Основні елементи національної та світової валютних систем

Національна валютна система	Світова валютна система
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці
Умови конвертування національної валюти	Умови взаємного конвертування валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Наявність чи відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних засобів обігу	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу
Національна валютна система	Світова валютна система
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного валютного ринку та ринку золота	Режим світових валютних ринків та ринку золота
Національні органи, що керують валютними відносинами країни та регулюють їх	Міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання

3. Класифікація валют. Міжнародні розрахункові грошові одиниці

Валюта в широкому розумінні означає будь-який товар, який зда­тен виконувати грошову функцію засобу обміну на міжнародному ринку, а у вузькому — це наявність грошової маси, яка циркулює від одних рук до інших у формі грошових банкнот або монет.

Валюта поділяється залежно від її належності на:

• національну валюту — узаконений платіжний засіб на території певної країни (гривня — в Україні, рубль — у Росії);

• іноземну валюту — платіжний засіб інших держав, який на під­ставі закону або без таких підстав використовується на території пев­ної країни;

• кредитні та платіжні засоби, які виражаються в іноземних гро­шових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках;

• регіональна грошова одиниця та платіжний засіб.

Іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, а також цін­ні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації та ін.) в іноземній валюті й інші цінності (благородні метали, коштовне каміння тощо).

Міжнародна розрахункова грошова одиниця — це валютна одини­ця, яка використовується як умовний масштаб для вимірювання між­народних вимог і зобов'язань, установлення валютного паритету та курсу.

• за ступенем обігу на світовому валютному ринку:

• головна;

• другорядна;

• екзотична;

• за режимом застосування:

• вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором інозем­них валют (Постанова Правління Національного банку України від 2 жовтня 2002 р. № 378) до вільно конвертованих валют належать: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, датські крони, до­ лари США, ісландські крони, ірландські фунти, канадські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СПЗ, золото, паладій, платина, срібло;

• частково конвертована або вільно конвертована валюта, яка широ­ко не використовується для здійснення платежів за міжнародними опе­раціями та не продається на головних валютних ринках світу. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи належать 30 валют світу;

неконвертована валюта — це така національна валюта, яка функціонує тільки в межах країни та не обмінюється на іноземні ва­люти. Згідно з Класифікатором іноземних валют до цієї групи нале­жать валюти держав, які не брали на себе зобов'язання статті 8 Угоди МВФ за станом на травень 2002 р. До таких валют належать: азербай­джанські манати, єгипетські фунти, нові тайванські долари, таджиць­кі сомони, туркменські манати, узбецькі суми, югославські динари та всі інші валюти, які не належать до першої та до другої груп;

• відносно курсів інших валют:

• сильна (тверда)—це валюта, яка характеризується стабільним валют­ ним курсом, що відповідає основним макроекономічним закономірностям;

• слаба (м'яка);

• за матеріально-речовою формою:

• готівкова;

• безготівкова;

• відносно валютних запасів країни:

— резервна та ін.

Резервна валюта — це національна валюта провідних країн сві­ту, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

Функції резервної валюти:

1. виступає міжнародним платіжним засобом;

2. служить базою для визначення валютного паритету і валютно­ го курсу;

3. використовується як інструмент для проведення валютної по­ літики — валютної інтервенції.

Для набуття статусу резервної валюти повинні існувати об'єктив­ні передумови, а саме:

• домінуючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів та капіталів;

• розвинута мережа кредитно-банківських установ;

• лібералізація валютних операцій;

• розвинутий ринок позичкових капіталів;

— наявність зовнішньої конвертації валюти. Суб'єктивною передумовою набуття статусу резервної валюти є

активна зовнішня валютно-кредитна політика;

• за видами валютних операцій:

• валюта ціни контракту;

• валюта платежу;

• валюта кредиту;

: — валюта клірингу;

— валюта векселя.

• за принципом побудови:

— «кошикового» типу (екю) та звичайна.

Екю — європейська валютна одиниця, яка була введена з березня 1979 р. й умовна вартість якої визначалася за методом валютного кошика.

. Екю виконувала чотири головні функції:

• перша — загальна одиниця в механізмі обмінних валютних кур­сів: діяла як індикатор, тобто визначала відхилення курсу однієї ва­люти від інших;

• друга функція — одиниця розрахунків за кредитними угодами;

• третя функція — одиниця для взаєморозрахунків за боргами між національними валютними інституціями;

четверта функція — одиниця розрахунків у бюджеті Європейсько­го Валюта — це не новий вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередкують міжнародні торговельні та кредитні відносини. Та­ким чином, гроші, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, стають валютою.

Розрізняють поняття "національна валюта" і "інозем­на валюта".

Під національною валютою розуміється встановлена законом грошова одиниця певної держави. Національна валюта — основа національної валютної системи. У міжна­родних розрахунках звичайно використовується іноземна валюта — грошова одиниця інших країн. До іноземної валюти відносять іноземні банкноти і монети, а також вимоги, виражені в іноземних валютах у вигляді банків­ських внесків, векселів і чеків. Іноземна валюта є об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території певної держави (за винятком періодів силь­ної інфляції). Категорія "валюта" забезпечує зв'язок і взаємодію національного і світового господарств.

Крім того, важливим є поняття "резервна валюта", під якою розуміється іноземна валюта, в якій центральні бан­ки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валю­та слугує базою визначення валютного паритету і валют­ного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн — учасниць світової валютної системи. В рамках Бреттон-Вудської валютної системи статус ре­зервної валюти було офіційно закріплено за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної систе­ми долар фактично зберігав статус резервної валюти як така на практиці використовуються євро і япон­ська єна.

Об'єктивними передумовами набуття статусу резервної валюти є: панівні позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, у золотовалютних резервах; розвинена мережа кредитно-банківських установ, зокре­ма за кордоном; організований і місткий ринок позико­вих капіталів; лібералізація валютних операцій, вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї інших країн. Суб'єктивним чинником висунення національної валюти на роль резервної є активна зовнішня політика, зокрема валютна і кредитна. В інституційному аспекті необхідною умовою визнання національної валюти як резервної є її впровадження в міжнародний обіг через банки і міжнародні валютно-кредитні й фінансові органі­зації.

Класифікацію валют представлено в табл. 2.2.

Таблиця 2. Класифікація валют

Критерій	Види валют
1. За статусом валюти	Національна Іноземна Міжнародна Регіональна Євровалюта
2. За відношенням до валют­них запасів країни	Резервна Інші валюти
3. За режимом застосування	Вільно конвертована Частково конвертована (зов­нішньо конвертована, внут­рішньо конвертована) Неконвертована
4. За видами валютних опера­цій	Валюта ціни контракту Валюта платежу Валюта кредиту Валюта клірингу Валюта векселя
5- За відношенням до курсів інших валют	Сильна(тверда) Слабка(м'яка)
6. За матеріально-речовинною Формою	Наявна Безготівкова
' • За принципом побудови	"Кошик" Звичайна

Валюти за ступенем конвертованості, тобто розміну на іноземні, проділяють:

• на вільно конвертовані валюти, що без обмежень об­мінюються на будь-які іноземні валюти;

• частково конвертовані валюти країн, де зберігають­ся валютні обмеження;

• неконвертовані (замкнуті) валюти країн, де для ре­зидентів і нерезидентів введено заборону на обмін валют.

Окрім національних валют у міжнародних розрахунках використовуються міжнародні валютні одиниці — СДР і євро.

Спеціальні права запозичення є безготівковими грошима у вигляді записів на спеціальному рахунку країни в МВФ. Вартість СДР роз­раховується на основі стандартного "кошика", що вклю­чає основні світові валюти.

У 1979 р. з'явилася ЕКЮ — валютна одиниця Європейської валютної системи, що існу­вала у вигляді безготівкових записів на рахунках країн — учасниць ЄВС в Європейському валютному інституті Євро­пейського Союзу.

Умовна вартість євро і СДР обчислюється на базі серед­ньозваженої вартості та зміни курсу валют, що входять до валютного кошика. Дуже часто умовна вартість СДР і ЕКЮ обчислюється в доларах США. Щоденні котирування пуб­лікуються в основних фінансових газетах.

Міжнародна валютна ліквідність (МВЛ) — здатність країни (або групи країн) забезпечувати своєчасне погашен­ня своїх міжнародних зобов'язань прийнятними для кре­дитора платіжними засобами. З погляду світового госпо­дарства міжнародна валютна ліквідність означає сукупність джерел фінансування і кредитування світового платіжно­го обігу і залежить від забезпеченості світової валютної системи міжнародними резервними активами, необхідни­ми для її нормального функціонування. МВЛ характери­зує стан зовнішньої платоспроможності окремих країн або регіонів (наприклад, Росії і нафтовидобувних країн). Ос­нову зовнішньої ліквідності утворюють золотовалютні резерви держави.

Структура МВЛ включає такі компоненти:

1. офіційні валютні резерви країн;

2. офіційні золоті резерви;

3. резервну позицію в МВФ (право країни-члена авто­матично одержати безумовний кредит в іноземній валюті у межах 25 % від її квоти в МВФ);

4. рахунки в СДР і євро.

Показником МВЛ звичайно є відношення офіційних золотовалютних резервів до суми річного товарного імпор­ту. Цінність цього показника обмежена, оскільки він не враховує всі майбутні платежі, зокрема, за послуги, за некомерційними, а також фінансовими операціями, по­в'язаними з міжнародним рухом капіталів і кредитів.

Власні резерви утворюють безумовну ліквідність. Нею центральні банки розпоряджаються без обмежень. Пози­кові ж ресурси складають умовну ліквідність. До них належать кредити іноземних центральних і приватних банків, а також МВФ. Використання позикових ресурсів пов’язане з виконанням певних вимог кредитора.

Валютний курс визначають як вартість грошової оди­ниці однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс необхідний для обміну валют при торгівлі товарами і послугами, русі капіталів і кредитів; для порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн; для періодичної пере­оцінки рахунків в іноземній валюті фірм, банків, урядів і фізичних осіб.

Максимальна вага в операціях із валютою належить потужним транснаціональним банкам, які широко засто­совують сучасні телекомунікації. Саме тому валютні рин­ки називають системою електронних, телефонних та ін­ших контактів між банками, пов'язаних зі здійсненням операцій в іноземній валюті.

Під міжнародним валютним ринком розуміється ланцюг тісно пов'язаних між собою системою кабельних і супутникових комунікацій регіональних валютних рин­ків. Між ними відбувається переливання коштів залежно від поточної інформації і прогнозів провідних учасників ринку щодо можливого становища окремих валют.

Основним наднаціональним валютно-фінансовим інсти­тутом, що забезпечує стабільність світової валютної си­стеми, є Міжнародний валютний фонд (МВФ). До його зав­дань входить протидія валютним обмеженням, створення багатонаціональної системи платежів за валютними опе­раціями та ін.

Крім того, до міжнародних валютно-фінансових орга­нізацій належить низка міжнародних інститутів, інвести­ційно-кредитна діяльність яких має одночасно й валют­ний характер. Серед них можна назвати Міжнародний--банк реконструкції і розвитку (МБРР), Банк міжнарод­них розрахунків у Базелі, Європейський інвестиційний банк та ін.

Курси і крос-курси валют

, Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особ­ливого інструменту, за допомогою якого суб'єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісну фінансову взаємодію. Таким інструментом є банківські операції з обміну іноземної валюти. Найваж­ливішим елементом у системі банківських операцій з іно­земною валютою є обмінний валютний курс, оскільки роз­виток міжнародних економічних відносин (МЕВ) вимагає вимірювання вартісного співвідношення валют різних країн.

Валютний курс необхідний для:

1) взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер об­мінює виручену іноземну валюту на національну, оскі­льки валюти інших країн не можуть обертатись як за­конний купівельний і платіжний засіб на території певної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іно­земну для оплати товарів, куплених за кордоном. Боржник отримує іноземну валюту за національну для пога­шення заборгованості й виплати процентів за зовнішні­ми позиками;

2. порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

3. періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.

Валютний курс — це обмінне співвідношення між двома валютами.

Гіпотетично є п'ять систем валютних курсів: •

— вільне ("чисте") плавання;

• кероване плавання;

• фіксовані курси; •— цільові зони;

• гібридна система валютних курсів.

Так, у системі вільного плавання валютний курс фор­мується під впливом ринкового попиту і пропозиції. Ва­лютний форексний ринок при цьому найбільш наближе­ний до моделі довершеного ринку: кількість учасників як на боці попиту, так і на боці пропозиції величезна, будь-яка інформація передається в системі миттєво і доступна всім учасникам ринку, що змінює роль центральних банків.

У системі керованого плавання, крім попиту і пропо­зиції, на величину валютного курсу справляють сильний вплив центральні банки країн, а також різні тимчасові Ринкові зміни.

Прикладом системи фіксованих курсів є Бреттон-Вудська валютна система 1944—1971 рр.

Система цільових зон розвиває ідею фіксованих валют­них курсів. її прикладом є фіксація російського рубля Щодо долара США в коридорі 5,6—6,2 рубля за 1 долар СІІІА (у докризові часи — до дефолта у серпні 1998 р.).

Безліч валютних курсів можна класифікувати за різни­ми ознаками (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Класифікація видів валютного курсу

Критерій	Види валютного курсу
1. Спосіб фіксації	Плаваючий Фіксований Змішаний
2. Спосіб розрахунку	Паритетний Фактичний
3. Вид операцій	Термінових операцій Спот-угоди Своп-угоди
4. Спосіб встановлення	Офіційний Неофіційний
5. Відношення до паритету купівельної спроможності валют	Завищений Занижений Паритетний
6. Відношення до учасників операції	Курс купівлі Курс продажу Середній курс
7. За обліком інфляції	Реальний Номінальний
8. За способом продажу	Курс наявного продажу Курс безготівкового продажу Оптовий курс обміну валют Банкнотний

Одним з найбільш важливих понять, використовува­них на валютному ринку, є поняття реального і номіналь­ного валютного курсів.

- Реальний валютний курс можна визначити як відно­шення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє нині на валютному ринку країни.

Курс національної валюти може змінюватися неодна­ково щодо різних валют у часі. Так, щодо сильних валют він може падати, а щодо слабких — підвищуватися. Саме тому для визначення динаміки курсу валюти в цілому розраховують індекс валютного курсу. При його обчис­ленні кожна валюта одержує свою вагу залежно від част­ки зовнішньоекономічних операцій певної країни, що при­падають на неї. Сума всіх ваг становить одиницю (100 %). Курси валют множать на їхні ваги, далі підсумовують всі одержані величини і беруть їх середнє значення.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту і пропозиції. Урівноваження останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу ва­люти. Це так звана фундаментальна рівновага.

Розмір попиту на іноземну валюту визначається потре­бами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів Цієї країни, що виїжджають в іноземні держави, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на іноземну валюту У зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвес­тиційні проекти за кордоном.

Чим вищий курс іноземної валюти, тим менший попит на неї; чим нижчий курс іноземної валюти, тим більший попит на неї.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається по­питом резидентів іноземної держави на валюту цієї держави, попитом іноземних туристів на послуги в цій дер­жаві, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті цієї держави, і попитом на націо­нальну валюту у зв'язку з намірами нерезидентів здійсню­вати інвестиційні проекти в цій державі.

Так, чим вищий курс іноземної валюти щодо вітчизня­ної, тим менша кількість національних суб'єктів валют­ного ринку готова запропонувати вітчизняну валюту в обмін на іноземну, і навпаки, чим нижчий курс національ­ної валюти щодо іноземної, тим більша кількість суб'єктів національного ринку готова придбати іноземну валюту.

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вар­тісної основи — купівельної спроможності валют — під впливом попиту і пропозиції валюти. Співвідношення та­кого попиту і пропозиції залежить від низки чинників. Многофакторність валютного курсу відображає його зв'я­зок з іншими економічними категоріями — вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом тощо. Причому відбувається складне їх переплетення, і як ви­рішальні висуваються то ті, то інші чинники.

Чинники, які впливають на величину валютного кур­су, поділяють на структурні (що діють у довгостроковому періоді) і кон'юнктурні (що викликають короткострокове коливання валютного курсу).

До структурних чинників належать:

• конкурентоспроможність товарів країни на світово­му ринку і її зміна;

• стан платіжного балансу країни;

• купівельна спроможність грошових одиниць і темпи інфляції;

• різниця процентних ставок у різних країнах; — державне регулювання валютного курсу;

• ступінь відкритості економіки.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями діло­вої активності в країні, політичною обстановкою, чутка­ми і прогнозами.

До них належать:

— діяльність валютних ринків;-

• спекулятивні валютні операції;

• кризи, війни, стихійні лиха;

• прогнози;

• циклічність ділової активності в країні.

На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вищий темп інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення гро­шей у країні викликає зниження купівельної спромож­ності й тенденцію до падіння їхнього курсу до валют країн, де темп інфляції нижчий. Така тенденція звично просте­жується в середньо- і довгостроковому плані. Вирівнюван­ня валютного курсу, приведення його у відповідність до паритету купівельної спроможності відбуваються в серед­ньому протягом двох років.

Залежність валютного курсу від темпу інфляції особ­ливо велика у країн з великим обсягом міжнародного об­міну товарами, послугами і капіталами.

Класифікація валют здійснюється за певними ознаками, а саме:

• за статусом валюти — національна та іноземна валюти;

• за сферою застосування'.

• національна;

• міжнародна;

• регіональна: СПЗ (спеціальні права запозичення);

• євро.

СПЗ — міжнародний резервний актив, який заснований Міжна­родним валютним фондом у 1969 р. для підтримання Бреттон-Вудської валютної системи фіксованих валютних курсів з метою забез­печення системи існуючих офіційних резервів країн-учасниць. СПЗ — не валюта і не вимога МВФ, а штучний кошик валют, який вико­ристовується Міжнародним валютним фондом для цілей міжнародно­го обліку та деякими країнами для прив'язування курсів їхніх валют.

Таким чином, СПЗ — сума специфічних вартостей чотирьох ва­лют (курси яких визначаються до долара США) на підставі валютно­го курсу, що котирується в даний час на Лондонському ринку. Склад кошика переглядається кожні п'ять років, з тим щоб він точніше ві­дображав відносну важливість валют, які входять до цього кошика, в міжнародних торгівлі і фінансовій системі.

Сьогодні застосування СПЗ як резервного активу обмежене, в основному вони служать одиницею обліку за операціями МВФ.

СПЗ, екю та євро є міжнародними розрахунковими грошовими одиницями.

. Конвертованість валют. Валютний паритет

Конвертованість валюти — це здатність резидентів та нерези­дентів вільно, без обмежень здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальни­ми і фінансовими активами. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на валютному ринку. З погляду типів міжнародних операцій, які відбиваються в платіжному балансі країни (платіжний баланс за поточними операціями або за операціями

з капіталом), валюта може бути конвертованою за поточними операці­ями чи за операціями з капіталом або повністю конвертованою.

Конвертованість за поточними операціями — це відсутність об­межень на платежі та трансфери за поточними міжнародними опера­ціями, які пов'язані з торгівлею товарами та послугами, міждержав­ними переказами тощо. Такі обмеження можуть набувати різних форм у різних країнах: від розподілу іноземної валюти між імпортерами у формі індивідуальних квот для кожної окремої фірми або генеральних квот, що визначають максимальний обсяг іноземної валюти, який уряд готовий виділити для сплати імпорту в поточному періоді, до різних адміністративних вимог. Слід зауважити, що всі країни — члени Між­народного валютного фонду, підписуючи угоду про вступ до нього, беруть зобов'язання відповідно до статті 8 Статуту МВФ скасувати всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями. Тому залежно від чинного режиму валютного курсу конвертованість за по­точними операціями буває жорсткою (папі), коли національна валюта має фіксований курс відносно іноземної валюти, та м'якою (зой), коли національна валюта має плаваючий курс відносно іноземної валюти.

Конвертованість за капітальними операціями — відсутність об­межень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, які пов'язані з рухом капіталу (прямі й портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти). Основними такими обмеженнями можуть бути: обмеження об'єктів прямих іноземних,інвестицій окремими галузя­ми економіки, заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів тощо. Конвертованість за капітальними операціями не є ви­могою при вступі до МВФ.

Повна конвертованість — це відсутність будь-якого контролю та обмежень за поточними і капітальними операціями. Повна конверто­ваність передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну.

Внутрішня конвертованість — право резидентів здійснювати опе­рації в країні з активами, які деноміновані в іноземній валюті. Така форма притаманна Україні. Внутрішня конвертованість охоплює як поточні, так і капітальні операції, але не передбачає паралельного обігу кількох валют.

Зовнішня конвертованість — право резидентів здійснювати опе­рації з іноземною валютою з нерезидентами.

Валютний паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в законодавчому порядку на підставі офіційного вмісту золота в одиниці валюти, або СПЗ (спеціальних прав запози­чення), або однієї зі світових твердих валют (чи кошика валют). Ва­лютний паритет є підставою для визначення валютного курсу

На обмінні курси впливають чинники, які поділяються на еконо­мічні, політичні та соціальні.

1. Економічні чинники виявляють свій вплив через такі показники:

• відносні процентні ставки. Зіставлення відносних процентних ставок — це процес порівняння ставок процента в різних валютах. На практиці валюти з вищим значенням процентної ставки зроста­ють у ціні відносно інших валют як результат підвищеного попиту з боку інвесторів, що бажають отримати тільки високі доходи;

• паритет купівельної спроможності — це показник відносної купівельної спроможності різних валют. Він визначається шляхом зіставлення цін на певний товар у різних кра­їнах у перерахунку (через обмінний курс) на «базову валюту», як пра­вило, на американський долар. Значення цього показника розкриває такий приклад. Якщо товар в одній країні коштує дешевше, ніж в ін­ шій, то є сенс експортувати його туди, де він коштує дорожче. Так, пев­ний автомобіль може коштувати 20 тис. дол. у СІЛА та 2 млн 400 тис.єн в Японії. Коли обмінний курс долара до єни становить 100 одиниць,то автомобіль в Японії буде коштувати американському покупцеві в 24 тис. дол. США. Отже, такий автомобіль американцю вигідніше ку­пити в Америці. Звідси можна зробити висновок: якщо в кожній дер­жаві на еквівалентну кількість валюти можна було купити одну й ту саму кількість товару, то міжнародна торгівля не давала би прибутку;

• економічні умови, які характеризуються такими показниками, як платіжний баланс, економічне зростання, рівень інфляції, пропозиція грошей, безробіття, ставки податків;

• попит на капітал та його пропозиція. Кожна зміна попиту на клієнтському ринку впливає на зміни ставок міжбанківського ринку, що, у свою чергу, впливає на ставки обмінного курсу.

2. Політичні чинники, а саме: характер економічної політики, сту­пінь нестабільності політичної ситуації та політика центрального банку.