Основні терміни дисципліни

Національна мова – мова, що є засобом писемного та усного спілкування нації. Вона охоплює загальнонародну мову як літературну, так і діалекти, професійні й соціальні жаргони, розмовну лексику. Національна мова існує: у вищій формі загальнонародної мови – сучасної української літературної мови та у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Державна мова – закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.

Мовна група - група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову.

Мовна меншина - група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову, що відрізняється від державної мови, та яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави.

Регіональна мовна група - група осіб, що проживає у певному регіоні (населеному пункті), яка має спільну рідну мову.

Регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави.

Рідна мова - перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві.

Мови національних меншин - мова меншини, що об'єднана спільним етнічним походженням.

Міжнародна (світова) мова – це мова, що є засобом спілкування народів різних держав.

Мова права – функціональний різновид літературної мови, її підсистема, яка задовольняє потребам комунікації та правовій сфері життя суспільства. Мова права є надзвичайно важливим засобом втілення в життя державної волі, якою та розмовляє з народом.

Мовлення – діяльність людей, які використовують засоби мови для спілкування, для передачі певної інформації, для спонукання до дії. Мовлення є втіленням, реалізацією мови, яка виявляє себе тільки в мовленні і тільки через нього виконує своє комунікативне призначення.

Усне і писемне мовлення – дві форми вияву мови, два різновиди реалізації системи мови у різних видах мовної матерії, які можуть бути сприйняті на слух або через органи зору. Усне мовлення – важлива форма реалізації мови, що являє собою “говоріння”, тобто мовний акт.

Мовна норма – це прийняті у суспільно-мовленнєвій практиці людей правила вимови, граматичні та інші засоби мови, правила слововикористання.

Комунікативна деонтика – це сукупність нормативних приписів, які визначають поведінку людини при користуванні словом для досягнення будь-якої мети.

Юридичними термінами є словесні визначення державних і правових понять, за допомогою яких виражається зміст нормативно-правових приписів держави.

Багатозначність (полісемія) – це наявність у слова двох чи більше значень, між якими існує певний семантичний зв’язок (акт, захисник, опонент, стаття, справа).

Пароніми – це спільнокореневі слова, які подібні за структурою й вимовою, мають загальні граматичні ознаки, належать до однієї частини мови, але відрізняються своїм значенням (обшукати – ошукати, погроза – загроза).

Омоніми – це однакові за звучанням, але різні за значенням слова, які семантично не пов’язані між собою (мотив (мелодія) – мотив (причина –мотив злочину); топити (нагрівати) – топити (розплавляти) – топити (примушувати тонути).

Синоніми – слова однієї частини мови, які повністю чи частково збігаються у лексичному значенні, але відрізняються значеннєвими відтінками, емоційно-експресивним забарвленням, сферою стилістичного використання (правознавство – юриспруденція, завдавати шкоду – заподіювати шкоду – спричиняти шкоду).

Текст  – ряд речень, об’єднаних семантичними і синтаксичними відношеннями, що виражаються лексичними, граматичними, лексико-граматичними засобами; склад­не синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв’язку між реченнями й абза­цами.

Юридичним текстом є пові­дом­лен­ня, об’єктивоване у формі письмо­вого документа, оброблене відповідно до типу цього документа, що складається з низки особливих єдностей, які сполучені між собою різними типами лексич­ного, граматичного, логічного й графічного зв’язку.