1. Ослаблення дихальних шумів на стороні ураженої легені;

2. Притуплений звук при перкуссиі;

3. При рентгенографії - повне або часткове затемнення легеневого поля на стороні поразки, зсув середостіння у бік здорової легені;

Ургентним заходом є дренування плевральної порожнини, чого в більшості випадків достатньо. Виділення відразу понад 2л крові або виділення її значної кількості тривалий час по дренажах вимагає торакотомії з метою гемостазу. Якщо таке хірургічне втручання неможливо провести негайно, можна спробувати пом’якшити наслідки кровотечі за допомогою автотрансфузії крові з плевральної порожнини. Така аутотрансфузія забезпечує суттєве поліпшення гемодинаміки.

Ушкодження серця і перикарда

Історична довідка

Видатний французький хірург Рене Лериш у книзі "Спогади про моє минуле життя" писав так: "Я любив усе , що було потрібно в невідкладній хірургії - рішучість, відповідальність і включення цілком і повністю в дію".

Найвищою мірою ці вимоги необхідні при наданні допомоги потерпілим з пораненнями та травмами серця. Навіть виконання всіх цих вимог далеко не завжди приводять до позитивних результатів при ушкодженнях серця.

Перші згадування про фатальні наслідки поранення серця описані грецьким поетом Гомером в 13-й книзі "Іліаді" (950 р. до н.е.). Особливе враження робить спостережливість Галена: "Коли перфорується один із шлуночків серця, то гладіатори вмирають відразу ж на місці від втрати крові, особливо швидкої при ушкодженні лівого желудочка. Якщо ж меч не проникає в порожнину серця, а зупиняється в серцевому м'язі, то деякі з поранених виживають протягом цілого дня, а також, незважаючи на рану, і наступну ніч; але потім вони вмирають від запалення".

Наприкінці XІX століття , коли рівень виживання при пораненнях серця становив приблизно 10%, авторитетні хірурги, зокрема Більрот, затверджували, що хірургічним лікуванням поранень серця намагаються займатися хірурги недосвідчені, без солідної репутації. Уперше шов на колото-різану рану серця наклав Cappelen в Осло 5 вересня 1895 р., однак поранений умер через 2 дня від перикардиту. У березні 1896 р. Farіna у Римі наклав шви на рану правого шлуночка, але через шість діб поранений умер від пневмонії. Перша вдала операція такого роду була виконано 9 вересня 1896 р. L.Rehn, який продемонстрував хворого на 26- му з'їзді німецьких хірургів у Берліні. В 1897р. російський хірург О.Г. Підріз уперше у світі успішно вшив вогнепальну рану серця. В 1902 р. L.L. Hіll першим у США успішно наклав шви на ножову рану серця в 13-річного хлопчика (на кухонному столі при світлі двох гасових ламп). Однак у міру нагромадження досвіду романтичне фарбування цього розділу невідкладної хірургії стала зникати, і вже в 1926 р. К. О. Beck у своїй класичній монографії, що не втратила значення до нашого часу, писав: "Успішне ушивання рани серця не є особливим хірургічним подвигом".

Прямі травми серця (вивих, розрив клапанів або стінки) трапляються відносно рідко. Натомість кардіо-перикардіальний забій нерідко виникає при передніх травмах, наприклад, при раптовому гальмуванні. Ці ураження іноді супроводжуються переломом грудини і часто поєднуються із забієм легенів.

Забій міокарда можна запідозрити на основі електрокардіограми, яку рутинно виконують при обстеженні хворих з торакальними травмами. НА ЕKГ можна виявити ознаки ішемії, але частіше неспецифічні порушення ST—T. Наслідками забою можуть бути порушення серцевого ритму та гостра серцева недостатність, пов’язана з ними. Якщо забій міокарда запідозрено за даними ЕKГ, то необхідно ургентно провести двовимірну ехокардіографію (за необхідності - чрезстраво-хідну), що дає змогу виявити порушення скоротливості міокарда.

Таблиця №2: Диференціальна діагностика