3. Повість “Земля”- психологічне трактування вічних проблем (людини і землі, злочину і кари) на українському матеріалі.

• основа твору

«Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи, майже всі щодо одної, також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з`явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!». О.Кобилянська.

У 1889-1891 рр. сім`я Кобилянських жила в селі Димці. В ньому сталася трагедія: в родині Жижиянів, яку добре знала письменниця, трапилось братовбивство.

Наслідування землі не принесло щастя молодшому брату Саві. Він виїхав до Канади, але й там не знайшов долі.

• Правдиве зображення психології людини-трудівника, життя якого невідривне від його годувальниці-землі

Івоніка Федорчук – батько братів – чесний і працьовитий господар, що невсипущими трудами з дружиною Марійкою зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам. Це типовий буковинський селянин кінця ХІХ століття. Івоніка наділяє землю рисами живої істоти, говорить подумки з нею. Старший син Михайло – його гордість і надія. Так само прив’язана до землі його дружина Марійка. Вона відмовляла молодшого сина від злочинної поведінки.

Письменниця майстерно змальовує діалектику людської душі: коли батьки дізналися про смерть Михайла, люте горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їхні душі. Але ж Сава – тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна пізнати вбивцю. Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе». І коли Марійка стала ходити по ворожках, щоб дізнатися, хто ж убивця Михайла, Івоніка вдруге вдариа її, хоча до загибелі сина «й не кивнув пальцем на свою жінку». Вони працювали й далі, не покладаючи рук, бо «два рази в рік відбувалися величаві посмертні обіди» «за його душу...»

• Образ Михайла

Михайло – роботящий юнак, який любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. З образом Михайла пов’язана проблема служби в цісарській армії, чужій, не потрібній і не зрозумілій українцям. Михайло як старший син мусив іти до армії. Це справжня велика драма, яку тяжко переживали батьки і він сам. З яким бажанням він береться до роботи на обійсті, коли приходить у відпустку. Михайло любить землю і працю на ній, але людина для нього – дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частки землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не погодяться на їхній шлюб. Але зовсім щасливим Михайло почував би себе з Анною, саме хазяйнуючи на батьковій землі.

• Образ Сави

Сава не любить землі, цілими днями він вештався лісами і луками з рушницею, вбити пташку чи дрібну тваринку було для нього задоволенням. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не страшила його. Його прив’язаність до двоюрідної сестри бідної циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, - це теж патологічний зв’язок, заснований на гріхові і злі. Рахіра потихеньку призвичаювала його до думки, що тільки він один мусить володіти батьківською землею, бо «що значить чоловік без землі?» ледача злодійка Рахіра ненавидить батьків Сави і прищеплює цю ненависть і йому: «Хто тебе більше любить, як я? Вони тебе ненавидять, Саво, вони жалують тобі і кусника хліба, що береш у рот. Вони хотіли б лиш твоїх рук, твоєї праці, а більше нічого, нічого!» Вона заклинає його, ворожить, чародіє: «Тобі паде і земля через мене... Ти будеш багач, Саво, і будеш моїм багатим ґаздою!» Сава визріває на братовбивцю. Він одружується з Рахірою, але все це не дало йому ні щастя, ні спокою. «В полі то іноді ніби геть із розуму сходить. Як добачить якого зайця, кидає все, хоч би найважнішу й найпильнішу роботу, хоч би чужу, хоч би свою – і пускається в погоню за ним. Каже: мусить його мати...»

• Диспут на тему доведення Савиного злочину.