3.Письмовий твір за творчістю Лесі Українки.

«Ні! Я жива, я буду вічно жити...»

Проблеми боротьби за вільне, творче, духовно багате життя в драмі Лесі Українки «Лісова пісня».

Проблема щастя в драмі Лесі Українки «Лісова пісня».

Моє ставлення до лісової красуні Мавки (за драмою Лесі Українки «Лісова пісня»).

У чому краса мистецького слова Лесі Українки.

Засудження згубного впливу на людину власницьких устремлінь у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».

Інтимна лірика Лесі Українки.

Патріотичні мотиви у творчості Лесі Українки.

Утвердження віри в перемогу високої людської мрії про щастя в драмі Лесі Українки «Лісова пісня».

Моя улюблена драма Лесі Українки.

Вірші Лесі Українки, які мене найбільше схвилювали.

Порівняльна характеристика Мавки і Лукаша.

«Якби я був Лукашем...»

4.Напам`ять поезія «Contra spem spero»

«Без надії сподіваюсь». Леся Українка висловлює оптимістичну віру в своє поетичне покликання. Вірш побудовано на двох системах контрастних образів. Відчуття гнітючості і зневіри передається за допомогою логічного ряду образів суму. Поєднання цих двох ліній формує образну систему твору, в якій голос поетеси звучить виразно і піднесено.

6.Напам`ять прикінцевий монолог Мавки.

1.Життєвий і творчий шлях Миколи Вороного (за опорним планом).

Бесіда за біографією:

-Що ви знаєте про епоху, коли народився і формувався світогляд майбутнього поета?

-Хто і що впливало на розвиток М.Вороного як особистості?

-Які визначальні ідеї лягли в основу суспільно-політичних та естетичних переконань поета?

-Як сприймав поет події початку ХХ століття Україні?

-Як він поставився до жовтневої революції?

-Яка головна причина трагічної смерті М.Вороного?

Мотиви творчості:

-Роль поета і поезії в суспільному житті. (Поезії «Іванові Франкові», «На Тарасовій горі», «Пам`яті Миколи Лисенка», «До моря».)

-Мотив оптимізму, синівської віри у свій народ, у його світле майбутнє. («Дівчині», «Гей, хто має міць!», «Коли ти любиш рідний край».)

-Патріотичні мотиви, безмежна любов до України. («За Україну», «Краю мій рідний», «Євшан-зілля».)

-Уславлення самовідданих борців за свободу, мужніх, відважних людей. («Молодий патріот», «Старим патріотам».)

-Інтимна лірика. («На скелі», «Нічого, нічого...», «Ні, не забув».)

Вивчення творів

Перед тим, як приступити до аналізу вірша Іванові Франку радимо вголос прочитати поезію цього митця «Лісова ідилія» і гадати, що про цей вірш уже було нами сказано під час вивчення поетичної творчості Франка. Аж після такої роботи приступити до аналізу поезії М.Вороного:

-Чи можна вірш «Іванові Франкові» вважати відповіддю Вороного на поезію «Лісова ідилія» ? Чому ви так думаєте?

-Чому епіграфом до вірша «Іванові Франкові» Вороний узяв слова французького модерніста Шарля Бодлера «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність»?

-Як розшифровує зміст життя Вороний?

-Чому в рядках про недолугих і нікчемних псевдопоетів бринить іронія? Прочитайте уривок від слів «І прикро, як ураз зі мною...» до «Нікчемний крам, дрібні вигоди — От їх найвищії клейноди!» й проаналізуйте його.

-Як ви розумієте останні два рядки вірша:

Моя девіза — йти за віком

І бути цілим чоловіком!

Важливо, щоб старшокласники збагнули, що Вороний не був графоманом чи епігоном, що в поезії мав власний голос, умів у дусі модерністських традицій передавати своє відчуття світу, бачення природи, хвилювання душі з причини справжньої закоханості.

Назва вірша «Vae victis» — латинський афоризм, який перекла­дається українською мовою «Горе переможеним!» Проте ця поезія цілком відповідає «молодомузівським» тенденціям розпачу-відчаю, безсилля щось змінити в житті, а звідси і самотність ліричного героя. Якщо перша строфа розпочинається фразою «Я знемігся, згорів...», то в другій натрапляємо на неприховане нарікання на те, що колись ліричний герой був іншим, повним сил та енергії: «Я боровся, шукав ідеала, Мов свобідний орел, моя думка в про­сторах шугала — В тих просторах життя!», але «неминуча мета» за­крила від сонця світ, призвела до самотності й «всімапокинутості». Якщо уважно вчитатися в текст, то бачимо, що слово «мета» у письменника порівняно з «наглою марою». Отже, йдеться ні про мистецьке призначення, ні про якусь високу ціль, а виключно про нездоланну перешкоду, перепону, тобто якісь життєві обставини, що надламують поета, зневірюють його-у своїх силах.

Поезія «Блакитна панна» — взірець пейзажної лірики. Як і у вірші П. Тичини «Арфами, арфами...», так і у Вороного весна персоніфікована, та коли в першого постає дівчиною в українському національному колориті (квітами-перлами закосичена), то у Вороного це шляхетна панна, «вся в прозорих шатах, У серпанках і блаватах» (блавати — блакитні речі, інколи в народі так називають волошки); коли в Тичи­ни почуття весни — це крайнощі чутливої і чуйної дівчини-українки («Плач буде, Сміх буде Перламутровий»), яка сенти­ментально реагує на навколишні впливи, то герой Вороного, споглядаючи Блакитну панну, помічає її тонкодуховні аристо­кратичні порухи душі і переймається тими мистецькими ідеалами, які виявляють в особі ліричної героїні талановиту й високоосвічену молоду даму, яка тонко відчуває й знає призначення краси в мис­тецтві («В сяйві мрій В'ються хмелем арабески, Миготять камеї, фрески»).

Інфантами в Іспанії та Португалії називали неповнолітніх принцес.

Цей вірш Миколи Вороного — взірець інтимної лірики. У першій строфі автор подає пейзажне тло зустрічі дивовижно красивої незнайомки з ліричним героєм. Тут все прозоре, струмуюче, лише у відтінках і напівтонах, за винятком виразно вимальованої першої вечірньої зірки — Венери:

На землю тканками прозорими.

Лягли осінні дерева. .

Акордами проміннострунними

День хвилював і тихо гас.

Над килимами вогнелунними

Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому

Дрімала синя далечінь —

І от на обрії туманному

Замиготіла ваша тінь.

Проте досить з'явитися юній панні, як півтони і відтінки набирають повноти, стають повноцінними барвами. І чорний силует жінки, і рум'яне сяйво ліхтарів і поруч з ним — розсіяна темрява, яка вже стає блакиттю від підсвітки, і яснозоряний посміх. Сам автор почувається очищеним цією зустріччю, відчуженим від буденщини й сірої реальності:

Освячений, в солодкій муці я

Був по той бік добра і зла.

У Вороного маємо не данину часові, не спробу задекларувати вір- нопідданість, а лише пророчий натяк на те, що саме революція й стане винною в усьому злому й жорстокому надалі, причому винною насамперед в особистому нещасті ліричного героя.