Історія стародавнього світу Первісні рільники і скотарі.

Рільництво виникло зі збиральництва та поміченої людьми здатності насіння рослин проростати і давати врожай. Спочатку це були зерна ячменю і пшениці. Дикорослі ячмінь і пшениця зустрічаються в Передній Азії. Саме тут понад 10 тис. років тому, раніше, ніж в інших районах, виникло рільництво. Землю на полях розпушували за допомогою палки з сучком — дерев'яної мотики. Серп — знаряддя праці, яким зрізали стигле колосся, — виготовляли з дерева або кістки, розщеплюючи їхній край і вставляючи в нього гострі камінці. Розтираючи зерна на плоских каменях (зернотерках), одержували борошно. Скотарство з'явилося приблизно у той самий час, що й рільництво. А першими (після собаки) свійськими тваринами стали вівця, коза, свиня, корова і віслюк. Початок обробки землі і поява скотарства настільки змінили життя людей, що вчені називають цей процес неолітичною революцією (неоліт — новий кам'яний вік, що завершує період кам'яного віку). У цей час людина перейшла від привласнюючого до відтворюючого господарства, виробляючи власною працею те, що використовувала в їжу. Життя людини залежало тепер не стільки від природи, скільки від її власної праці та уміння. У нових умовах провідна роль у господарстві поступово перейшла до чоловіків. Вони також перебрали керівництво родовими общинами і племенами. Розпочався період патріархату (з грец. «влада батька»). У племенах рільників і скотарів навчилися плести кошики з тонких лозин, ліпити з глини горщики та обпалювати їх у вогні. Уміння обробляти камінь також удосконалилося. Жінки освоїли прядіння і ткацтво. У людей з'явився одяг з лляного полотна і вовняної тканини. Племена рільників і скотарів говорили спочатку дуже схожими мовами. Пізніше від них пішли народи, названі індоєвропейцями. І сьогодні у мовах цих народів—українців, росіян, англійців, індійців, греків — є чимало слів, що вимовляються майже однаково. Серед рільників і скотарів виникло найдавніше—гончарне —ремесло, тобто уміння робити з глини різноманітний посуд. Людей, що займалися цією справою, називали ремісниками. Вони прагнули всіляко удосконалити свою справу. Гончарі, зокрема, винайшли гончарний круг — обертовий стіл, на якому зручно працювати з глиною. Близько 9 тис. років тому в Передній Азії з'явилося нове ремесло— обробка металів. Першим металом, з якого люди навчилися робити знаряддя праці, була мідь. Розвиток ремесел спричинив необхідність поділу праці: відтепер гончарі і ковалі не працювали в полі, а отримували продукти харчування від общинників. Розвивався обмін як у середині общини, так і між різними родовими общинами. Рільники почали застосовувати плуг — важку «мотику», — в який запрягали биків. За допомогою плуга розорювали великі поля. Збільшилися поселення, щедрішими стали врожаї. Поступово в селищах рільників виник новий порядок. Община тепер складалася з великих сімей. Врожай уже не йшов у «загальний казан» — ним цілком розпоряджався глава сім'ї. Таким чином, розвиток господарства спричинив розпад родового ладу. Замість родових з'явилися сусідські общини. Одні сім'ї, більш міцні, багатіли, інші — біднішали. З'явилася нерівність. У великих поселеннях людей об'єднувало не стільки споріднення, скільки життя на одній території, тому що тільки разом вони могли захиститися від ворогів. Поселення оточували земляними ватами та стінами, щоб уберегтися від несподіваних набігів. Для ведення військових дій обирався глава племені — вождь. Він та його друзі, якщо справи йшли добре, здобували авторитет — їх прославляли як знаменитих воїнів, вельможних людей. З-поміж них і їхніх дітей обирався новий вождь. Захоплених на війні бранців вождь і вельможні люди робили рабами — примушували працювати на себе. З часом вожді ставали царями — правителями держав. Більшість поселень назавжди залишилися селами і лише деякі з часом перетворилися на міста. Перші міста були відкриті археологами у місцевостях з теплим кліматом, сприятливим для розвитку рільництва. Найдавнішим містом на Землі вважається Ієрихон, який було засновано у VIII тисячолітті до н. е. в долині річки Йордан, що на північ від Мертвого моря. Це місто згадується в Біблії. Найдавніші міста стали центрами формування перших цивілізацій. Близько 3 тис. років до н. є. стародавній світ пережив ще одну дуже важливу подію. Люди навчилися отримувати зі сплаву міді й олова новий метал, міцніший за попередні, — бронзу. Це був перший штучний метал, винайдений людиною.

Назад

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Первісна культура та вірування людей

Діяльність первісної людини і спостереження за навколишнім світом сприяли накопиченню нею знань. Вони мали прикладний характер, тобто були життєво необхідними. Саме це спонукало людину вивчати властивості рослин, спостерігати за прикметами погоди, звичками тварин. У первісних людей існували елементарні математичні знання. Впольованих мисливцями тварин потрібно було порахувати і поділити між родичами. Перші рільники розраховували, скільки треба засіяти землі, щоб зібраного зерна вистачило для споживання і майбутнього посіву. Люди оволоділи також певними медичними знаннями. Вони вміли лікувати переломи, зашивати рани, приймати пологи, знали лікувальні властивості рослин. Для передачі складної інформації навчилися «занотовувати» необхідне за допомогою малюнків. Виник особливий вид письма — піктографія (у перекладі — «пишу малюнками»). Краса навколишнього світу сприяла формуванню у первісної людини почуття прекрасного. У малюнках вона передавала свої враження від побаченого чи пережитого. Так, у печері Ляско (Франція) первісний художник поряд з бізоном, з тіла якого стирчить зламаний спис, зобразив мертву людину. Ймовірно, це був мисливець, що загинув на полюванні. Крім малюнків на стінах печер, предметами первісного мистецтва стали вироби з глини і каменю, різноманітні прикраси. Серед останніх знайдено чимало різноманітних застібок, шпильок, браслетів, намист тощо.

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ Стародавній Єгипет

Природа і населення Стародавнього Єгипту. Утворення Давньоєгипетської держави

Єгипет знаходиться на берегах Нілу від першого порога — кам'янистої перешкоди в руслі ріки — до Середземного моря. Щороку в липні починається розлив Нілу. Рівень води піднімається до 14 метрів, а ширина його сягає 1 кілометра. Лише в листопаді ріка повертається у свої береги, залишаючи на полях вологу і шар чорного родючого мулу. Ґрунт у долині Нілу м'який, його було легко обробляти навіть простою дерев'яною мотикою. Завдяки високим врожаям земля Єгипту могла прогодувати багатьох людей, Через колір родючої землі в долині Нілу місцеві жителі називали свою країну Кемет, що означає «чорна», на відміну від жовтих або червоних пісків пустелі, яка оточує долину. Перші рільники з'явились у долині Нілу наприкінці кам'яного віку — близько 7 тис. років тому. Прийшли вони сюди з навколишніх степів, які в цей час почали висихати і перетворюватися на пустелю (зараз її називають Сахарою). Долина Нілу дуже вузька — завширшки у декілька кілометрів. Лише на півночі, де Ніл впадає у Середземне море, долина розширюється, утворюючи мовби трикутник. Греки назвали цю місцевість дельтою, оскільки вона нагадувала їм їхню літеру «дельта» — А. Щоб поля отримували воду протягом року, перші мешканці долини Нілу змушені були будувати дамби і канали. Кожен рік їх потрібно було ремонтувати. Це спонукало рільників об'єднуватися у невеликі князівства—сени, які поступово виникали вздовж Нілу. Близько 6 тис. років тому в долині Нілу утворилося близько сорока невеликих князівств. Вони постійно воювали одне з одним, і в результаті до кінця IV тисячоліття до н. є. з них сформувалися два великих царства: Північний (Нижній) Єгипет і Південний (Верхній) Єгипет. Але і між ними не було миру. Приблизно за 3 тис. років до н. є. володар Південного Єгипту остаточно підкорив Північний Єгипет, об'єднавши всю країну, і одержав почесне прізвисько Перо, тобто «великий будинок», «палац» (звідси пішло слово фараон). Першого фараона звали Міна (Менее); його вважають засновником єгипетської держави. Міна побудував у Північному Єгипті нову столицю єдиної єгипетської держави — місто Мемфіс («білі стіни»). Колишніми маленькими державами, або номами, як називали їх греки, керували номархи, призначувані фараоном. Історію Стародавнього Єгипту, що нараховує близько З тис. років, поділяють на три періоди: Стародавнє царство, Середнє царство і Нове царство. Епоха Стародавнього царства почалася з об'єднання Єгипту фараоном Міною і закінчилася у 2134 р. до н. е., коли одному з номархів удалося захопити Мемфіс і заявити про незалежність Нижнього Єгипту. На півдні виникла держава Верхній Єгипет із центром у Фівах. Тільки близько 2040 р. до н. є. фараону Ментухотепу І вдалося підкорити ном бунтівного номарха і знову об'єднати Єгипет. Почався період Середнього царства. Однак і воно виявилося неміцним. Через слабкість верховної влади вся країна на 150 років була підкорена племенами гіксосів, що прийшли з Азії. їх вигнали володарі Верхнього Єгипту, яких залучив на свій бік правитель із Фів Яхмос І. Так виникло Нове царство. З X ст. до н. е. в Єгипетській державі почався новий період нестабільності, що, врешті-решт, завершився захопленням її Персією. Від перського панування єгиптян звільнив полководець Олександр Македонський (про це йтиметься в темі «Стародавня Греція»).

Назад

Зміст

Вперед

Добавить свое объявление

Как избавиться от живота. Худеют абсолютно все!

Вот это номера! Да еще и светоотражающие !

Втрое снижена цена на швейцарские часы!

Эксклюзивные номерки для колясок!

ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ Стародавній Єгипет

Суспільство. Держава.

Єгипетською державою керував фараон. Йому підкорялися вельможі — знатні люди, воєначальники. Вельможа вважався слугою фараона. На вцілілих зображеннях фараон сидить на троні, тримаючи жезл і батіг. Це означало, що він мав право панувати і карати усіх своїх підданих. До правителя Єгипту наближалися, піднявши руки на знак обожнювання. Кожен єгиптянин повинен був виконувати всі накази фараона і задовільняти його примхи. На службі у фараона і вельмож перебували численні писарі. Могутність фараона захищало військо. Рільники платили податки, віддаючи значну частину врожаю і приплоду худоби. Сади і городи, до яких вода під час розливів не доходила, єгиптяни поливали за допомогою особливих пристосувань — шадуфів, що нагадують колодязних журавлів, які використовуються дотепер. Вирощували єгиптяни фінікові пальми, ячмінь, пшеницю, виноград і льон, з якого ткали полотно. Тканини були дуже дорогими. Лише знатні і багаті люди могли дозволити собі носити довгий одяг, прикрашений вишивкою. Всі інші ходили з пов'язками на стегнах або в коротких сорочках без пояса. Житло у простих єгиптян було дуже примітивним. Стіни будинку — глиняні, дах — вкритий широким пальмовим листям. На земляній підлозі — циновки з очерету, біля вогнища — глиняний посуд. Одягу в єгиптян було мало, але вони полюбляли різноманітні прикраси та амулети—дрібні предмети (просвердлені камінці, черепашки, намиста, фігурки), які, як вважалося, захищали від злих духів. Іноді в будинку з цією метою ставили статуетку карлика Біса. У єгиптян було чимало домашніх тварин. Вони першими приручили гусей, качок, антилоп, а також соколів для полювання. Коней в Єгипет привели гіксоси, однак їздити на них верхи та орати єгиптяни так і не навчилися. В Єгипті працювало безліч ремісників, які виготовляли вироби з бронзи, дерева, шкіри, займалися ткацтвом та різьбленням по каменю тощо. З бронзи єгипетські майстри виготовляли зброю, посуд, прикраси. Срібла в Єгипті було менше, ніж золота, тому воно особливо цінувалося. Грошей тоді ще не знали і торгували шляхом обміну. Ось як описує представників різних ремесел єгипетський писар: «Я бачив коваля за його роботою. Його пальці покриті зморшками, як крокодилова шкіра... Муляр постійно бореться з твердим каменем... Перукар голить до самої ночі, і тільки коли сідає їсти, може обпертися на лікті, щоб відпочити... Човняр плаває, щоб одержати плату за свою працю... Ткач коліньми давить на свій шлунок і не буває на свіжому повітрі... Швець нещасливий, увесь час стогне, коли вичиняє шкіру...» Вельможа жив зовсім інакше. Його великий красивий будинок стояв у саду серед квітів і фруктових дерев. Коли він в одязі з тонких лляних тканин виходив з будинку або приймав гостей, то одягав багато прикрас. У кімнатах у нього були зручні крісла з різьбленого дерева, прикрашені візерунками зі слонової кістки, коштовні скриньки і вази. Для вельможі за його життя будували кам'яну гробницю, стіни якої прикрашали написами, малюнками і рельєфами. Написи розповідали про прижиттєві заняття та успіхи вельможі. Оскільки єгиптяни вірили, що все намальоване та витесане з каменю чудесним способом може ожити, вельможа наказував зобразити на гробниці себе, свій будинок, дружину, дітей і все майно, щоб після смерті жити так само, як колись. У гробницю ставили маленькі фігурки людей праці — хтось повинен був трудитися на свого покійного пана... Могутність фараона забезпечувало його військо, тому кожен правитель дуже уважно стежив за тим, щоб армія була чисельною, добре озброєною і не потребувала нічого. Воїном у Єгипті ставав кожен десятий юнак і служив в армії багато років. На озброєнні одних воїнів-піхошинців були луки, в інших— довгі списи, бойові сокирки або кинджали. Вістря списів, леза сокирок і клинки виготовлялися з бронзи. Захищалися піхотинці невеликими легкими щитами, зручними в рукопашному бою. Штурмуючи фортеці, вони приставляли до стін довгі драбини. У середині II тисячоліття до н. є. єгиптяни запозичили від гіксосів уміння керувати бойовими колісницями, запряженими кіньми. У колісниці була пара коліс зі спицями. На осі між колесами знаходилася площадка, на якій стояли двоє, — один правив кіньми, а інший стріляв з лука і кидав у противника короткі списи — дротики. Колісниця коштувала дуже дорого, тому лише знатні єгиптяни ставали колісничими. Кожен фараон, аж до Аменхотепа III (1402 р. до н. е., Нове царство), за якого період загарбницьких війн Єгипту завершився, прагнув розширити свої володіння, послабити сусідів та завдяки їм збільшити багатства скарбниці. На південь від Єгипту розташовувалася країна Нубія. Вона славилася золотими копальнями. На захід від Єгипту жили племена лівійців. Відтіля приганяли худобу — корів, кіз, овець. Зовсім близько від Єгипту знаходився Синайський півострів, багатий на поклади мідної руди. Далі на північ простягалися землі Палестини, Сирії, Фінікії. В усі ці країни єгипетські фараони організовували військові походи. Найбільші завоювання здійснив близько 1500 р. до н. є. фараон Тутмос. При ньому кордони Єгипетського царства в Азії доходили до ріки Євфрат, а в Африці—до четвертого порога Нілу. З завойованих країн везли коштовності, гнали худобу, юрби людей. Переможець мав право убити переможеного. Якщо ж він не вбивав його, то ставав паном його життя і смерті. Мабуть, тому єгиптяни називали бранців «живими вбитими». Воїни-єгиптяни брали участь у завойовницьких походах та захисті держави, але не використовувалися для охорони палацу фараона. Цю функцію виконувало наймане військо.

На

Зміст

Вперед