1.2. Особливості систем вищої освіти у країнах Європи, Азії та Америки

Порівняємо системи вищої освіти в розвинутих країнах Західної Європи та США.

У Німеччині, наприклад, налічується 345 навчальних закладів, більшість із яких державні (98 %). Основу системи освіти стано­влять університети. До вищих навчальних закладів неуніверси-тетського типу відносять професійні вищі школи у сферах бізне­су, економіки, сервісних послуг, сільського господарства. Найбільш престижним вузом Німеччини є Гейдельберзький уні­верситет, заснований у 1386 р. На регіональному рівні ВНЗ під­порядковуються земельним профільним міністерствам. У кожній із земель діє свій закон про вищу освіту, складений на основі Фе­дерального закону про вищу освіту. В основному вища освіта в Німеччині безоплатна. У 2000 р. видатки на освіту становили 5,55 % ВВП. Головним принципом вищої освіти є «академічна свобода», яка дозволяє студенту самостійно обирати навчальні дисципліни.

Систему вищої освіти Франції становить 87 університетів, з яких лише п'ять— приватні. При університетах є спеціалізовані інститути. Держава є основним джерелом фінансування освіти й залишає за собою основні функції управління освітньою діяльні­стю. Більшість ВНЗ підпорядковано профільним міністерствам. Навчання безкоштовне, але студенти сплачують за використання інфраструктури студмістечок, проживання, харчування тощо.

У США понад 2500 коледжів з чотирирічним курсом навчання (бакалаври) та університетів, у яких навчаються майже 15 млн студентів (близько 600 тис. — іноземці). Разом з приватним існує державна вища освіта. Система вищої освіти США теж децентра­лізована. Кожен штат має повноваження проводити свою освітню політику у відповідності до федерального закону про освіту. Ко­жен університет має свою систему оцінювання знань і диплом. Студентів приваблює насамперед можливість вибору навчальних дисциплін та практична спрямованість освіти. Останні 10 років США акцентують увагу на науковій діяльності університетів, ро­блячи ставку на розвиток наукового потенціалу країни. З 2002 р. державна політика у сфері освіти спрямована на підвищення яко­сті і доступності освіти в країні. У 2004 р. видатки на освіту ста­новили 2,3 % ВВП.

У Великобританії – Оксфорд, Кембридж – по 700 років

У Шотландії знаходиться найстаріший у світі Технологічний університет.

У Росії дворівнева система освіти була введена на два роки раніше, ніж в Україні, але, як і в нас, поряд з рівнем бакалавра і магістра зберігається рівень дипломованого спеціаліста. В країні останній час закріплена міждисциплінарність, що дає можливість студентам обирати курси на різних факультетах.

Швейцарія знаходиться на четвертому місці по кількості лауреатів Нобелевської премії. Велику увагу в університетах цієї країни приділяють науковим дослідженням і їх впровадженню в практику. ВНЗ умовно розподіляються на великі університети (Женева, Цюрих, Берн)Ю, малі університети та вищі технічні школи. Навчання проводиться впродовж 4-6 років. Термін залежить від обраної спеціалізації. Ступінь – бакалаврат (диплом), ліцензіат (магістр)

Японія має близько 600 університетів, з яких 425 приватні. У вищих навчальних закладах навчається майже 2,5 млн студен­тів. Однак у цій країні багато «карликових» університетів, у яких іноді навчається всього 200—300 студентів. У всіх вузах навчан­ня платне. Залежно від престижності навчального закладу і попу­лярності спеціальності вартість навчання становить 5—100 тис. доларів. Розмаїття мережі навчальних закладів призвело до зни­ження якості освіти. Колишній президент університету Тама Григорі Кларк назвав ситуацію в японських вузах «освітнім комуніз­мом», коли студенти роблять вигляд, що вони вчаться, а ви­кладачі вдають, що вони навчають. Виправити таку ситуацію повинна освітня реформа 2001 р., зміст якої полягає в скороченні вищих навчальних закладів за рахунок їх об'єднання в націона­льні університетські корпорації. Крім того, планується впровади­ти наукову діяльність в освітній процес, про що свідчить лозунг: «30 Нобелівських лауреатів за 50 років».

Враховуючи останнє, міністр освіти і науки Вакарчук пропонує: «В університеті повинен запрацювати трикутник наука — освіта — бізнес. Зараз маємо дуже розгорнуту освітню сто­рону. А виробнича і наукова — не об'єднані. Коли цей трикутник замкнеться, можна сказати, що Україна готова до інтеграції в Єв­ропу і США [38, с. 23].