3. Основні поняття практичної стилістики.

1. Основними поняттями ПС є поняття стилю, норми, синонімії.

Синонімія мовних засобів передбачає їх багатство в мові. Використання того чи іншого засобу з ряду синонімічних – це насамперед його (засобу) вибір. Де є вибір, там виникає стиль, стилістика. Стилістиці властиве широке розуміння синонімії. Маємо на увазі не тільки лексичну синонімію, але і синтаксичну, морфологічну, фразеологічну, синтаксичну та ін. ПС цікавлять реальні можливості обрання синонімічних засобів, які дає мова для висловлювання думки. Застосування того чи іншого мовного засобу саме в конкретній мовленнєвій ситуації і для найбільш адекватного відтворення конкретної думки, для досягнення бажаного в певній ситуації комунікативного ефекту – конкретні рекомендації щодо цього й покликана давати практична стилістика.

Користування мовною синонімією суттєво залежить від спроможності мовця дібрати в конкретній ситуації мовлення найдоцільніший з усіх поглядів синонім. Це дає змогу висловлюватись варіантно, тобто синонімічно, отже, і найдоцільніше з погляду стилістичного. Наприклад, в одних випадках про текучу воду скажуть, що вона тече, в інших – пливе, плине, упливає, біжить, котиться, протікає, мчить, лине, ллє, струмить, струмує, дзюрчить, гуркотить та ін.

Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін «стилістична норма».

Мовна норма (МН) – сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Це одне з ключових понять у ПС. Хоча норма є поняттям історично змінним, проте ця історична змінність поєднується з відносною стабільністю норм на кожному певному історичному етапі. Норми можуть бути суворими й такими, що припускають варіативність у використанні тих чи інших засобів. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, орфографії, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, пунктуації, стилістики.

Наприклад, вимовляючи солдат, партизан, гривнів замість солдатів, партизанів, гривень, мовець порушує морфологічну норму.

Один із показників досконалості кожної літературної мови – сталість її норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. МН найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з укр. мови.

Норма літературної мови – це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співчинних фактів національної мови у процесі спілкування.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється літературна норма:

1. системний критерій, який ґрунтується на відповідності мовних явищ законам, системі мови;

2. національний критерій, що бере до уваги відповідність мовного явища національному характеру, «народному духові»;

3. естетичний критерій, який базується на закономірностях функціонально-стилістичної доцільності (доречності) певної форми, її відповідності вимогам певного стилю;

4. критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків, що передбачає нормативність мовних фактів тоді коли їх можна підтвердити посиланнями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнання добірних зразків, позбавлених виразного авторства (наукова і навчально-наукова література, державно-урядові документи, правописні кодекси і словники, вимова провідних акторів, дикторів);

5. статистичний критерій, що ґрунтується на врахуванні регулярності вживання мовного явища;

6. культурно-історичний (територіальний) критерій, при якому береться до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої території, на якій побутують певні мовно-літературні традиції.

При визначенні викінченості певної форми критерії нормативності застосовуються завжди комплексно. Нормативність мови виявляється на усіх рівнях мовної системи: орфоепії, орфографії, акцентуації, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, стилістики, пунктуації. За ярусами мовної системи здійснюється і класифікація мовних норм, з-поміж яких виділяються:

1. орфоепічні – нормативна вимова звуків і звукосполучень.

Треба розрізняти літери [г] і [ґ]. Літера [ґ] була поновлена у 1990 році, найповніший список слів із цією літерою подається в “Орфографічному словнику української мови”.

Напр.: грати (дієслово) – ґрати (іменник),

грати на інструменті – віконні ґрати;

2. акцентуаційні – регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених;

3. графічні – нормативне передання звуків на письмі;

4. орфографічні – нормативне написання слів;

5. лексичні та фразеологічні – правильне вживання слів та фразем

У мовленні часто вживаються слова-кальки з російської мови, що є наслідком незнання лексичних норм.

Норма	Калька
навчальний	учбовий
збігатися	співпадати
захід	міроприємство

6. словотворення – регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова;

7. морфологічні – правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів;

8. синтаксичні – усталені зразки побудови словосполучень та речень

На особливу увагу заслуговують прийменникові конструкції, поширені у діловому мовленні. Важким є пошук відповідників російського прийменника ПО.

Російські конструкції	Українські відповідники
по делам службы	у службових справах
по приказу	за наказом
по закону	за законом

9. пунктуаційні – нормативне вживання розділових знаків.

Норми словотворення, морфологічні та синтаксичні норми іноді об’єднують в одну групу – граматичні норми.

Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:

• - добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які властиві літературній мові;

• - вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;

• - комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень формують за усталеними в мові синтаксичними моделями;

• - дотримуються вимог певного стилю мови.