Логографічне письмо

Ускладнюючи ідеографічне письмо, писці-художники шукали все нові й нові комбінації з малюнків-знаків, які б відповідали насамперед логічному перебігові думки. Поступово, змінюючи свою структурну основу, малюнкове письмо почало переростати у письмо логографічне (від грец. — слово, пишу), коли людина для вираження окремих понять почала додавати до певних слів типові ідеографічні знаки. З часом зображення цих знаків настільки узагаль­нюється, що зображувальні елементи в письмі повністю зникають, а думка передається умовно-графічними символами, які вже втратили зовнішній образ конкретних пред­метів, — логограмами.

Виникнення систем логографічного письма в усіх народів було пов'язане з процесом форму­вання певних форм державності. Одні держави досить швидко досягли високого ступеня суспільного розвитку, інші — пізніше. Власне тому й формування писемних систем відбувалося нерівномірно.

Розвиваючись, молоді держави провадили торгівлю як всередині країни, і за її межами, укладали політичні й економічні угоди з сусідніми народами, створювали міцні армії, а для цього були потрібні освічені люди та вдосконалення засобів обміну інформацією.

Поява найбільш відомих систем логографічного письма пов'язана з найстародавнішими осередками культури в долині Нілу (Єгипет) і в Месопотамії (Шумер). Це 1) давньо-єгипетська ієрогліфічна та 2) шумерська клинописна системи письма, які виникали незалежно одна від одної десь у середині IV— III тис. до н. є., коли в Єгипті й Месопотамії вже сформувалися перші рабовласницькі держави.

Ієрогліфічна система письма. Най­давніша система логографічного письма — єгипетська, — як і всі логографічні системи, розвинулась на основі малюнкового письма. Назву ієрогліфи єгипетським знакам дали давні греки, мовою яких це слово означало «священні знаки».

Малюнки єгипетських ієрогліфів створюва­лися на основі зображень реальних форм та предметів: будинок, нога, рука, рот, око, жук, бджола тощо. Деякі ієрогліфи набули символічного змісту: цар, сонце, місяць. Єгиптяни навчилися передавати ієрогліфами й абстрактні поняття. Наприклад, малюнок скіпетра відповідав поняттям «могутність», «володарювати», зображення фігурки людини зі зброєю в руці в одному випадку читалось «воїн», а в іншому — «хоробрість».

Починаючи з III тис. до н. е., завдяки винайденню писального матеріалу папірусу жерці відмовляються від первинного ієроглі­фічного письма з його численними образами і починають розробляти зручнішу скорописну форму письма — так зване ієратичне письмо (від грец. — священний). З цього часу почалася своєрідна графічна стандар­тизація знаків.

Ієратичне письмо, в якому налічувалося до 600 знаків-логограм, використовували не тільки для переписування папірусних сувоїв ритуального характеру, а й для виготовлення добре оздоблених світських рукописів на замовлення високопоставлених осіб. Такі сувої виконували професійні писці-каліграфи.

Значно пізніше, у VIII—VII ст. до н. е., на основі спрощеної графіки ієрогліфічних знаків, у північному Єгипті виникла ще одна система письма — демотичне (від грец. — народний, загальнодоступний), яке було, по суті, скорописом. Знаки в демотичному письмі були ще більш уза­гальнені, ніж у ієратичному, і остаточно втратили малюнковий характер.

Єгипетські письмена залишалися нероз­шифрованими досить довго, тому що в написах поряд із різноманітними ієрогліфами, які були знаками-ідеограмами, використовувалися знаки-звуки та знаки-детермінативи. Усклад­нювало розуміння тексту й те, що один і той самий знак міг означати звук і міг бути детермінативом або ідеограмою.

Лише в 20-х роках XIX ст. відомий французький вчений Жан Франсуа Шампольйон (1790—1832) віднайшов ключ для про­читання єгипетського ієрогліфічного письма. Він досліджував так званий Розеттський камінь, виявлений ще під час походу Наполеона в Єгипет (1798) поблизу м. Розетта (зберігається в Британському музеї). Це невелика чорна базальтова брила, повністю вкрита викарбуваними знаками. Напис на камені чітко поділяється на три частини: горішня, найбільш пошкоджена, виконана ієрогліфами, середня — знаками демотичного письма, а нижня — грецькими літерами.

На цьому пам'ятному камені був зафіксова­ний декрет мемфіських жерців на честь царя Птолемея Єпіфана. У заключних рядках за­пису грецьким письмом Ж. Ф. Шампольйон прочитав ухвалу жерців від 27 березня 196 року до н. е.: «Хай буде вирізьблена ухвала ця на пам'ятникові з каменю твердого письмом божественних слів, письмом книжковим і письмом еллінів».

Ж. Ф. Шампольйон знав, що єгипетські писці завжди обрамлювали написи імен фараонів і царів. Прочитавши на Розеттському камені в грецькому тексті ім'я царя Єгипту Птолемея, він знайшов відповідні записи його імені й на двох горішніх текстах (ієрог­ліфічному та демотичному), які були обведеш овалами. Після тривалих дослід­жень Ж. Ф. Шампольйон дійшов висновку, що, можливо, в написах власних імен кожен ієрогліф означає не поняття, як він припускав раніше, а певний звук. Так він прочитав ім'я царя Птолемея — «птолмеес».

Через деякий час, у 1822 р., французький дослідник знайшов і прочитав ім'я цариці Клеопатри на іншому камені, також із дво­мовним написом (ієрогліфічним та грецьким).

Підхід, розроблений французьким ученим Ж. Ф. Шампольйоном, допоміг у подальшому розшифрувати тексти багатьох єгипетських писемних пам'яток. Учений довів, що різні знаки єгипетського письма в різноманітних сполученнях мають означати ціле слово, поняття, окремий склад або просто звук-літеру.

Клинописна система письма. Другим найдавнішим осередком логографічної писем­ності завдяки високому суспільному й еконо­мічному розвиткові держави була Месопотамія (Передня Азія), землі якої розмістилися між могутніми водними артеріями Тигру та Євфрату.

Як і в Єгипті, шумерська писемність спочатку була малюнковою, тобто піктогра­фічною: малюнки означали не звуки мови, а певні предмети і поняття. Майже шість тисяч років тому (ІУ тис. до н. є.) на південних територіях Дворіччя в містах-державах Шумеру була створена клинописна система письма.

У III тис. до н. є. шумери ускладнюють свою писемність — клинописними знаками по­чинають передавати не тільки конкретні зна­чення, а й звучання слів. Спочатку знаки символізували певні слова, а потім і склади. Шумерська писемність була дуже складною, в ній налічувалося близько 400 знаків: поряд зі знаками-словами існували знаки-поняття, ідеограми та детермінативи.

Незважаючи на складність, у II тис. до н. є., в період розвитку Вавилонії та Ассирії система клинописного письма розвинулась і поширилась на інші землі. Клинописом почали користуватися майже всі народи Стародавнього Сходу. Єгипетські фараони також вели дипло­матичне листування з ассиро-вавилонськими царями за допомогою клинопису.

З виникненням державності (XVIII ст. до н. е.) пов'язаний розвиток і китайської писемності, яка пройшла довгий шлях від малюнкового письма (елементи піктографії з'явилися ще на початку III тис. до н. е.) до логографічного. До нашого часу дійшли зразки китайського ієрогліфічного письма — написи на різноманітних матеріалах: камені, металі, дереві, панцирах черепах і кістках тварин, шовку та шкірі.

Китайська ієрогліфічна писемна система формувалась і розвивалась у Китаї самостійно: спочатку окремі слова зображалися за допо­могою конкретних піктографічних малюнків, а згодом зображення піктограм почали спрощу­вати, скорочувати й узагальнювати. Напри­клад, замість зображення барана малювали тільки його голову з рогами. Для кращого відтворення певних абстрактних понять створювали спеціальні логограми. Для відобра­ження різних за значенням, але близьких за звучанням слів існували окремі знаки. Відсут­ність фонетичних елементів у китайському письмі зумовила створення великої кількості логограм. Так, у давньокитайській державі ІІІан (1600—1100 рр. до н. є.) послуговували­ся майже двома тисячами ієрогліфів, оскіль­ки кожне поняття виражалося окремим ієрогліфом.

У Китаї й досі користуються давньою системою письма, і кількість ієрогліфів, що її складає, сягає 50 тисяч, хоча освіченій людині достатньо 6—10 тисяч знаків.

Писемність багатьох народів Азії — Японії, Кореї, В'єтнаму та інших — була сформована під впливом китайського ієрогліфічного письма.

На початку нашої ери склалася споріднена система письма цивілізацій майя (Південна Мексика) та ацтеків (Центральна Америка), яка налічувала до 20 діалектів. Це ієрогліфічне письмо складалося з 270 знаків. Відомий дослідник письма майя Ю. Кнорозов пише: «У писемності майя, як і в інших ієрогліфічних системах, вживають різні знаки: фонетичні (алфавітні й складові), ідеографічні (означа­ють слова) і ключові (пояснюють значення слів, але не читаються). Той самий знак у різних сполученнях може вживатися і як фонетичний, і як ключовий, і як ідеограма». До того ж розфарбовування ієрогліфів допов­нювало їх символічне тлумачення. Напри­клад, знак синього кольору означав воду, червоного — кров. Матеріалом для записів була кора фікуса. Збережені літописи давньої цивілізації написані на смужках з кори цього дерева, складених гармошкою.

Великого успіху племена майя досягай в математиці й астрономії, про що свідчать збережені рукописи: календарі, молитовники, генеалогічні записи, тексти з медицини, ботаніки, архітектури. У містах існували ве­ликі бібліотеки, які були знищені іспанськими завойовниками на початку XVI ст. Обидві системи письма припинили своє існування разом із загибеллю цивілізацій майя та ацтеків.