нареченої (нареченого) чи вілами у дорозі під час поїздки весільного поїзду

Вила меня (Воина-жениха – В.Ш.) нынче застрелила,

Будь чужая, жалиться не стал бы

Но она моя родная тетка[Сербские народне песни 1987: 55]

смерть–самогубство через небажання вийти заміж за нелюба:

Та й у полі дуб зелений, тече вода з дуба,

Мала мати одиницю, дала за нелюба. [Балади 1988: 98]

Скажите моей мати,

Искала бы меня мати

Во Марьиной роще

Под красной сосной.

Я кровью венчалась,

Ножом обручалась. [Собрание народных песен П.В.К иреевского 1986: 30]

смерть як отруєння чи знищення старшою жінкою роду (свекрухою):

Прилізла к йому чорна гадина,

То не гадина – то мати його (наговорила на жінку, і козак її зняв голівку з пліч)

• Ой ти, мати моя, моя мати,

Ти не мати – чорна гадина!

Зїла сонце, зїж і місяця,

Зїж і зірочки – дрібні діточки. [Балади1988: 214]

смерть воїна на полі бою:

«Замуж выйди, люба, молодою,

Выйди замуж, а меня не жди ты,

Я же, люба, скоро под Лозницей

Оженюся с черною землицей». [Сербские народне песни 1987: 133]

-Поезжай ты, конь, один домой,

Отвези поклон отцу, матери,

Челобитьице молодой жене,

Благословеньице малым детушкам.

Как женился я, добрый молодец,

Взял за себя поле чистое,

А приданое зелены луга [Собрание народных песен П.В. Киреевского1986:56]

Мотив смерті-одруження є традиційним і для інших епічних жанрів, зокрема, для козацьких, жовнірських, солдатських пісень.

д) кольористика

Баладні образи у слов’янському фольклорі мають сталу кольористичну характеристику, наповнену і символічним, і оціночним значенням. Структура часопростору слов’янської балади супроводжується такими ознаками кольору, як світлий (білий, срібний, золотий), що є ознакою сакрального верху, і темний ( зелений, червоний, чорний, синій), який маркує сакральний низ. Верх відповідає поняттю «сухий», а низ – «мокрий». Світлими в різних кольорових відтінках і їх поєднаннях є гори, де живуть віли, птахи із позитивним маркуванням, жінки, знедолені

Что белеет покрай моря синя -

Уж не пену ль оно накидало?

Уж не голубь от стаи отбился?

Уж не волны ль камней накатали?...

Это раненый стонет удалый,

Что девятый годочек страдает,

Да никто ему раны не лечит. [Сербские народне песни 1987:58]

Что это белеет там в долине?

Или то белеют белы лебеди,

Или тяжкие белеют снеги?

Нет, то не белеют белы лебеди,

И не тяжкие белеют снеги,

Там в долине старая юда,

Она стирает белое платье. [Песни южных славян1976: 51]

Которая из хрусталя бела,

На той горке снега по колена,

Которая из бирюзы синей,

Там кролики и птицы гнездятся,

Которая из красных кораллов,

Туда едет Мирко-воевода,

Везет с собой трех Карловых дочек. [Сербские народне 1987: 51].

Темне маркування мають представники сакрального низу

К черной горе побежала,

Черных кореньев нарыла,

В красном вине их варила. [Славянский фольклор1987: 251]

- Ой що ж бо ти, моя доню, що ти завинила,

Що ти свою білу постіль так крівцею змила? [Балади 1988: 85]

Мои ноги белы в земле по колено.

Очи мои черны жабами забиты,

В кудрях золотистых мышьи гнезда свиты.[Словацкая народная поэзия 1989: 54]

Уже твоя миленькая,

Да й за трьома замочками:

За одним замочком –

За зеленим морожечком;

А за другим замочком –

Та й за жовтим пісочком;

А за третім замочком –

За дубовим гвіздочком. [Балади 1988: 59]

-Ой умру я, мій миленький, умру,

Зроби мені тисовую труну,

Сховай мене в зеленому саду;

Висип мені високу могилу,

Сади на їй червону калину.

Що калина буде процвітати,

Мені буде легенько лежати.

Ой у саду дрібний дощик імжить,

Милесенький до милої біжить:

-Ой, розступись, та сирая земле,

Прийми мене милая до себе!

-Ой рада б я, миленький, прийняти,

Дак хто буде діток годувати? [Балади 1988: 69]