Державне право зарубіжних країн

Система права кожної держави складається з великої кількості галузей серед яких конституційне право займає особливе, фундаментальне місце. Це зумовлено важливістю регулюючих нею суспільних відносин. Саме у конституційному праві проголошуються основоположні принципи які складають основу інших галузей права.

Наука державного права зарубіжних країн являється частиною загальної науки конституційного права. Вивчення особливостей розвитку конституційного права у зарубіжних країнах, здійснення порівняльного аналізу національних особливостей щодо форм правління, устрою, взаємовідносин держави та суспільства, побудови органів публічної влади дозволить не тільки розширити кругозір студентів, але й усвідомити місце та роль держави та особи у світі.

Мета курсу – навчальної дисципліни “Державне право зарубіжних країн” є формування у студентів сучасних теоретичних знань, практичних умінь і навичок про основи конституційного права зарубіжних країн, опанування основних положень конституційної теорії і політичної практики, пов’язаних з регулюванням державно-правових відносин, формування правової свідомості та культури майбутнього юриста.

В процесі вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

Знати

- сутність предмета конституційного права зарубіжних країн та його джерела;

- види, форми, структуру, принципи, юридичні властивості конституцій

- зарубіжних країн, їх роль, місце в правових системах зарубіжних країн;

- загальні засади конституційного ладу в країнах світу;

- форми правління, державного – територіально устрою та державно-правові (політичні) режими;

- особливості конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах та гарантії реалізації їх основних прав, свобод та обов’язків;

- виборчі системи в зарубіжних країнах;

- державно-правові інститути конституційного права;

- особливості правового статусу органів публічної влади в країнах світу;

Уміти

- розкривати основні теоретичні положення, систематизувати та аналізувати їх;

- аналізувати чинне державно-правове законодавство зарубіжних країн;

- здійснювати порівняльний аналіз конституційно-правових норм зарубіжних країн та національного законодавства;

- оцінювати сучасні тенденцій розвитку державно-правових інститутів;

- використовувати дані науки конституційного права зарубіжних країн при виконанні професійних завдань.

Основні терміни навчальної дисципліни:

Адміністративно-територіальна одиниця – елементи системи адміністративно-територіального устрою держави, що не мають політичної самостійності.

Адміністративно-територіальна організація держави – затверджена законом система територіальної організації держави, на основі якої утворюються і функціонують органи державної влади й управління; передбачає поділ державної території на мережу областей, районів, провінцій та ін.

Безпосередня демократія – форма прямого народовладдя, здійснення влади народом безпосередньо, без створення постійних або інших інститутів, у формах, передбачених Конституцією, іншими законами.

Виборча система – порядок організації і проведення виборів до представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування і здійснення громадянами своїх виборчих прав.

Виконавча влада – це одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного принципу поділу державної влади покликана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя.

Громадянство – особливий правовий зв’язок особи і держи, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках.

Делікт Конституційний – суспільно-небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), яке посягає на основи конституційного ладу, організацію публічної влади, права і свободи людини та громадянина, за вчинення якого передбачено заходи конституційно-правової відповідальності.

Демократія – форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави й суспільства.

Державний контроль – діяльність державних органів щодо запобігання, виявлення та припинення дій, що суперечать встановленим державою нормам і правилам.

Державний устрій – політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому.

Законодавчий процес – юридично регламентована сукупність послідовно здійснюваних дій щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів і їх оприлюднення.

Конституційне право зарубіжних країн – це система правових норм певної країни, що закріплює статус людини у суспільстві та державі, основи суспільного та державного ладу, порядок формування та організації діяльності органів публічної влади у зарубіжних країнах.

Конституція – у більшості держав Основний закон держави, акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливіші суспільні відносини в державі.

Місцева влада  – вид публічної влади, яка реалізується від імені суб’єктів, що функціонують у межах певних адміністративно-територіальних одиниць.

Монархія – форма державного правління, при якій верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави, і, як правило, передається у спадок.

Омбудсман – спеціально обрана (призначувана) посадова особа для контролю за дотриманням прав людини різними адміністративними органами, а в деяких країнах – також приватними особами й об'єднаннями.

Органи судової влади – органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя.

Парламент – родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу і працює на постійній основі.

Парламентарій – узагальнена назва члена парламенту, тобто особи, яка обрана до парламенту або за посадою шляхом автоматичного представництва входить до нього (його палати).

Партійна система – політичний інститут, що характеризує політичну організацію суспільства і сам характеризується, з одного боку, відносинами між політичними партіями і державою, а з іншого – взаєминами партій з іншими суспільними елементами політичної системи і громадянами.

Політична партія – добровільне об’єднання громадян, які є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку.

Правосуддя – діяльність судів, яка полягає у встановленні фактичних обставин конкретної справи шляхом дослідження доказів і в застосуванні відповідного матеріального закону щодо цивільних, господарських, кримінальних та ін. справ, що здійснюється у процесуальній формі в судових засіданнях.

Президент – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації.

Республіка – форма правління держави, при якій усі вищі органи державної влади або обираються, або створюються загальнонаціональними представницькими установами.

Референдум – одна з форм безпосередньої демократії, що застосовується для прийняття або затвердження шляхом голосування конституційних актів, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного чи місцевого значення.

Територіальний устрій держави – передбачена законами територіальна організація держави з метою забезпечення найбільш оптимального вирішення завдань та здійснення функцій суспільства і держави.

Уряд – один з найважливіших державних органів, що очолює виконавчу гілку влади і всю систему її органів.

Форма держави – характеристика держави, яка відображає певні особливості організації механізму здійснення державної влади і взаємодії держави із суспільством.

Форма державного правління – певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення в їх формуванні.

Юстиція – система судів, які покликані здійснювати юрисдикційну діяльність (правосуддя), тобто ухвалювати правові рішення щодо спірних та конфліктних питань у різноманітних сферах суспільного життя.